14 січня 2026 року м. Київ № 640/8635/21
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_2 №78-о/с від 26.02.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01.03.2021 згідно п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки вважає, що звільнення є незаконним та таким що не узгоджується із чинним законодавством, за відсутності пропозиції про рівнозначну посаду в іншій структурі. Вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення зобов'язаний був врахувати всі гарантії, надані ОСОБА_1 чинним законодавством, виконавши всі норми права.
Разом з тим, позивачем зазначено, що порядок проходження служби та її припинення у Державному бюро розслідувань на момент його звільнення було врегульовано Законом України «Про Державне бюро розслідувань», Законом України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України. При цьому, зауважено, що законодавство України не містить чіткого розмежування гарантій, які поширюються на окремі категорії працівників Державного бюро розслідувань.
Зауважено, що відповідачем при попередженні ОСОБА_1 про наступне вивільнення та в подальшому до звільнення його із займаної посади не було запропоновано жодної посади у територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, що, на переконання позивача, суперечить приписам чинного законодавства України.
Позивачем вказано, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законам України «Про державну службу». Одночасно, положення Закону України «Про державну службу» не передбачають порядку звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу, як і не містять жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку. На думку позивача, відповідач звільняючи його із займаної посади повинен був врахувати всі прогалини законодавства саме на користь ОСОБА_1 , дотримавши всі гарантії.
Серед іншого, позивач звернув увагу на те, що Наказ від 26.02.2021 №78-о/с про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади був підписаний в.о. директом Державного бюро розслідувань полковником ОСОБА_2 , водночас вказана особа призначена на посаду рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, а саме на посаду заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві. Тобто, за твердженнями позивача, ОСОБА_2 призначений не на посаду державної служби, та на нього не поширюються вимоги, а відтак і повноваження надані Законом України «Про державну службу». Окрім того, у редакції статті 91 Закону України «Про державну службу» на момент підписання оскаржуваного наказу та на момент його виконання, не було відповідних змін, які б надавали директорам територіальних управлінь Державного бюро розслідувань повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань. У свою чергу, такі зміни внесено у частину десяту статті 91 Закону України «Про державну службу» Законом № 1285-ІХ від 23.02.2021, який вступив в силу лише 06.03.2021. Відтак, на переконання позивача, ОСОБА_2 займаючи посаду рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань не наділений повноваженнями керівника державної служби.
За твердженнями позивача, фактично у територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, не відбулося реорганізації та скорочення чисельності або штату працівників, оскільки виробнича необхідність у штатній одиниці слідчого (або старшого слідчого) не відпала, виконувані ОСОБА_1 та іншими слідчими усіх трьох відділів територіального управління посадові обов'язки фактично перерозподілено між слідчими та старшими слідчими чотирьох новостворених відділів, більш того додатково з'явилися ще 8 посад, що є рівнозначні посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Окрім, позивачем зауважено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань від 03.12.2019 № 305-ІХ було збільшено штатну чисельність працівників Державного бюро розслідувань з 1 500 до 1 600 осіб. Відповідно, було збільшено штатну чисельність працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Керуючись вищевикладеними обставинами позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, у тому числі усунення сукупності проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час діяльності Державного бюро розслідувань, 03.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», цілями та завданнями якого визначались зміни правового статусу Державного бюро розслідувань, удосконалення законодавчого регулювання питань, пов'язаних із діяльністю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, проходженням служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, конкурсними відборами працівників Державного бюро розслідувань, притягненням працівників Державного бюро розслідувань до дисциплінарної відповідальності тощо. Так, вказаним Законом, який набрав чинності 27.12.2019, внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. У подальшому, Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань. На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 наказом Держаного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 № 42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності.
Вказано, що на підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», наказом від 20.10.2020 № 196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», наказом від 30.12.2020 № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, які вводяться в дію, в тому числі щодо посад слідчих, з 01 березня 2021. Так, відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», наказу від 20.10.2020 № 196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», наказу від 30.12.2020 № 303дек «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» посади державної служби - слідчих у Другому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) (та інших слідчих відділах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, виведені з штатного розпису з 01 березня 2021 року.
За твердженнями представника відповідача, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» внесено низку змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, змінено суб'єкта, який визначає його організаційну структуру, а Президентом України затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Отже, на переконання представника відповідача, твердження позивача про те, що у Державного бюро розслідувань змінилася лише назва структурного підрозділу, без зміни правового статусу у структурі органу, є помилковими та спростовуються Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» і Указом Президента України про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань від 05.02.2020 № 41/2020.
