13 січня 2026 року м. Київ справа №320/22549/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Білоцерківського міського голови № 147-К від 14.03.2024 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 ";
- поновити на посаді начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради Копишинського Олексія Миколайовича;
- зобов'язати Білоцерківську міську раду Київської області увільнити начальника управління з питань молоді та спорту ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним розпорядженням його було звільнено з 18.03.2024 з посади начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.
Позивач не погоджується із правомірністю прийняття відповідачем цього розпорядження, оскільки він у період з 11.03.2024 по 19.03.2024 перебував на лікарняному, при цьому 15.03.2024 був призваний на військову службу під час мобілізації.
Крім того, на переконання позивача, відповідачем жодним документом не було доведено невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та його недостатню кваліфікацію.
Таким чином, на думку позивача, відповідачем було порушено переважну більшість встановлених законодавством вимог до процедури встановлення та підтвердження невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, звільнено працівника під час його тимчасової непрацездатності, порушено положення закону, що передбачають гарантії мобілізованим працівникам, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі.
За результатами автоматизованого розподілу 22.05.2024 адміністративна справа передана для розгляду судді Войтовичу І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 відмовлено у задоволені заяви Білоцерківської міської ради про відвід судді Войтовичу І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2024 задоволено заяву судді Войтовича І.І. про самовідвід.
Згідно з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 прийнято адміністративну справу до провадження судді Василенко Г.Ю. та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На час прийняття рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
Водночас, в матеріалах справи наявна відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти наведених, у надісланому йому Білоцерківською міською радою відзиві, аргументів, зокрема, з підстав аналогічним тим, що вказані у позові. Просить суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_1 , виданий Бородянським РВГУ МВС України в Київській області 16.01.2004.
Розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 11.11.2021 №636-К ОСОБА_1 з 12.12.2021 призначено на посаду начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, як такого, що пройшов за конкурсом.
Розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 20.12.2023 № 768Р "Про проведення позапланової перевірки управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради" Білоцерківський міський голова зобов'язав:
1. Відділ внутрішнього контролю та аудиту управління економічного розвитку Білоцерківської міської ради провести позапланову перевірку Управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради:
1.1. Провести позапланову перевірку за період діяльності з 01 жовтня 2021 року по 20 грудня 2023 року з питань фінансово-господарської діяльності управління.
1.2. Під час проведення позапланової перевірки при потребі залучити працівників інших виконавчих органів Білоцерківської міської ради, установ, закладів, підприємств та організацій, за погодженням з їх керівниками.
1.3. Надати висновок про результати позапланової перевірки.
2. Керівнику об'єкту контролю забезпечити посадових осіб відділу внутрішнього контролю та аудиту управління економічного розвитку Білоцерківської міської ради та залучених працівників місцем для роботи (окрема кімната) для здійснення перевірки.
На виконання розпорядження від 20.12.2023 № 768Р Управління економічного розвитку Білоцерківської міської ради підготовлено висновок від 19.02.2024 №16-266 "Про результати позапланової перевірки управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, з питань фінансово - господарської діяльності підприємства за період з 01.10.2021 по 20.12.2023".
Управлінням з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради направлено начальнику відділу внутрішнього контролю та аудиту управління економічного розвитку Білоцерківської міської ради Юлії Доленко зауваження від 22.02.2024 №173/01-14 на висновок від 19.02.2024 №16-266 "Про результати позапланової перевірки управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, з питань фінансово - господарської діяльності підприємства за період з 01.10.2021 по 20.12.2023".
Відділом управління персоналом Білоцерківської міської ради направлено позивачу пропозицію від 11.03.2024 про переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, в якій пропонується ОСОБА_1 - начальнику управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради переведення з 12.03.2024 на посаду завідувача сектору організаційно - масової роботи відділу фізичної культури та спорту управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради чи іншу посаду в межах управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради відповідно до спеціальності та кваліфікації.
Також, у вказаній пропозиції від 11.03.2024 повідомлено позивача, що відмова від переведення на вищезазначену посаду чи іншу посаду в межах управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, Також, у вказаній пропозиції від 11.03.2024 повідомлено позивача, що відмова від переведення на вищезазначену посаду чи іншу посаду в межах управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, неприйняття рішення про згоду чи відмову до 11.03.2024, є підставою для звільнення із займаної посади начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
неприйняття рішення про згоду чи відмову до 11.03.2024, є підставою для звільнення із займаної посади начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.З пропозицією відділу управління персоналом Білоцерківської міської ради від 11.03.2024 позивач не погодився та повідомив, що в управлінні немає вакантних посад, які відповідають його компетенції та кваліфікації, про що зробив на зазначеній пропозиції відповідний запис, а також надав лист - повідомлення про наявність вакантних посад.
