КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
15 січня 2026 року Справа № 320/26241/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Концерна радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - позивач, Концерн РРТ) із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у м. Києві від 23.04.2025 № 367510412, яким зобов'язано Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (код ЄДРПОУ 1190043) сплатити штраф у розмірі 607 568,97 грн.
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у м. Києві від 23.04.2025 № 367550412, яким зобов'язано Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (код ЄДРПОУ 1190043) сплатити штраф у розмірі 8 781 223,12 грн.
Позиції сторін
Концерн РРТ вважає необґрунтованим та неправомірним застосування до підприємства штрафних санкцій оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки податковим органом мало бути враховано норми п.52-1 п.п. 10 розділу ХХ ПК України, постанову КМУ від 27.06.2023 №651 щодо карантинних обмежень, мораторію на застосування штрафних санкцій, крім санкцій у визначених законодавством випадках.
Також, позивач зазначив, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі №910/11952/23, та відповідно до положень ст. 50 ПК України, Концерном РРТ було підготовлено та подано в грудні 2024 року до податкової служби, за місцем обліку, уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2022 рік на зменшення податкового зобов'язання на суму 16 782 233,00 грн та уточнюючий розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2022 рік на зменшення податкового зобов'язання на суму 74 632 502,00 грн., у зв'язку із чим підлягає врахуванню пп. 69.1, пп. 69.38 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України відповідно до яких платник податків у разі самостійного виправлення помилок, що призвели до заниження податкового зобов'язання у звітному періоді, які припадають на період дії воєнного стану, платник податку звільняється від нарахування та сплати штрафних санкцій, визначених п. 50.1 ст. 50 ПК України. Додає, що в силу статті 109 ПК України, поданий уточнюючий розрахунок частини чистого прибутку, яким зменшено суму самостійно визначених грошових зобов'язань та змінено раніше задекларовані податкові зобов'язання, у даному випадку шляхом їх зменшення, жодним чином не може бути прирівняне до податкового правопорушення. Подавши уточнюючий розрахунок позивач вважає, що фактично усунув помилки при визначенні суми податкового зобов'язання.
Відтак, вважає, що на період дії карантину та воєнного стану держава гарантувала для платника податків пільги у вигляді не нарахування пені та штрафних санкцій, у зв'язку із чим до підприємства не мали бути застосовані спірні штрафні санкції.
Враховуючи чинний по даний час Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо податкової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19) прийнятий 13.05.2020 № 591-ІХ, який набув чинності 29.05.2020 вважає, що підпункт 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не містить жодного застереження щодо скасування мораторію на застосування штрафних санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та на період дії карантину.
Застосовуючи у своїй позиції принципи визначені в ст. 4 ПК України та положення п. 56.21 ст. 56 ПК України контролюючий орган мав прийняти рішення на користь платника податків.
Наполягає на протиправності спірних податкових повідомлень-рішень та просить суд їх скасувати.
Відповідач наполягає на порушенні Концерном РРТ граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток визначені п. 57.1 ст.57 ПК України, що зафіксовано актом камеральної перевірки від 02.04.2025 №28689/ж5/26-15-04-12-01 та правомірності застосування відповідальності підприємства застосованої за п. 124.1 ст. 124 ПК України оспорюваними податковим повідомленнями - рішеннями від 23.04.2025 № 367510412, № 367550412, яким зобов'язано Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення сплатити штраф.
Зауважує, що позивач не оспорює порушення ним граничних строків погашення узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати принцип подолання темпоральної колізії норм права, відповідно до якого має застосовуватися пп.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, яким скасовано дію мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Вказує на необґрунтованості доводів щодо мораторію на застосування штрафних санкцій в силу пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, оскільки такий мораторій у разі застосування спірного виду штрафу за ст. 124 ПК України, а саме за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання, не застосовується.
Також зазначив, що штрафна санкція передбачена статтею 124 ПК України не взаємопов'язана із п.п.69.38 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки відповідно до п.п.69.38 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України платник податків звільняється від нарахування штрафної санкції відповідно до пунктом 50.1 статті 50 ПК України, в той час коли штрафна санкція передбачена статтею 124 ПК України застосовується за порушення граничних строків сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Наполягає на відсутності підстави для скасування оспорюваних рішень, в позові просить суд відмовити.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 відкрито провадження у справі, справу визначено до розгляду одноособово суддею Войтович І.І. за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 03 липня 2025 року о 10:30 год.