Також, представником відповідача вказано, що законодавцем чітко визначено, що в разі вивільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу тощо, роботодавець, керуючись зазначеними вище нормами, завданнями і принципами державної служби, має вибір (не зобов'язаний) запропонувати працівнику (державному службовцю) іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Таким чином, наділений дискреційними повноваженнями.
На переконання представника відповідача, позивач оскаржує застосування встановленої директору територіального управління Державного бюро розслідувань (в.о. директора територіального управління Державного бюро розслідувань) законодавством дискреції, не вказуючи при цьому, яку норму Закону порушено відповідачем, обмежившись тлумаченням нормативно-правового акта, виданого в межах дискреційних повноважень.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
У поданій до суду відповіді на відзиві позивачем вказано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-IX змінено організаційно-правову форму Державного бюро розслідувань, відповідно і Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві. На думку позивача, вказані зміни стосувалися порядку проходження служби, натомість жодних змін до кваліфікаційних вимог та критеріїв професійної придатності слідчих, їх функціональних та посадових обов'язків, соціальних гарантій тощо не внесено. Наголошено, що відповідно до системного аналізу норм чинного законодавства слідчі ДБР (як державні службовці) так і слідчі ДБР (як особи рядового і начальницького складу) здійснюють свою діяльність відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, мають ідентичні права та обов'язки, відповідно до Закону від 03.12.2019 №305-IX слідчі продовжують виконувати свої обов'язки незважаючи на віднесення вказаної категорії посад до категорії осіб рядового і начальницького складу.
На думку позивача, твердження відповідача про непоширення норм трудового законодавства на спірні правовідносини є необґрунтованим та має дискримінаційний характер, оскільки фактично позбавляє позивача рівного правового захисту та ставить його у гірше становище порівняно з іншими особами, які перебувають у подібних умовах.
Окрім того, зауважено, що відповідачем жодним чином не аргументовано, яким чином ОСОБА_2 молодший за віком заступник Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, всупереч імперативним положенням частини п'ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» міг виконувати обов'язки останнього.
У поданих до суду письмових запереченнях на відповідь на відзив представником відповідача зазначено про необґрунтованість та недоведеність доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, вказавши, що виходячи з положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби, передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку). Зауважено, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких представником наголошено на дотриманні процедури вивільнення державних службовців, регламентованої в Законі України «Про державну службу», зокрема, попереджено позивача про наступне вивільнення за 30 календарних днів, проведено повний розрахунок при звільненні, а також виплачено вихідну допомогу в розмірі 2 середніх заробітних плат. Вказано, що відповідно до імперативних положень статей 9, 14, 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», скорочення посад слідчих як посади державної служби, яка не притаманна правоохоронній системі та введення до штатних розписів центрального апарату Державного бюро розслідувань та територіальних управлінь посад нової категорії - посад рядового та начальницького складу було вимушеним. З метою забезпечення безперервного та стабільного функціонування правоохоронного органу введення такої особливої категорії посад як посади рядового та начальницького складу відбувалося поетапно, з огляду на граничну чисельність працівників центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, передбачену статтею 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», яка становить лише 1 600 осіб.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №640/8635/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди у судовому засіданні з повідомленням сторін - відмовлено.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 23.11.2018 №28-о ОСОБА_1 було призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, як обраного за конкурсом, з 27.11.2018.
27.11.2018 позивачем прийнято присягу державного службовця.
Наказом Державного бюро розслідувань від 18.03.2019 №51-ос позивачу присвоєно сьомий ранг державного службовця як такому, що має класний чин юриста першого класу.
Наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 18.02.2019 №6-о/с позивача призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя).
Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 було затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, в якій відсутній структурний підрозділ, посаду в якому обіймав позивач.
У зв'язку зі зміною на підставі вказаного Указу Президента України структури Державного бюро розслідувань, останнім було прийнято накази від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20.10.2020 № 196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30.12.2020 № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань», внаслідок чого затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
Позивачем 25.01.2021 було отримано попередження про наступне звільнення після спливу 30 денного строку з моменту його вручення, у зв'язку зі скороченням державної служби внаслідок зміни структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
З аналізу наявного в матеріалах справи попередження вбачається, що наказами Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20.10.2020 № 196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30.12.2020 № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
У подальшому, наказом від 26.02.2021 №78-о/с ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01.03.202021, згідно пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись з вказаним наказом, яким позивача звільнено із займаної посади, останній звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховною Радою України 12.11.2015 прийнято Закон «Про Державне бюро розслідувань», який набрав чинності з 01.03.2016, відповідно до статей 1, 2 якого визначено, що Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі.
