Справа № 420/32998/25
12 січня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
29 вересня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо формування та направлення (у вигляді набору даних через електронну взаємодію ЄДР призовників, військовозобов'язаних та резервістів і ЄІС МВС) звернення про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 відносно неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 відкликати (анулювати) направлене до органів Національної поліції звернення про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 та направити до ЕІС МВС повідомлення про скасування такого звернення з відображенням відповідного статусу в інформаційній підсистемі «Розшук» ІПНП.
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову за вх.№101730/25 від 29.09.2025.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.09.2025 передав адміністративну справу №420/32998/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, на розгляд Хаджибейському районному суду м. Одеси, як адміністративному суду.
Ухвалою від 30.09.2025 Одеський окружний адміністративний суд направив заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії направити за підсудністю до Хаджибейського районного суду м. Одеси.
Водночас, Хаджибейський районний суд міста Одеси ухвалою від 19.12.2025 залучив до участі у справі як співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 та передав адміністративну справу № 420/32998/25 за предметною підсудністю на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
При цьому, Хаджибейський районний суд м.Одеси не розглядав заяву представника позивача про забезпечення позову за вх.№101730/25 від 29.09.2025.
Адміністративна справа №420/32998/25 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 30.12.2025.
При цьому, головуючий суддя у справі Д.А. Бабенко перебував у щорічній основній відпустці з 22.12.2025 до 09.01.2026.
Розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову за вх.№101730/25 від 29.09.2025, суд зазначає таке.
Так, у заяві про забезпечення позову представник позивача просить суд:
заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим органам державної влади, що взаємодіють із ними (зокрема органам Національної поліції та ГУНП у Київській області) вчиняти будь-які дії щодо позивача, а саме: оголошувати у розшук, здійснювати примусове доставлення до органів ТЦК та СП, проводити мобілізаційні заходи стосовно позивача, застосовувати будь-які інші обмеження прав ОСОБА_1 , що ґрунтуються виключно на незаконних змінах пов'язаних зі змінами, які винесені 09.08.2025 р. до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 тимчасово припинити застосування наслідків незаконних змін від 09.08.2025 року у всіх інформаційних системах («Резерв+», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - «Оберіг» та пов'язаних ІТС), а саме: тимчасово скасувати/деактивувати позначку «в розшуку», усунути обмеження, які перешкоджають реалізації прав позивачем (зокрема права на свободу пересування, права на отримання медичної допомоги, права на бронювання).
В обгрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача зазначив, що позначка про розшук у реєстрі «Оберіг» обмежує права позивача на свободу пересування та бронювання. На думку представника позивача, позивач не може звернутись до лікувального закладу для отримання медичної допомоги, так як без забезпечення позову існує ризик затримання Одеським РУП ГУНП на підставі звернення ІНФОРМАЦІЯ_7 , що ускладнить захист прав позивача у суді. Крім того, за твердженням представника позивача, позивач не може через роботодавця забронюватись, оскільки є надумані порушення військового обліку.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.4 ст.150 КАС України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
забороною відповідачу вчиняти певні дії;
забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову; для задоволення судом поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч.2 ст. 150 КАС України.
Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
За приписами п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» № 2 від 06.03.2008, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
З огляду на матеріали позовної заяви суд не вбачає підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
Заява позивача про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях щодо можливого/ймовірного вчинення посадовими особами відповідача та органів поліції дій з метою його призову. Проте, забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Суд також зазначає, що представник позивача у заяві звертає увагу на те, що правовий інститут «розшуку ТЦК та СП» не існує в українському законодавстві.
Тож суд доходить висновку, що ТЦК та СП, використовуючи інформаційно-комунікаційну систему вносить відомості про особу - «Розшукує ТЦК та СП» як спосіб інформування особи про необхідність прибуття до установи для оновлення чи уточнення даних, що не є ідентичним поняттю «розшук».
Отже, до заяви не надано будь-яких доказів наявності очевидної небезпеки правам, свободам та інтересам позивача, в тому числі доказів щодо вчинення відповідачем будь-яких дій з приводу примусової мобілізації позивача.
Водночас, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №826/13306/18.
Суд зазначає, що надання оцінки правомірності дій відповідача можливо лише під час розгляду справи по суті.
Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача за відсутності відповідних доказів.
Крім того, встановлення ознак протиправності дій відповідача є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення.
Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваної бездіяльності та порушення такою бездіяльністю прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 р. у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Разом із тим, наведені доводи представника позивача не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019р. у справі №826/13306/18.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що зазначені позивачем в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття заходів забезпечення позову, у зв'язку із чим суд вважає заяву позивача про забезпечення позову необґрунтованою та не вбачає підстав для її задоволення.
Зважаючи на фактичне перебування судді у відпустці з 22.12.2025 до 09.01.2026, ухвалу складено та підписано суддею 12.01.2026- у перший робочий день після виходу з відпустки, з урахуванням приписів ч.1 та ч.6 ст.120 КАС України.
Керуючись ст. 152, 154, 169, 243, 248, 294, 295 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та в строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 256 КАС України.
Суддя Дмитро БАБЕНКО