Судом встановлено, що у періоди з 11.03.2024 до 12.03.2024, з 13.03.2024 до 15.03.2024 та з 16.03.2024 до 19.03.2024 ОСОБА_1 перебував тимчасово непрацездатним, що підтверджується відповідними листками непрацездатності № 11452891-2021446442-1, № 11452891-2021463235-1 та № 11452891- 2021522914-1.
Розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 14.03.2024 №147-К звільнено ОСОБА_1 - начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради із займаної посади з 18.03.2024 відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Підстава: висновок "Про результати позапланової перевірки управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, код ЄДРПОУ 41856384 з питань фінансово - господарської діяльності підприємства за період з 01.10.2021 по 20.12.2023" від 19.02.2024 № 16-266 (з доданими до нього документами); пропозиція про переведення працівника, за його згодою на іншу роботу від 11.03.2024.
Начальником відділу управління персоналом Білоцерківської міської ради направлено позивачу лист від 14.03.2024 № 4, в якому повідомлено про те, що відповідно до розпорядження міського голови від 14.03.2024 № 147-К "Про звільнення з посади ОСОБА_1 ", 18.03.2024 його буде звільнено із займаної посади начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, просить позивача з 8.00 год. до 17.00 год. з'явитись 18.03.2024 до відділу управління персоналом Білоцерківської міської ради (вул. Я.Мудрого, 15, каб. 23) для отримання копії розпорядження міського голови від 14.03.2024 № 147-К "Про звільнення з посади ОСОБА_1 "
18.03.2024 позивач звернувся до Білоцерківського міського голови з письмовим зверненням від 15.03.2024, в якому повідомив, що з 15.03.2024 є військовослужбовцем та просив увільнити його від виконання обов'язків начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради, на час проходження військової служби, на підтвердження чого надав довідку (Форма 5) в/ч НОМЕР_2 Міністерства оборони від 15.03.2024 № 304.
У подальшому, вважаючи що відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 №2493-ІІІ ( далі - Закон №2493-ІІІ).
Статтею 1 даного закону визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Частиною 2 статті 5 Закону №2493-ІІІ визначено, що на посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
Як установлено частинами 1-3 статті 7 Закону №2493-ІІІ правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.
Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 20 даного Закону визначено підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.
Зокрема, частиною першою даної статті передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Таким чином, процедура звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування, припинення служби в органах місцевого самоврядування регламентується трьома нормативними актами: Кодексом законів про працю України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Законом №2394-ІІІ.
Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Як убачається із оскаржуваного розпорядження, позивача звільнено з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.
Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.
Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.
Таким чином, суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що, зокрема, через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки, а від переведення на іншу роботу відмовився.
Частинами 1, 3-6 статті 17 Закону №2493-ІІІ визначено, що з метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, посадові особи місцевого самоврядування один раз на 4 роки підлягають атестації.
Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної, міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова.
Атестаційна комісія працює гласно. Посадова особа має право попередньо ознайомитися з матеріалами її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про її атестування, оскаржувати, у разі незгоди, рішення атестаційної комісії сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради протягом 10 днів з дня винесення її рішення або до суду.
За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді.
Результати атестації мають рекомендаційний характер.
Згідно з частинами 7, 9-10 даного Закону відповідно до висновку атестаційна комісія пропонує сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради:
1) визнати посадову особу атестованою; 2) призначити протягом року повторне атестування (за згодою посадової особи); 3) зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу посаду; 4) перевести посадову особу на іншу посаду, що відповідає її кваліфікації, або звільнити її з займаної посади.
Інші питання атестації посадових осіб регулюються положенням про проведення атестації, яке затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.
Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отже, виходячи із наведених норм невідповідність займаній посаді чи не достатність кваліфікації повинна бути доведена роботодавцем належними та допустимими доказами.
Законом №2493-ІІІ передбачено проведення атестації в ході якої може бути визначено відповідність особи кваліфікаційним вимогам.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем взагалі не проводилась атестація позивача на відповідність займаній посаді і будь-яких висновків з даного приводу атестаційною комісією не приймалося.
При цьому, в розпорядженні відповідача про звільнення позивача не вказано, у чому саме полягає така невідповідність, а саме рішення відповідача є не вмотивоване.
Водночас, судом встановлено, що позивач працює на займаній посаді з 2021 року, жодних доказів того, що протягом цього часу він не виконує або не може виконувати своїх посадових обов'язків саме внаслідок недостатньої кваліфікації відповідачем суду не надано.