Статтею 3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено основні засади організації та діяльності Державного бюро розслідувань, відповідно до якої, Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах: 1) верховенства права, відповідно до якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; 2) законності; 3) справедливості; 4) неупередженості; 5) незалежності і персональної відповідальності кожного працівника Державного бюро розслідувань; 6) відкритості та прозорості діяльності Державного бюро розслідувань для суспільства та демократичного цивільного контролю, підзвітності і підконтрольності визначеним законом державним органам. Державне бюро розслідувань діє гласно тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю; 7) політичної нейтральності і позапартійності. Використання Державного бюро розслідувань у партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Діяльність політичних партій у Державному бюро розслідувань забороняється; 8) єдиноначальності у реалізації повноважень Державного бюро розслідувань. Принцип єдиноначальності не заперечує принципу процесуальної самостійності слідчого органу Державного бюро розслідувань.
Завданнями Державного бюро розслідувань відповідно до статті 5 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:
1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;
2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора України - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;
3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів.
Отже, нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у зазначеній редакції Державне бюро розслідувань визначався як орган зі спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.
У подальшому, 03.12.2019 Верховною Радою України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, було прийнято Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019.
Як наслідок, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що починаючи з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, припинило своє існування, внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Як вже було зазначено судом вище, Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 було затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, в якій відсутній структурний підрозділ, посаду в якому обіймав позивач.
У зв'язку зі зміною на підставі вказаного Указу Президента України структури Державного бюро розслідувань, останнім було прийнято накази Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20.10.2020 № 196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30.12.2020 № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
Таким чином, внаслідок реалізації наведених положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 фактично відбулися зміна структури ДБР шляхом віднесення до державного правоохоронного органу, із створенням нової структури, шляхом реорганізації державного органу.
За таких умов, виходячи з викладеного вище, суд погоджується з твердженням представника відповідача про необхідність заміни посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу.
З огляду на вказане, суд вважає доведеними обставини скорочення посад державної служби внаслідок зміни в штатному розписі центрального апарату Державного бюро розслідувань, у зв'язку з чим не приймає доводи позивача та його представника в цьому контексті.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з абзацом 1 частини шостої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
У той же час, за змістом пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом, зокрема, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Вказане Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі - Положення № 743), яка набрала чинності 27.08.2020.
Разом з тим, згідно з частинами першою, третьою статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону. Директор територіального управління Державного бюро розслідувань: 1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань; 2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону; 3) вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління; 4) вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління; 5) видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження; 6) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник. У разі відсутності заступника обов'язки керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).
У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вони не ставлять права директора територіального управління Державного бюро розслідувань, передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та його обов'язки, передбачені пунктом 1 частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу», в залежність від наявності чи відсутності затвердженого Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Суд зауважує, що уповноваженому на виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві надаються усі права передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, укладати угоди, видавати накази. Крім того, будь-яких обмежень по компетенції в.о. директора, щодо повноважень не встановлено. Виконуючий обов'язки Директора наділений повноваженнями самого Директора.
Будь-які обмеження компетенції в.о. директора, може проводитися лише шляхом обмеження повноважень самого Директора, які обов'язково повинні бути відображені в нормативно-правових актах юридичної особи та зареєстровані у визначений законом порядок.
За змістом статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до підпунктів 3 та 7 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що директор територіального управління Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду в територіальному управління Державного бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру та прийняття на яку здійснюється на конкурсній основі.
При цьому, зазначені повноваження директора територіального управління Державного бюро розслідувань притаманні і як суб'єкту призначення, і як керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов'язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань, переходить весь спектр повноважень директора, у тому числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
Норми пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб'єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб'єкта призначення та керівника державної служби.
Хоча, у більшості державних органів керівником державної служби є керівник державного органу (наприклад, у інспекціях, агентствах, адміністраціях, службах тощо).
