14 січня 2026 року м. Київ справа №320/27942/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- винести рішення, яким визнати протиправними діями державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в частині накладання та стягнення з ОСОБА_1 , РНОККП НОМЕР_1 , штрафу накладеного згідно Постанови Оболонського районного суду міста Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22, у подвійному розмірі.
- зобов'язати Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути ОСОБА_1 , РНОККП НОМЕР_1 , надмірно стягнуті кошти в розмірі 20595,30 гривень (17000,00 гривень та виконавчого збору у розмірі 3595,30 гривень) шляхом направлення подання до відповідного Управління державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення коштів на наступні реквізити: АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299 Розрахунковий рахунок НОМЕР_2 Отримувач: ОСОБА_1 , РНОККП НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що стягнення з нього подвійного розміру штрафу є протиправним, оскільки про це не було зазначено в постанові суду про притягнення до адміністративної відповідальності. Крім цього, зазначає про не повідомлення його про розгляд справи в суді першої інстанції. Також, вказує що ним добровільно сплачено штраф в строк, передбачений на добровільну сплату.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі № 320/27942/24 та призначено розгляд справи провести без повідомлення учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів статті 287 КАС України.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами про доставку документів в електронному вигляді до електронного кабінету представника позивача та відповідача.
Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 у строк встановлений судом не подав. Також Оболонським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не надано витребувані ухвалою суду від 08.07.2024 року копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 71562080.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив:
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.02.2023 року у справі № 756/6692/22 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено штраф у розмірі 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 496,20 гривень судового збору.
24.03.2023 року постанова суду першої інстанції була направлена до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) для виконання, про що зазначено в листі Оболонського районного суду міста Києва від 28.06.2023 року № 03/630/23 Ж-18.
18.04.2023 року державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мамедовим Камілем Асіфовичем винесено постанов про відкриття ВП № 71562080, якою визначено стягнути штраф у подвійному розмірі у сумі 34000,00 гривень.
Крім того, зазначеною постановою визначено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 3400,00 гривень.
18.04.2023 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мамедовим Камілем Асіфовичем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 37595,30 гривень, про що свідчить інформація з Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції України.
Листом від 07.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мамедова К.А. з проханням продовжити строк для добровільного виконання вимог постанови № 71562080.
Відповідь на даний лист, відповідачем не надано.
ОСОБА_1 листом від 19.06.2023 року звернувся до Оболонського районного суду міста Києва та зазначив, що його представник з матеріалами справи № 756/6692/22 ознайомився лише 29.05.2023 року, відтак на його думку строк на добровільну сплату спливає 13.06.2023 року. До листа додав платіжні інструкції: - № 0.0.3044923989.1 від 13.06.2023 на суму 17000,00 гривень, у призначенні платежу зазначено: «*;121;ВЕ920246;21081300; Оплата згідно рішення суду по справі Оболонський районний суду міста Києва №756/66; ОСОБА_1 ,», - № 0.0.3057205984.1 від 19.06.2023 на суму 456,20 гривень, у призначенні платежу зазначено: «*;101;ВЕ920246; НОМЕР_3 ; Судовий збір; ОСОБА_1 , за рішенням 756/6692/22». Вважає, що стягнення штрафу в подвійному розмірі суперечить положенням ст. 308 КУпАП, а тому просить суд повернути з примусового виконання постанову Оболонського районного суду міста Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22, яка перебуває в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у зв'язку з її добровільним та повним виконанням боржником.
Листом від 28.06.2023 року № 03/630/23 Ж-18 Оболонський районний суд міста Києва повідомив, що в заявника наявне право на оскарження дій державного виконавця у судовому порядку.
05.07.2023 року позивачем подано керівнику Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скаргу на дії державного виконавця в рамках ВП № 71562080.
Керівником відділу державної виконавчої служби не надано відповідь на подану скаргу.
Згідно платіжної інструкції № 71562080 від 06.09.2023 року з ОСОБА_1 стягнуто за виконавчим провадженням № 71562080 суму в розмірі 20595,30 гривень. У призначенні платежу зазначено «стягнення за ВП № 71562080 з виконання виконавчого документу: постанова № 756/6692/22 виданий 16.11.2022 документ видав: Оболонський районний суд міста Києва».
14.09.2023 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мамедовим Камілем Асіфовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням вимог виконавчого документа.
Вважаючи протиправними дії державного виконавця щодо стягнення штрафу в подвійному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Аналіз даних норм дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з частинами першою та другою статті 18 зазначеного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 Закон №1404-VIII).
У частині п'ятій статті 18 Закону №1404-VIII наведено, що під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Частина четверта статті 19 Закону №1404-VIII зобов'язує сторони невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону №1404-VIII).
Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №1404-VIII платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред'явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів
Згідно з частиною другою статті 45 Закону №1404-VIII розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Частиною першою статті 46 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону №1404-VIII вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
Статтею 47 Закону №1404-VIII встановлений порядок виплати стягнутих грошових сум. Грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові кошти, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).
Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
У разі якщо стягнуті з боржника грошові кошти не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових коштів.
При цьому згідно з частиною першою статті 53 Закону №1404 виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Судом встановлено, що постановою Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.02.2023 року у справі № 756/6692/22 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено штраф у розмірі 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 496,20 гривень судового збору.
18.04.2023 року державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мамедовим Камілем Асіфовичем винесено постанов про відкриття ВП № 71562080, якою визначено стягнути штраф у подвійному розмірі у сумі 34000,00 гривень. Крім того, зазначеною постановою визначено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 3400,00 гривень.
ОСОБА_1 листом від 19.06.2023 року звернувся до Оболонського районного суду міста Києва та зазначив, що його представник з матеріалами справи № 756/6692/22 ознайомився лише 29.05.2023 року, відтак строк на добровільну сплату спливає 13.06.2023 року. До листа додав платіжну інструкцію № 0.0.3044923989.1 від 13.06.2023 на суму 17000,00 гривень, у призначенні платежу зазначено: «*;121;ВЕ920246;21081300; Оплата згідно рішення суду по справі Оболонський районний суду міста Києва №756/66; ОСОБА_1 ,». Вважаючи, що стягнення штрафу в подвійному розмірі суперечить положенням ст. 308 КУпАП просив Оболонський районний суд міста Києва повернути з примусового виконання постанову Оболонського районного суду міста Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22, яка перебуває в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у зв'язку з її добровільним та повним виконанням боржником.
Листом від 28.06.2023 року № 03/630/23 Ж-18 Оболонський районний суд міста Києва повідомив, що в заявника наявне право на оскарження дій державного виконавця у судовому порядку.
05.07.2023 року позивачем подано керівнику Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скаргу на дії державного виконавця в рамках ВП № 71562080.
Керівником відділу державної виконавчої служби не надано відповідь на подану скаргу.
Згідно платіжної інструкції № 71562080 від 06.09.2023 року з ОСОБА_1 стягнуто за виконавчим провадженням № 71562080 суму в розмірі 20595,30 гривень. У призначенні платежу зазначено «стягнення за ВП № 71562080 з виконання виконавчого документу: постанова № 756/6692/22 виданий 16.11.2022 документ видав: Оболонський районний суд міста Києва».
Щодо посилань позивача на неправомірне стягнення штрафу в подвійному розмірі, суд зазначає таке.
Частинами першої та другої статті 299 КУпАП визначено що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до статті 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
- подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
- витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Суд встановив, що постановою Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.02.2023 року у справі № 756/6692/22 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено штраф у розмірі 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 496,20 гривень судового збору. Постанова Оболонського районного суду м. Києва набрала законної сили 02.02.2023 року.
З постанови Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22 убачається, що «в судовому засіданні адвокат Плюсніна В.В. просив про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не перебував в стані сп'яніння».
Суд ознайомившись із постановою Київського апеляційного суду від 02.02.2023 року у справі № 756/6692/22, розміщеною в Єдиному державному реєстрі судових рішень установив, що «У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав».
Отже, відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року і постанови Київського апеляційного суду від 02.02.2023 року у справі № 756/6692/22 встановлено, що в судових засіданнях у справі № 756/6692/22, які відбувалися як в першій так і в апеляційній інстанції був присутній позивач ОСОБА_1 або його представник/адвокат.
Відтак, суд приходить до висновку про обізнаність позивача про результати розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції, що свідчить про те, що кінцевий строк сплати штрафу сплив 17.02.2023 року.
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність стягнення з ОСОБА_1 штрафу в подвійному розмірі, оскільки позивач в строк передбачений законом не сплатив суму штрафу.
Сплачена позивачем сума штрафу в розмірі 17000,00 гривень, про що свідчить платіжна інструкція № 0.0.3044923989.1 від 13.06.2023 на суму 17000,00 гривень врахована державним виконавцем під час примусового виконання постанови Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22, оскільки під час примусового виконання стягнуто 20595,30 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 71562080 від 06.09.2023 року на суму 20595,30 гривень. У призначенні платежу зазначено «стягнення за ВП № 71562080 з виконання виконавчого документу: постанова № 756/6692/22 виданий 16.11.2022 документ видав: Оболонський районний суд міста Києва».
У зв'язку із виконанням постанови Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22, 14.09.2023 року державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мамедовим Камілем Асіфовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням вимог виконавчого документа.
Відтак, доводи позивача щодо неправомірних дій держаного виконавця в частині накладання та стягнення з ОСОБА_1 , РНОККП НОМЕР_1 , штрафу накладеного згідно постанови Оболонського районного суду міста Києва від 16.11.2022 року у справі № 756/6692/22 у подвійному розмірі спростовані встановленими обставинами справи.
Щодо вимоги про зобов'язання повернути ОСОБА_1 надмірно стягнуті кошти в розмірі 20595,30 гривень, шляхом направлення подання до відповідного Управління державної казначейської служби України в м. Києві про повернення коштів, суд зазначає, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки суд встановив законність стягнення штрафу в подвійному розмірі.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787).
Згідно з п. 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Відповідно до п. 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Згідно з п. 10 Порядку № 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Платник подає до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм статті253та частини другої статті255 Цивільного кодексу України.
Міністерство юстиції є органом, який відповідно до пп. 1 п. 2постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету зобов'язаний забезпечувати відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків, зборів, платежів та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.
Отже, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, у даному випадку органом державної виконавчої служби разом.
Проте судом не встановлено надмірності сплати коштів у ВП № 71562080, які б підлягали поверненню ОСОБА_1 ..
Щодо інших доводів позивача, якими він обґрунтовує свою позицію, то суд виходить із пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем доведена правомірність стягнення штрафу в подвійному розмірі.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права позивача у сфері публічних правовідносин не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 січня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.