24.06.2025 від відповідача надійшов відзив із доказами.
03.07.2025, в підготовчому судовому засіданні за участі представника позивача Гєгіної І.В., представника відповідача Черчелюк Д.О., судом на місці ухвалено про перерву для надання можливості представнику позивача ознайомитись із відзивом та підготувати відповідь на відзив.
Наступна дата підготовчого судового засідання визначена на 22.07.2025 об 11:00 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.
21.07.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
22.07.2025, в підготовчому судовому засіданні за участі представника позивача Гєгіної І.В., представника відповідача Федоряко І.М., судом на місці ухвалено про перерву для надання можливості представнику відповідача ознайомитись відповіддю на відзив та підготувати заперечення.
Наступна дата підготовчого судового засідання визначена на 10.09.2025 об 11:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.
10.09.2025, в підготовчому судовому засіданні за участі представника позивача Гєгіної І.В., представника відповідача Кульчицької І.В., за відсутності заперечень представника позивача, судом на місці ухвалено продовжити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив, у зв'язку із чим оголошено перерву в судовому засіданні.
Наступна дата підготовчого судового засідання визначена на 01.10.2025 о 14:00 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.
24.09.2025 від відповідача надійшли пояснення по справі.
01.10.2025, за наслідками проведених підготовчих дій, за участі представника позивача Гєгіної І.В., представника відповідача Черчелюк Д.О., за відсутності заперечень сторін, суд своєю ухвалою від 01.10.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.11.2025 о 09:30 год.
11.11.2025, в судовому засіданні, за участі представника позивача Гєгіної І.В., представника відповідача Хоменко А.О., судом встановлено позиції сторін, досліджено надані сторонами докази. За відсутності заперечень сторін, судом на місці оголошено про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження.
Встановлені судом обставини
Концерном РРТ було підготовлено та подано в грудні 2024 року до податкової служби, за місцем обліку, уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2022 рік від 25.01.2024 за № 9435266432.
Контролюючим органом, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), у порядку встановленого п. 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємства та частини чистого прибутку Концерна РРТ.
В ході камеральної перевірки перевірялась податкова звітність підприємств за 2023 рік №9309172261, №9309172217 з граничним терміном сплати податкових зобов'язань 13.03.2023 та уточнююча податкова декларація за 2022 рік від 25.01.2024 за № 9435266432 з граничним терміном сплати податкових зобов'язань 25.01.2024.
Згідно податкових декларацій по податку на прибуток:
за 2022 рік від 01.03.2023 за №9309172261 - узгоджено податкові зобов'язання в сумі 16 407 623,00 грн. (рядок 19 Декларації) та авансові внески при виплаті дивідендів в сумі 18 794 276,00 грн. (рядок 22 Декларації);
уточнююча за 2021 рік 25.01.2024 за №9435266432 - узгоджено податкові зобов'язання до збільшення в сумі 76 172,00 грн. (рядок 29 Декларації);
розрахунок частини чистого прибутку (доходу) дивіденди на державну частку: 2022 рік (повий звітний) 01.03.2023 №9309172217 - узгоджено податкові зобов'язання в сумі 104 412 643,00 грн. (рядок 013 Розрахунку).
За наслідками камеральної перевірки складено акт від 02.04.2025 №28689/ж5/26-15-04-12-01, яким зафіксовано порушення Концерном РРТ граничних строків сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток визначені п. 57.1 ст.57 ПК України із застосуванням відповідальності згідно п. 124.1 ст. 124 ПК України.
ГУ ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення - рішення від 23.04.2025:
- № 367510412, яким зобов'язано Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (код ЄДРПОУ 1190043) сплатити штраф у розмірі 607 568,97 грн.
- № 367550412, яким зобов'язано Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (код ЄДРПОУ 1190043) сплатити штраф у розмірі 8 781 223,12 грн.
