Справа № 560/6033/25
іменем України
15 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу з 01.04.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте, йому протиправно відмовлено в її призначенні з посиланням на не досягнення 55 років.
До суду надійшов відзив, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Зазначає, що на день звернення (01.04.2025) позивач не досяг пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), а саме, 55 років. Тому позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області правом подати відзив не скористалося.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач, 03.02.1973 р.н., через веб-портал Пенсійного фонду України звернувся з заявою від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №221950003822 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV. Зазначено, що вік позивача 52 роки 1 місяць (при необхідних 55). Страховий стаж становить 27 років 1 місяць 6 днів, а стаж роботи за Списком №2 - 10 років 2 місяці 28 днів. До страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 07.07.1991 НОМЕР_1 період роботи в ДП «Олена» з 01.01.2002 по 04.03.2002, оскільки відсутні відомості про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. До пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди роботи з 07.11.2014 по 11.07.2018, з 22.07.2018 по 30.11.2021, з 15.12.2021 по 28.02.2025 в якості молодшої медичної сестри з догляду за хворими палатної в КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» згідно довідки від 26.03.2026 №57 за виключенням перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати з 12.07.2018 по 21.07.2018, з 01.12.2021 по 14.12.2021, зазначених у довідці від 26.03.2025 №56.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в іншій редакції, зокрема, пунктом "б" зазначеної статті передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15):
- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII;
- вказано, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Водночас, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020) з одного боку, та Законом №1058-IV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 для жінок, а саме перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
При вирішенні цього спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, які полягають у такому.
Норми Законів №1788-ХІІ та №1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»). Оскільки у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (такий правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а), тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020) мають жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як встановив суд, та не заперечується сторонами, позивач досяг віку 50 років. Страховий стаж становить 27 років 1 місяць 6 днів, а стаж роботи за Списком №2 - 10 років 2 місяці 28 днів.
При цьому, відповідно до довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 26.03.2025 №57, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги», позивач в період з 07.11.2014 по 21.03.2025 працював на посаді за Списком №2.
Наведене свідчить про помилковість висновків відповідача щодо необхідності досягнення позивачем віку 55 років.
Водночас, оскаржуючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №221950003822 в цілому, позивач не заявляє позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу періоду з 01.01.2002 по 04.03.2002.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведеного слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Суд встановив, що згідно з відомостями трудової книжки від 07.07.1991 НОМЕР_1 позивач працював в ДП «Олена» з 22.05.2000 по 04.03.2002.
При цьому, наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення та здійснення пенсійних виплат. В свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
У трудовій книжці позивача наявні відповідні записи про роботу у спірний період, а тому, ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового стажу.
Суд також враховує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування періодів роботи до страхового стажу через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №423/757/17.
У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №607/4451/16-а викладено правову позицію, згідно з якою сама по собі відсутність записів у трудовій книжці чи відсутність індивідуальних відомостей про застраховану особу (сплату страхових внесків в ПФУ) не може бути достатнім та належним доказом підтвердження відсутності трудових відносин.
Таким чином, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача період з 01.01.2002 по 04.03.2002.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №221950003822 є протиправним та належить скасуванню.
Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 01.04.2025.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідача, яким фактично відмовлено в призначенні пенсії позивачу). Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №221950003822.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 01.01.2002 по 04.03.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 01.04.2025 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Стягнути на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 )
Відповідачі:Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122 , код ЄДРПОУ - 13486010) Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк