14 січня 2026 року м. Київ справа №990/78//25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії,-
04.03.2025 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд (дослівно):
- у відповідності до: Постанови Верховного Суду по справі №460/20412/23 від 17.04.2024 згідно: ст.ст. 370, 371 КАС України; ст.ст. 1, 3, 6, 8, 9,16,17,19, 21, 22, 24, 27, 40, 41, 46, 48, 49, 50, 53, 58, 60, 64, 68, 92, 113, 116, 129-1, 151-1 Конституції України, у відповідності до ст.ст.4, 5, 15, 16, 20, 21 ЦК України, на вимогу ст. 129-1 Конституції України, здійснити контроль за виконанням судового рішення, згідно ст.ст. 370, 371 КАС України, оскільки: постанова Верховного Суду є загальнообов'язковою для всіх органів, підприємств, установ і організацій, посадових і службових осіб і підлягає виконанню на всій території України (ст. 370 КАС України), негайно ст. 371, ч. 1, п. 1; відповідно до ст. 129-1 Конституції - Основного Закону України, найвищої юридичної сили: Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення. Контроль за виконанням судового рішення здійснює Суд. Суди України завалені сотнями тисяч Чорнобильських справ. Суди України сотнями справ розглядали позовні заяви ОСОБА_1 з 2007 по сьогодні, насьогодні в Київському окружному адміністративному суді знаходяться справи з 2000 р., 2023 р. і кінцево появиться щонайменше три справи. До Євросуду з прав людини проти України було направлено сотні тисяч справ з числа уч. ЛНА на ЧАЕС 1986 р. На сьогодні на розгляді ЄСПЛ знаходиться понад 8 тисяч справ проти України. Статистика ЄСПЛ свідчить про стійке збільшення кількості заяв, які надходять щороку проти України тисячами. Статистика ЄСПЛ свідчить, що Українські суди були неправосудні до 17.04.2024 р.,
- у відповідності до: сотень позовних заяв ОСОБА_2 з 2007 р. по сьогодні, згідно яких приймались завідомо неправомірні судові рішення іменем України; Конституції України та Рішень КСУ за період з 1997 р по сьогодні; ст.ст. 4, 5 ЦК України та постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 р із її змінами №9 від 24.10.2003; ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»; Сотень вимог вручено до: ВРУ, КМУ, МінСПУ, ПФУ, ГУ ПФУ м. Києва; Постанов Верховного Суду від 17.04.2024 р у справі №460/20412, від 12.03.2024 р у справі №400/12117/21, від 10.09.2024 р у справі №240/34675/23, від 11.09.2024 р у справі №240/1024, від 02.10.2024 р у справах №400/5534/23, №240/955/24, №240/1092/24, №240/1067/24, №240/34883/23. Зобов'язати Державу Україна здійснити повний контрольний перерахунок основної страхової пенсії, призначеної до 01.01.1992 р, з 04.03.1991 пощорічно і пощомісячно, без будь-яких обмежень у відповідності до ст. 4-5 ЦК України.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі №990/78/25, позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
В означеній ухвалі Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звертається із позовними вимогами до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та заявлені вимоги стосуються переважно зобов'язання вчинити певні дії, пов'язані з обчисленням, нарахуванням, перерахунком соціальних виплат (пільг, пенсії, компенсацій тощо), їх виплатою, а обраний спосіб захисту порушеного права позивача стосується лише його соціальних прав як особи, що має статус учасника ліквідації наслідків ЧАЕС та інваліда І групи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №990/78//25 розподілено судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №990/78//25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування збитків відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ. Розмір пенсії Позивача з 01.03.2025 року становить 96 116,71 грн. Одночасно повідомлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсійні виплати (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Виплата пенсії Позивача після проведення індексації з 01.03.2025 здійснюється без обмеження максимальним розміром та з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 в сумі 36 054,87 грн. Доплата пенсії за березень та квітень цього року нарахована Позивачу до виплати в травні 2025 року в сумі 24889,74 грн. Окрім того, зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також, частиною 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах; інвалідам II групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що немає жодних підстав для визнання протиправними дій Головного управління.
10 липня 2025 року позивачем надано до суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.
14 липня 2025 року позивачем надано до суду заяву, в якій просив долучити до матеріалів справи докази системного тотального беззаконня в діях відповідача.
14 липня 2025 року позивачем надані до суду заперечення на відзив відповідача, в яких останній вважає, що відзив відповідача суперечить Конституції України та вводить суд в оману.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи №990/78//25 за правилами загального позовного провадження - відмовлено.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є ветераном праці, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , особою з інвалідністю І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Довідками МСЕК та ВКК підтверджено група інвалідності позивача та необхідність постійного стороннього догляду за ним.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві, як отримувач пенсії по інвалідності 1 групи в розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
Позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з вимогами щодо виконання постанови Верховного Суду по справі №460/20412/23 від 17.04.2024 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 25.02.2023 року №930070150713, та без обмеження виплати пенсії.
Позивачем до заяви від 14 липня 2025 року, зокрема, надано до суду рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 25.02.2023 року №930070150713, з якого судом встановлено, що основний розмір пенсії позивача від середнього заробітку становить 107 600,45 грн., розмір пенсії з надбавками становить 92 982,71 грн, максимальний розмір пенсії становить - 20 930,00 грн.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 30.08.2024 №34168-34823/Р-02/8-2600/24 за результатом розгляду звернення позивача повідомлено проте, що пенсія розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», де визначено, що основний розмір пенсії розраховується із заробітної плати, отриманої за період роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та відсотку втрати працездатності встановленої МСЕК. Основний розмір пенсії розрахований із заробітної плати, отриманої за період роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з 01.04.1986 по 30.04.1986. Розмір перерахованої пенсійної виплати з 01.03.2024 становить 94 616,71 грн., але обмежений максимальною величиною розмір пенсії до виплати склав 23 610,00 грн. До основного розміру пенсії додається підвищення надбавки та доплати. Статтею 67 Закону №796 визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. З огляду на зазначене, розмір пенсійної виплати визначається з урахуванням обмеження максимальною величиною в розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (в розмірі 23 610 грн.).
Матеріали справи містять лист Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 03.09.2024 №34533-34825/Р-02/8-2600/24, за результатом розгляду запитів позивача від 14.08.2024, 15.08.2024, які зареєстровані 15.08.2024, в якому зазначено, що основний розмір пенсії позивача від середнього заробітку з 01.12.2022 року становить 89 891,71 грн., розмір пенсії з надбавками становить 91 482,71 грн., максимальний розмір пенсії становить - 20 930,00 грн. З 01.03.2023 року основний розмір пенсії позивача від середнього заробітку становить 107 600,45 грн., розмір пенсії з надбавками становить 92 982,71 грн, максимальний розмір пенсії становить - 20 930,00 грн. При цьому, у листі зазначено, що відповідно до статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсія виплачується з урахуванням обмеження, що не перевищує 10 прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, що втратили працездатність. Підстави для виплати пенсії без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, що втратили працездатність, відсутні.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком.
Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку №1210.
Згідно з підпунктом пунктом 11 Порядку № 1210 (у первинній редакції) мінімальний розмір пенсії становить для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто раніше визначений статтею 54 Закону № 796-XII розмір пенсій було знижено.
01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-XII, викладено в іншій редакції, а саме:
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
Крім цього, пунктом 63 Закону № 76-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної пенсії, передбачених Законом № 796-ХІІ.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вказаним рішенням Конституційний Суд України визначено, що частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У той же час, рішення Конституційного Суду України від 07.04. 2021 № 1-р(II)/2021 не набуває ретроспективної дії у часі.
У частині третій резолютивної частини вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення необхідно привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
У разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком.»
З 07.07.2021 у разі не приведення нормативного регулювання частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР підлягала застосуванню у вищевказаній редакції.
На виконання рішення Конституційного Суду України, Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі Закон № 1584-ІХ).
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1584-ІХ передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.
У пункті 2 Закону №1584-ІХ статтю 54 викладено в такій редакції:
«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для І групи інвалідності 6000 гривень; для II групи інвалідності 4800 гривень; для III групи інвалідності 3700 гривень; для дітей з інвалідністю 3700 гривень».
Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни до Закону № 796-ХІІ, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як убачається зі змісту статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
Метою Закону №796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону № 796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Аналізуючи норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
У рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Така позиція була висловлена у рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
У пункті 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Також Конституційний Суд України зазначив, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Враховуючи вищенаведені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX, суд прийшов до висновку, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Відтак прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України вказав, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент зазначив, що у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 25.02.2023 року №930070150713, судом встановлено, що основний розмір пенсії позивача від середнього заробітку становить 107 600,45 грн., розмір пенсії з надбавками становить 92 982,71 грн, що значно перевищує 10 мінімальних пенсій за віком, оскільки основний розмір пенсії розрахований із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження з 01.04.1986 року по 30.04.1986 року, у розмірі відшкодування фактичних збитків, що підтверджується наявним в матеріалах пенсійної справи розрахунком про заробітну плату.
При цьому, матеріали пенсійної справи позивача містять заяву позивача від 14.06.2006 року про призначення пенсії із фактичного заробітку в зоні ЧАЕС.
Отже, суд дійшов висновку, що застосування означеної постанови Верховного Суду у справі від 17.04.2024 №460/20412/23 призведе до суттєвого зменшення розміру пенсійної виплати позивача.
За встановлених в ході розгляду обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування норми ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка передбачає виплату позивачу пенсії у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, та відповідно відсутність підстав для врахування у даній справі висновків Верховного Суду у справі від 17.04.2024 №460/20412/23.
Щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону №796-XII установлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
За змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії […], призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», […], «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме: частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з першим реченням частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», було передбачено, що максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №580/492/19, від 22 грудня 2022 року у справі №440/608/19, від 26 грудня 2022 року у справі №280/5502/19.
Водночас 20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону №3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак, з 20 березня 2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; цей а також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.
Зважаючи на вказане, у відповідача відсутні правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024.
Втім, вирішуючи питання щодо початку дії вказаного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 у справі № 580/7744/23 дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Так, у пункті 2 резолютивної частини рішення № 2-р(II)/2024, зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII).
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII, процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту, акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків.
Отже, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення останнім відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Щодо вимоги позивача про здійснення повного контрольного перерахунку основної страхової пенсії, призначеної до 01.01.1992 р, з 04.03.1991 пощорічно і пощомісячно, без будь-яких обмежень у відповідності до ст. 4-5 ЦК України, суд відмовляє у її задоволенні з огляду на те, що як встановлено судом у даному рішенні, право позивача на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром виникло саме з 21 березня 2024 року, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII.
При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
Водночас, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.
Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв'язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб'єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб'єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.
Наведені висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, від 12.11.2019 в справі № 809/4335/15.
Окрім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі №522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У позовній заяві позивачем не зазначено, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його права та/або інтереси на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим він просить провести повний контрольний перерахунок основної страхової пенсії, призначеної до 01.01.1992 року, не зазначено у чому саме полягає його порушене право.
Також матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача, про які йдеться у позовній заяві, у зв'язку з чим, суд не вбачає виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, які позивач поклав в основу предмету позовної заяви.
Щодо вимоги позивача про здійснення судового контролю за виконанням Постанови Верховного Суду по справі №460/20412/23 від 17.04.2024, суд зазначає, що за частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для її задоволення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та відновленню шляхом зобов'язання відповідача провести позивачу з 21 березня 2024 року виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже проведених виплат.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги повністю, суд використовуючи повноваження передбачені ч.2 ст.9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 21 березня 2024 року виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже проведених виплат.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 січня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.