До податкових повідомлень-рішень складено розрахунки штрафних санкцій.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно, предметом спору у справі є податкові повідомлення-рішення від 23.04.2025 № 367510412 та № 367550412, винесені ГУ ДПС у м. Києві, які підлягають перевірці судом на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені в ч. 3 даної статті кодексу.
Застосовані судом норми права та висновки суду
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Вирішуючи цей спір суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) (далі - ПК України).
Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України передбачено, що платниками податку на прибуток підприємств є суб'єкти господарювання юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за й межами, крім юридичних осіб, визначених п.п. 133.4 та 133.5 цієї статті.
Положеннями підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Відповідно пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений ПК України строк.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПК України або законами з питань митної справи.
Відповідно до статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Розрахунки (у тому числі розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації.
Для частини чистого прибутку (доходу) податковими (звітними) періодами є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. Для господарських товариств, корпоративні права яких частково належать державі, та господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, що не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, який настає за звітним, податковим (звітним) періодом є календарний рік.
При цьому розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку складається наростаючим підсумком та подається до контролюючих органів разом з фінансовою звітністю у строки, передбачені статтею 49 цього Кодексу.
В силу пункту 49.1 статті 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період у встановлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Отже, податкові зобов'язання, які самостійно визначені платником у податкових деклараціях, є узгодженими.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Якщо граничний строк сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов'язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Пунктами 57.1, 57.3 статті 57 ПК України установлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу; у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Також відповідно до пункту 203.2 статті 203 ПК України встановлено, що сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Аналіз вказаних приписів свідчить про те, що позивач має обов'язок сплачувати узгоджені грошові зобов'язання, визначені ним самостійно у податкових деклараціях, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем подання такої податкової декларації.
За приписами п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
Предметом камеральної перевірки також можуть бути, серед іншого своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Тобто, камеральна перевірка є перевіркою, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, відповідно до підпункту 75.1.1 ПК України (зі змінами та доповненнями), та за своє правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
Суд враховує, що позивач у справі не оскаржує підстави та порядок проведення камеральної перевірки.
Як встановлено судом, зобов'язання з податку на прибуток виникли внаслідок господарської діяльності Концерн РРТ протягом 2022 року, в тому числі надання телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування та зберігання телекомунікаційного обладнання по Договору № 4-651 від 20.12.2021, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД».
Протягом 2022 року Концерн РРТ надав ТОВ «ЗЕОНБУД» послуг на суму 180 245 703,24 грн.
Станом на 31.12.2022 заборгованість за надані послуги по договору становила 129 755 443,24 грн.
Не погоджуючись з вартістю наданих послуг, ТОВ «ЗЕОНБУД», 27.07.2023 звернувся з позовом до господарського суду.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі № 910/11952/23 було зобов'язано Концерн РРТ здійснити перерахунок вартості послуг за договором № 4-651 від 20.12.2021, що підлягали оплаті товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД», за період з 01.04.2022 по 31.12.2022, шляхом зменшення на 131 288 150 (сто тридцять один мільйон двісті вісімдесят вісім тисяч сто п'ятдесят) грн. 00 коп.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 залишено без змін.
Концерн РРТ було подано податкові декларації по податку на прибуток, за 2022 рік від 01.03.2023 за №9309172261, згідно якої узгоджено податкові зобов'язання в сумі 16 407 623,00 грн. (рядок 19 Декларації) та авансові внески при виплаті дивідендів в сумі 18 794 276,00 грн. (рядок 22 Декларації); уточнююча за 2022 рік 25.01.2024 за №9435266432, згідно якої узгоджено податкові зобов'язання до збільшення в сумі 76 172,00 грн. (рядок 29 Декларації); розрахунок частини чистого прибутку (доходу) дивіденди на державну частку: 2022 рік (повий звітний) 01.03.2023 №9309172217 згідно якого узгоджено податкові зобов'язання в сумі 104 412 643,00 грн. (рядок 013 Розрахунку), які відповідно перевірялись контролюючим органом.
За наслідками камеральної перевірки складено акт від 02.04.2025 №28689/ж5/26-15-04-12-01, яким зафіксовано порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток визначені пунктом 57.1 статті 57 ПК України із застосуванням відповідальності згідно пункту 124.1 статті 124 ПК України, у зв'язку із чим ГУ ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення - рішення від 23.04.2025 № 367510412 та № 367550412 із застосуванням до підприємства штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток.