Проте, в органах, які очолюють особи, що обіймають політичні посади або повністю складаються з таких осіб (наприклад, Кабінет Міністрів України) чи обіймають інші посади, що не належать до посад державної служби (наприклад, державні колегіальні органи), керівником державної служби, як правило, є керівник апарату (секретаріату) такого органу (наприклад, Вища рада правосуддя).
Інакше кажучи, суб'єкт призначення не обов'язково має бути керівником державної служби.
у свою чергу, під час розгляду даної справи судом було встановлено, що 26 лютого 2021 року до виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві приступив заступник директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві - Терлецький Є.В., що в повній мірі узгоджується з положенням частини п'ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Окрім того, судом було встановлено, що наявність у Терлецького Є.В. повноважень виконувати обов'язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, встановлена наказом від 25 лютого 2021 року № 81-ос/дск відповідно до якого, тимчасове виконання обов'язків за невакантною посадою директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві покладенл на полковника Державного бюро розслідувань Терлецького Євгена Вікторовича.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що посилання позивача на відсутність повноважень у в.о. директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Терлецького Є.В. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.
Вказані висновки підтверджуються також тим, що згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX статтю 91 доповнено новою частиною дев'ятою, відповідно до якої повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань здійснюють директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
Крім того, суд зауважує, що покладення на Терлецького Є.В. виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань не є предметом спору в даній справі, а питання повноважень виконувача обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань Терлецького Є.В. відносяться до компетенційних спорів.
Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, а не зміна істотних умов державної служби, як посилається позивач, до яких частиною 3 статті 43 Закону України «Про державну службу» віднесені зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов'язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Отже, аргументи та доводи позивача, пов'язані зі зміною істотних умов державної служби, не можуть бути прийняті судом до уваги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При цьому, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин 1, 2 і 3 статті 492, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України).
Разом з тим, згідно з частинами 2 та 3 статті 492 Кодексу законів про працю України, на яку, так само як і на статтю 40 цього кодексу посилається позивач, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Суд зауважує, що законом, що регулює статус позивача в частині особливостей звільнення у межах спірних правовідносин є Закон України «Про державну службу».
Так, згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу», (у редакції, чинній як на момент попередження про наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу), суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов'язком суб'єкта призначення або керівника державної служби.
Суд зауважує, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення. Таким чином, Відповідач не зобов'язаний був пропонувати Позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20 лютого 2020 року, відповідно до яких вбачається, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року № 640/11024/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», вказані положення Кодексу законів про працю України не застосовуються, так само як і положення пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, відповідно до якого особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
У цьому контексті суд наголошує, що норми частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком, що на переконання суду є дискреційними повноваження відповідного органу.
При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права на взяття участі у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
З приводу тверджень позивача про поширення на нього передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» гарантій, суд зважає на таке.
Згідно з вказаними положеннями установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін (підпункт 3); працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (підпункт 4).
Так, суд зауважує, що встановлена підпунктом 3 гарантія безпосередньо застосована до позивача, оскільки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» № 305-IX він продовжував здійснювати свої повноваження до його звільнення з підстав, які вже наведені.
При цьому, передбачена підпунктом 4 гарантія на позивача не розповсюджується, оскільки стосується слідчих та оперуповноважених, які перемогли у відповідних конкурсах.
У цьому контексті також слід зазначити, що вказані норми не дають гарантій від можливого звільнення з відповідних підстав, зокрема, у разі заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.
У свою чергу, під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем при вчиненні дій щодо звільнення позивача з займаної посади було вжито достатньо заходів для належного повідомлення позивача про вивільнення, що передбачено вимогами чинного законодавства.
При цьому, решта посилань та тверджень позивача фактично зводяться до незгоди з законодавчим регулюванням спірних правовідносин та реалізацією відповідних норм і організаційно-розпорядчих документів, у зв'язку з чим суд зауважує, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є зазначений наказ про звільнення позивача, з огляду на що судом не можуть бути прийняті відповідні доводи, які не стосуються предмету спору.
Враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку про правомірність прийнятого наказу в.о. директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Терлецького Є.В. №78-о/с від 26.02.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01.03.2021 згідно п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Стосовно іншої частини позовних вимог суд зазначає, що оскільки останні є похідними від першої позовної вимоги, то з огляду на висновки суду у цій справі задоволенню також не підлягають.
Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з урахуванням викладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позивних вимог позивача.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.