Разом з тим, на посаду з якої його звільнено, він був прийнятий за наслідками проведеного конкурсу, його освіта та компетенція відповідали кваліфікаційним вимогам, які висувались роботодавцем та вимогам чинного законодавства, що не заперечується відповідачем.
Суд зазначає, що матеріали справи не місять жодного належного та допустимого доказу про те, що протягом своєї роботи позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Отже, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, суд зазначає, що фактичних даних, які б підтверджували недостатню кваліфікацію позивача та невідповідність його займаній посаді, матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено.
Крім того, суд також звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з частинами 1, 2, 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; до видів військової служби зокрема відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Приписи частини 2 статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначають, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності (частина 1 статті 42 Закону № 2232-ХІІ).
Наведеній нормі кореспондуються з положенням статті 119 КЗпП України.
Так, згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими (частина 4 статті 119 Кодексу законів про працю України).
Згідно з частиною 5-6 статті 119 КЗпП України, гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.
Гарантії, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили.
Визначення поняття "особливий період", "воєнний стан", наведене у Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України», Законі України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України", особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень
За приписами статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діяв, як на час звільнення позивача із займаної посади, так і діє на час розгляду цієї справи по суті.
Отже, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян, які проходять військову службу, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
Зокрема, для громадян, які призвані на строкову військову службу, призвані під час мобілізації або ж проходять військову службу за контрактом під час особливого періоду передбачено спеціальні гарантії захисту їх трудових прав, а саме збереження за ними місця роботи, посади.
Порядок проходження військової служби, у тому числі форма, порядок і правила укладення контракту, визначені в Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
За приписами пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з абзацом другим пункту 117 Положення №1153/2008 військовослужбовці, призвані та прийняті на військову службу із запасу, призначаються на посади не пізніше ніж через два тижні з дня вибуття до місця служби, зазначеного у приписі військового комісаріату.
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.
За наведеного нормативно-правового регулювання особа вважається прийнятою на військову службу з дня видання наказу по особовому складу про прийняття її на військову службу, зарахування до списків особового складу Збройних Сил України та призначення на відповідну посаду (якщо призначення на посаду здійснюється одночасно з прийняттям на військову службу).
Водночас, з дня зарахування особи, прийнятої на військову службу, до списків особового складу військової частини згідно з наказом по стройовій частині набирає чинності контракт про проходження військової служби та розпочинається строк проходження такою особою військової служби, який визначений в укладеному контракті.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи, посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану, яким є день видання відповідного наказу по особовому складу.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 200/3471/21, від 30 травня 2023 року у справі № 200/3363/21-а, від 14 березня 2025 року у справі № 280/7366/23.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що ним не заперечувалось.
Довідкою в/ч НОМЕР_2 від 15.03.2024 №304 підтверджено, що позивач з 15.03.2024 і по теперішній час є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 .
Листом від 15.03.2024 (вх. № б/н від 18.03.2024) позивач проінформував відповідача про те що, призваний на військову службу під час мобілізації. До свого листа позивач додав довідку (Форма 5) в/ч НОМЕР_2 Міністерства оборони від 15.03.2024 № 304.
Таким чином, відповідно до Закону № 2232 та Положення № 1153/2008 позивач на час звільнення вважається особою прийнятою на військову службу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування гарантій, передбачених статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, тому за ним на строк закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зберігаються місце роботи, посада.
Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи, посади та середнього заробітку за час затримки на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 818/777/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 522/4116/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 265/8076/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 278/843/20.
При цьому, у даному випадку таке право на застосування гарантій, з огляду на положення статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, виникло до його звільнення відповідачем.
Суд зазначає, що працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 240/12764/21.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач з 15.03.2024 по час розгляду справи у суді перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , то відповідачем було протиправно та всупереч вищенаведеним вимогам Закону прийнято спірне розпорядження та звільнено позивача з посади начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради. Також відповідачем протиправно не було виконано вимоги вищенаведених приписів законодавства та не було увільнено позивача від виконання роботи на час проходження військової служби з 15.03.2024 із збереженням посади та місця роботи.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, позивача слід поновити на посаді з якої його звільнено, а саме: начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради з 18.03.2024.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді слід звернути до негайного виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується наявним у справі платіжним документом.
Ураховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 147-К від 14.03.2024 "Про звільнення з посади ОСОБА_1 " та поновити його на посаді начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради з 18.03.2024.
Зобов'язати Білоцерківську міську раду увільнити ОСОБА_1 від виконання обов'язків начальника управління з питань молоді та спорту Білоцерківської міської ради з 15.03.2024 на час проходження військової служби із збереженням посади та місця роботи.
Рішення суду в частині поновлення на посаді звернути до негайного виконання.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської міської ради (ідентифікаційний код 26376300).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.