Суд враховує, що позивач не спростовує порушення ним граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно поданої податкової звітності по податку на прибуток за 2022 рік від 01.03.2023 за №9309172261, уточнюючої за 2021 рік 25.01.2024 за №9435266432 та розрахунку частини чистого прибутку (доходу) дивіденди на державну частку: 2022 рік (повий звітний) 01.03.2023 №9309172217. Вважає що підприємство має пільги щодо не застосованості штрафних санкцій на період карантинних обмежень та в період воєнного стану в країні у контролюючого органу в силу внесених змін до податкового законодавства, а поданий уточнюючий розрахунок в 2024 році вважає самостійно виправленою помилкою яка не може бути віднесена до податкового правопорушення.
Вирішуючи спір суд зазначає слідуюче.
18.03.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року №533- IX, а тому з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-IX та Закону України від 13.05.2020 року №591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнений п. 52-1 такого змісту: за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
Протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України містив чітку вказівку на темпоральний критерій незастосування штрафних санкцій за вчиненні відповідні порушення: з 1 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину. Законодавець шляхом внесення змін до Податкового кодексу України запровадив мораторій на застосування штрафних санкцій, у тому числі, за несвоєчасну сплату земельного податку.
Карантин Кабінет Міністрів України установив на підставі постанови від 11.03.2020 року №211 з 12.03.2020 року та в подальшому він неодноразово продовжувався.
Постановою від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України відмінив з 24:00 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
При цьому, до завершення карантину Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
З метою реалізації необхідних заходів щодо підтримки військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу російської федерації та забезпечення прав і обов'язків платників податків Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 03.03.2022 року №2118-IX, який набрав чинності 07.03.2022 року.
Цим Законом підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнений п. 69, яким установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Відповідно до п. 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у випадку відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок, зокрема щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Законом України №2142-IX від 24.03.2022 року внесено зміни у п. п. 69.1 п. 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, а саме слова «трьох місяців» замінено словами «шести місяців».
Цими змінами в законодавство не була зупинена дія положень пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.
Наведене вище вказує на те, що з 07 березня 2022 року фактично діяли дві норми, які визначали критерії звільнення від відповідальності за порушення, вчинені на час воєнного стану.
Так, пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачав безумовне звільнення від відповідальності у вигляді штрафних санкцій за вчинення порушень протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, крім конкретно визначених порушень. До таких винятків належали порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу, обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання пального, спирту етилового платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку, порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
Натомість підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України на той час звільняв від відповідальності за недотримання фактично всіх передбачених податковим законодавством обов'язків тих платників податків, які не мають можливості виконувати свої обов'язки у сфері оподаткування, але виконали їх до спливу шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Обидві зазначені норми фактично мали однаковий предмет регулювання, з урахуванням відмінностей у періодах вчиненого правопорушення. Втім, є відмінності у колі суб'єктів, на яких вони поширюються, та в умовах звільнення від відповідальності.
Норми підпункту 69.1 передбачали, що звільнення від відповідальності зокрема щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, надається платникам лише за умови виконання податкового обов'язку протягом шести місяців з дня завершення воєнного стану. В той час як положення пункту 52-1 передбачали безумовне звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату податків та зборів протягом періоду з 1 березня 2020 року до останнього календарного дня місяця, в якому завершується дія карантину.
Враховуючи те, що обидва ці положення мають тотожні диспозиції, але відрізняються гіпотезами, пункт 52-1 застосовувався під час карантинного мораторію, тоді як підпункт 69.1 застосовувався після запровадження воєнного стану. Паралельне існування умов, за яких застосовуються обидва згадані положення, не виключає необхідності їхнього застосування за передбачених ними умов і обставин. Оскільки ці норми мають власні умови застосування, вони не конкурують між собою. Тому, пізніша дата прийняття підпункту 69.1 на той час не виключала необхідності застосування пункту 52-1, якщо існують відповідні умови ("карантинний" мораторій).
Проте, правове регулювання спірних правовідносин у зв'язку із продовженням воєнного стану змінилося з 27 травня 2022 року.
