Справа № 420/524/26
12 січня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про забезпечення позову за позовною заявою Акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та скасування актів,
встановив:
Акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" звернулось з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 02.12.2025 р. № 1963 "Про накладення штрафу на АТ "ОДЕСАГАЗ" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку природного газу";
- визнати протиправним та скасувати розпорядження від 02.12.2025 р. № 201-р "Про усунення порушень АТ "ОДЕСАГАЗ".
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії постанови від 02.12.2025 р. № 1963 "Про накладення штрафу на АТ "ОДЕСАГАЗ" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку природного газу" та розпорядження від 02.12.2025 р. № 201-р "Про усунення порушень АТ "ОДЕСАГАЗ" до набрання законної сили рішення по справі.
В обґрунтування заяви вказує на те, що вжиття заходів забезпечення позову є забезпечувальним заходом, необхідним для збереження існуючого становища до вирішення справи по суті позовних вимог. Невжиття заходів забезпечення даного адміністративного позову матиме наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Наголошує, що з огляду на порядок фінансування діяльності позивача та його унікальність у забезпеченні функціонування ГРМ, невжиття заходів забезпечення в частині зупинення дії постанови НКРЕКП "Про накладення штрафу на АТ "ОДЕСАГАЗ" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку природного газу" № 1963, та фактичне виконання даної постанови означатиме сплату Позивачем значного розміру штрафу у сумі 256734 грн., що є непомірним тягарем для АТ "ОДЕСАГАЗ" та прямо вплине на фінансову стабільність позивача, який забезпечує функціонування ГРМ Одеської області в умовах критичної ситуації, пов'язаної з постійними обстрілами об'єктів критичної інфраструктури регіону, в тому числі газорозподільних станцій, що прямо або опосередковано зазнають руйнувань, з високим рівнем ризиковості та необхідністю підтримання стабільної ліквідності для виконання зобов'язань перед учасниками ринку. Крім того, у випадку невиконання позивачем постанови НКРЕКП щодо оплати штрафу до 15 січня 2026 року, НКРЕКП буде проведено ще одну позапланову виїзну перевірку, що матиме наслідком стягнення додаткового штрафу за невиконання даної постанови, з урахуванням застосованих до позивача штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних збитків. Водночас заявник наголосив на необґрунтованості прийняття відповідачем спірних актів з огляду на очевидну протиправність, ускладнення ефективного захисту (поновлення) прав позивача.
При вирішенні даної заяви суддя виходить з наступного.
Частинами 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до положення ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 р. № 2, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З аналізу викладених норм, вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Разом із тим, як зауважено Верховним Судом в межах постанови від 29.08.2023 р. у справі № 160/9765/22, "під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки".
Предметом спору у даній справі є оскарження позивачем постанови від 02.12.2025 р. № 1963 "Про накладення штрафу на АТ "ОДЕСАГАЗ" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку природного газу" та розпорядження від 02.12.2025 р. № 201-р "Про усунення порушень АТ "ОДЕСАГАЗ".
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявником вказано на те, що виконання оскаржуваних актів зумовить для позивача складне фінансове становище, що ускладнить функціонування ГРМ Одеської області в умовах критичної ситуації. В свою чергу, невиконання даних актів у встановлені строки зумовить повторну перевірку й накладення додаткового штрафу.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суддя виходить із того, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
За ч.5 ст.14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Пунктом 2 частини 2 статті 22 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" передбачено, що за порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді накладення штрафу.
Приписами ч.3, 4 ст.22 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" визначено, що у разі виявлення порушень законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор у 30-денний строк з дня складення акта перевірки розглядає питання відповідальності суб'єкта господарювання, його посадових осіб на своєму засіданні та приймає рішення про застосування до суб'єкта господарювання санкцій та/або застосування адміністративного стягнення до посадової особи такого суб'єкта господарювання. При застосуванні санкцій Регулятор має дотримуватися принципів пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.
Рішення Регулятора про накладення штрафу може бути оскаржено до суду в порядку, встановленому законом.
Регулятор застосовує штрафні санкції до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у розмірах, встановлених цим Законом, законами України "Про ринок електричної енергії", "Про природні монополії", Про питну воду та питне водопостачання", "Про ринок природного газу", "Про теплопостачання", "Про енергетичну ефективність".
Згідно п.п.б) п.4 ч.4 ст.77 Закону України "Про ринок електричної енергії", Регулятор у разі порушення ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності на ринку електричної енергії, що підлягає ліцензуванню, приймає у межах своїх повноважень рішення про накладення штрафів на учасників ринку (крім споживачів) у розмірі від 5 тисяч до 100 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пп.27 п.2.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 р. № 1388, при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог: виконувати рішення НКРЕКП у строки, встановлені відповідним рішенням та чинним законодавством.
Згідно ч.ч.8, 9 ст.77 Закону України "Про ринок електричної енергії" рішення про застосування санкцій Регулятором та штрафних санкцій центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики, може бути оскаржено в судовому порядку.
Суми стягнених штрафів зараховуються до Державного бюджету України.
Суми штрафів, у разі їх несплати, стягуються у судовому порядку.
Аналізуючи наведені вище норми, суддя дійшов висновку, що постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.12.2025 р. № 1963 "Про накладення штрафу на АТ "ОДЕСАГАЗ" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку природного газу" та розпорядження від 02.12.2025 р. № 201-р "Про усунення порушень АТ "ОДЕСАГАЗ" не є виконавчими документами у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", оскільки Законом України "Про Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" не визначено такими документами, тому не може бути пред'явлено до примусового виконання у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Крім того, заявником не надано будь-яких доказів щодо вжиття Регулятором заходів із примусового виконання спірної постанови про застосування санкцій, зокрема, доказів звернення відповідача з відповідним позовом до суду. При цьому, суддя зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
У поданій заяві про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, чому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову. Так само не розкрито у заяві доводів позивача про те, що у випадку забезпечення позову позивач буде вимушений докласти значні зусилля для відновлення своїх прав. Посилання позивача на ту обставину, що у разі добровільної сплати штрафу до винесення судового рішення у справі позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути власне майно (кошти), суд вважає безпідставним, оскільки позивач цю обставину не обґрунтував.
На підставі наведеного, суддя не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення позову, а тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.150-152, 154, 243, 248 КАС України, суддя -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.І. Бездрабко