Так, 27 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 року № 2260-IX (далі - Закон № 2260-IX).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12.05.2022 року №2260-IX п. п. 69.1 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України викладено у такій редакції:
«У разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.
Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».
Таким чином, початково встановлені особливості справляння податків та зборів забезпечували звільнення від відповідальності всіх без винятку платників податків (за умови належного виконання обов'язків у подальшому). Проте, з набранням чинності Законом № 2260-IX передбачене підпунктом 69.1 звільнення від відповідальності було поставлене в залежність від підтвердження у визначеному законодавством порядку можливості чи неможливості виконання платником податків відповідного обов'язку, зокрема, щодо своєчасної сплати податків та зборів.
Окрім цього, Закон № 2260-IX доповнив підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України положеннями, відповідно до яких у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються.
Механізм «ковідного» мораторію, закріплений у пункті 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, мав діяти до завершення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Водночас із запровадженням воєнного стану законодавцем було ухвалено особливості оподаткування, насамперед шляхом доповнення підрозділу 10 розділу XX ПК України підпунктом 69.2 (у редакції Закону № 2260-ІХ), який із 27 травня 2022 року чітко установив, що вимоги законодавства щодо «ковідного» мораторію під час воєнного стану не застосовуються.
Слід зазначити, що норма підпункту 69.2 сприймається однозначно та не викликає множинного трактування. Зміст цього підпункту прямо передбачає припинення дії пункту 52-1 під час воєнного стану, тому платник податків не міг мати жодних правомірних очікувань щодо подальшого поширення «ковідного» мораторію в цей період. Відтак у платників податків відсутній простір для ухвалення рішень із різним правовим змістом, що характерно у ситуаціях колізії або неоднозначності норм.
При цьому пункт 52-1 не був формально виключений із тексту ПК України, оскільки на момент ухвалення відповідних змін паралельно мали місце як карантин, так і воєнний стан, і є очевидним, що було невідомо, яка з указаних обставин завершиться раніше. Отже, попри те що пункт 52-1 формально залишався в цьому Кодексі, дія цього положення на період воєнного стану фактично була припинена і не могла бути застосована.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 200/4768/23.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу або при визначенні бази оподаткування відповідно до підпункту 141.9-1.3 пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу у разі здійснення контрольованих операцій, якщо їх умови не відповідають принципу "витягнутої руки" у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
У питанні застосування цієї норми наявні висновки Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №П/811/3309/14 Верховний Суд зробив висновок, що пункт 50.1 статті 50 ПК України не передбачає обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації. Не міститься таких обмежень і в інших нормах ПК України. Випадком, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, визначених у статті 102 ПК України. Також, у пункті 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.
У постанові від 21 січня 2021 року у справі № 803/1166/17 Верховний Суд також зазначав, що платник податків у разі самостійного виявлення помилок у податковій декларації має право надіслати уточнюючий розрахунок до цієї декларації не пізніше закінчення 1095 дня що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Відповідно, зазначена вище норма податкового законодавства можлива до застосування в разі обставин самостійного виявлення платником податків помилки, що міститься у раніше поданій ним податковій декларації, крім обмежень, визначених згаданою пунктом 50.1 статті 50 ПК України, та сплати визначеного розміру штрафу та пені.
Суд зазначає, що поданий позивачем в 2024 році уточнюючий розрахунок по податку на прибуток за 2022 рік та розрахунок чистого прибутку (доходу) дивідендів на державну часту за 2022 рік є податковою звітністю, яка була подана на виконання судового рішення у справі №910/11952/23 яким зменшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 16 782 233,00 грн. та зменшено податкове зобов'язання частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2022 рік на 74 632 502,00 грн.
Пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ доповнено підпунктом 69.38 згідно із Законом № 3219-IX від 30.06.2023, який набув чинності 01.08.2023.
Так, за пп. 69.38 п. 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у разі самостійного виправлення платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, визначених статтею 50 цього Кодексу, помилок, що призвели до заниження податкового зобов'язання, такий платник звільняється від нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу, та пені.
Тобто, внесені зміни Законом № 3219-IX від 30.06.2023, звільняють платника податків від нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу, та пені.
В свою чергу суд зауважує, що зазначена норма пп. 69.38 п. 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України не застосовується в разі виявлення порушення платником податку граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання відповідальність за що визначена окремою нормою ст. 124 ПК України.
Виходячи зі спірних правовідносин, суд зазначає, що штрафи, визначені ПК України не застосовуються у разі своєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань. За даною справою, узгоджені податкові зобов'язання згідно перевіреної податкової звітності позивачем не були своєчасно сплачені.
Відповідальність за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з 01.01.2021 регулюється статтею 124 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 124.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідно до пункту 124.2 статті 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 124.3 статті 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов'язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Отже, застосування відповідальності на підставі пункту 124.2 статті 124 ПК України можливе виключно за наявності умислу, як складової кваліфікації правопорушення на підставі пункту 124.2 вказаної статті.
Підпунктом 109.1 статті 109 ПК України встановлено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 ПК України встановлено, що порушення податкового законодавства та порушення вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
Стаття 112 ПК України визначає загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Зокрема встановлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7).
Також цієї нормою у пункті 112.8 визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у статті 112-1 Податкового кодексу України - обставини, що пом'якшують відповідальність особи.
У постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16листопада 2023 року у справі №160/24147/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 Податкового кодексу України.
Так, відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України, не пов'язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.
Натомість обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 Податкового кодексу України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм Податкового кодексу України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.
Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов'язків, закріплених за платником податків у статті 16 Податкового кодексу України.
Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина (у визначених Податковим кодексом України випадках) в податкових правопорушеннях нерозривно пов'язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Податкового кодексу України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому обов'язок доведення вини покладено саме на контролюючий орган і без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.
У випадку встановлення контролюючим органом під час проведення перевірки на підставі сукупності відповідних даних податкової інформації обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків вини в умисній формі. Такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов'язковому порядку мають бути зазначені в акті перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення.
При цьому подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому контролюючий орган безпосередньо вже в акті перевірки має зазначити усі обставини, які у подальшому будуть предметом розгляду під час прийняття податкового повідомлення-рішення. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння платником податків встановленого контролюючим органом складу правопорушення, за яке його може бути притягнуто до відповідальності, та забезпечує реальну можливість реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України, щодо надання своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно таких, що спростовують встановлені обставини та висновки щодо наявності вини, підтверджують існування пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу.
Відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує таку ознаку виявленого діяння як умисність, вказує на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пунктів 124.2, 124.3 статті 124 ПК України.
За даною справою проводилась камеральна перевірка, відповідно в акті камеральної перевірки лише зафіксовано виявлене контролюючим органом порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 ПК України та відсутні посилання на підтверджені відповідними доказами обставини, які б вказували на наявність саме такої кваліфікуючої ознаки як умисел в діях платника податків та цілеспрямоване створення ним умов, які не мали іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України.
В даній справі не є спірним, що порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 ПК України дійсно мало місце.
Згідно з розрахунком штрафних санкцій затримка сплати усіх узгоджених сум грошового зобов'язання перевищує 30 календарних днів, що не оспорюється позивачем.
У висновку, суд зазначає про наявність та доведеність підстав для притягнення позивача до відповідальності за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України.
Суд враховує, що Концерн РРТ визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, має важливе значення для галузі національної економіки в сфері цифровізації, що в свою чергу не нівелює від обв'язку своєчасно виконувати свої податкові зобов'язання, за порушення яких відповідно нести відповідальність. Встановлені в ході камеральної перевірки порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток несуть для підприємства відповідні наслідки у вигляді сплати штрафу, розмір якого залежить від кількості днів допущеного такого порушення, але такий штраф не залежить від статусу платника податку, його господарської діяльності та відповідно не залежить від «карантинного» мораторію та встановленого мораторію та під час воєнного стану в країні.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19 визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень, довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідачем доведено суду належними та достатніми доказами правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В свою чергу, позивачем не доведено протиправність останніх належними доказами та наведеними суду доводами.
У висновку, судом встановлено правомірність винесених відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 23.04.2025 № 367510412 та № 367550412, підстав для їх скасування судом не встановлено.
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи наслідки вирішення справи судом, підстави для розподілу витрат у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.