26 грудня 2025 року м. Київ справа №320/55766/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні отримання пенсії за віком згідно з законодавством України;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком згідно з законодавством України;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати заборгованості по пенсійним виплатам ОСОБА_1 за період з квітня 2014 року по день відновлення виплати пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити заборгованість по пенсійним виплатам ОСОБА_1 за період з квітня 2014 року по день відновлення виплати пенсії.
В обґрунтування позову позивач вказує про те, що була зареєстрована та проживавала в м. Севастополь, де й отримувала пенсію за віком із терміном довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 . В квітні 2014 року позивач отримала останню пенсійну виплату та оскільки АРК, де проживала позивач, визнано тимчасово окупованою територією, ОСОБА_1 перемістилась до м. Київ та є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті про місце реєстрації від 06.02.2018.
09,11,2021, 26.06.2024, 29.06.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявами про поновлення виплати їй пенсії за віком та відповідач листами від 22.07.2024 та від 05.08.2024 зазначив, що у зв'язку із оголошеним воєнним станом через збройну агресією рф, призупинено листування із відповідними державними органами та у Пенсійного фонду України немає можливості направляти запити до органів Пенсійного фонду рф з метою отримання матеріалів пенсійних справ для поновлення виплати пенсії. Вказано також про те, що поновлення виплати можливе за надання особою пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії в рф.
Позивач, покладаючись серед іншого на норми ст. 46, п. 6 ст. 92 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зазначає про те, що пенсія за віком яка призначається у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею є однією із форм соціального захисту, та цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Не поновлення та не виплата пенсії громадянину є відповідно порушенням конституційних та конвенційних прав на соціальний захист та порушенням права на володіння своїм майном. Додає, що враховуючи абз. 21 пункту 1 Порядку №637, нормативно правові акти КМУ є незаконними та не можуть обмежувати права громадян на отримання заборгованості по невиплаченій пенсії за минулі періоди по день поновлення її виплати, просить відповідно також суд стягнути заборгованість по пенсії з квітня 2014 року по день відновлення її виплати.
Вважаючи дії щодо не поновлення виплати пенсії за віком протиправною, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд назначає наступне.
ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_2 виданого Балаклавським РВ УМВС України в м. Севастополі 04.09.1997.
ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно відмітки у паспорті про місце реєстрації від 06.02.2018 особа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
З копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 виданого у січні 2002 року Пенсійним Фондом України, вбачається, що Позивач перебуває на пенсії за віком, довічно.
Трудову діяльність Позивач підтверджує наданою копією трудової книжки.
На звернення ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії за віком, зареєстрованого 29.06.2024 ПФУ у м. Києві у листі відповіді від 05.08.2024 №31081-29293/У-02/8-2600/24 зазначено, що у зв'язку з воєнним станом в Україні внаслідок збройної агресії російської федерації з цією країною призупинено листування, тож у органів Пенсійного фонду України немає можливості направляти запити до органів Пенсійного фонду російської федерації з метою отримання матеріалів пенсійних справ для поновлення виплати пенсії за законодавством України, поновити виплату пенсії особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі, можливо при наданні цією особою пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії в російській федерації.
Відповідно, сторонами не заперечується те, що виплата пенсії за віком Позивачу припинено з квітня 2014 року у зв'язку із тим, що АР Крим є тимчасово окупованою територією.
Відповідач не вбачає підстав для поновлення виплати пенсії позивачу, у зв'язку із тим, що у суб'єкта призначення, поновлення та виплати спірної пенсії у зв'язку із воєнним станом в країні, відсутня можливість здійснювати запити до тимчасово окупованої території з приводу отримання матеріалів пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії на рф, та вважає, що особа, яка звернулась про поновлення виплати її пенсії має надати свою пенсійну справу та атестат.
Незгода позивача із даною відмовою у поновленні виплати пенсії за віком зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відтак, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною шостою статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійною забезпечення.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Статтею 24 Конституції України гарантовано громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 14.09.2006, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відтак, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.
Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.
Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.
Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Згідно частини першої статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Виплата пенсії за минулий час регламентована статею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали за кордон, визначений статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Так, пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом (частина перша). Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга).
Статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 за № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402 (далі Порядок № 3-1).
Розділом II Порядку № 3-1 визначено документи, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший та виплати пенсії, допомог.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів.
При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати).
Згідно пункту 8 розділу IV Порядку № 3-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем фактичного проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.
Судом встановлено, що позивачу призначена пенсія за віком відповідно до законодавства України, про що свідчить копія пенсійного посвідчення, наявного в матеріалах справи.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 08.11.2021 проживає в м. Києві.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з метою поновлення виплати пенсії звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заявою про поновлення виплати пенсії, проте відповідачем відмовлено у поновленні та виплаті пенсії.
Припинення виплати пенсії Позивача та відмова в поновленні таких виплат фактично відбулось у зв'язку з тим, що в пенсійного органу немає можливості направляти запити пенсійних справ до органів Пенсійного фонду російської федерації.
Проте, суд звертає увагу відповідача на те, що відсутність у пенсійного органу паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у виплаті пенсійних виплат позивачу, оскільки сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена. Окрім того, стаття 49 Закону №1058-IV не містить такої підстави припинення виплат пенсії як відсутність в пенсійного органу пенсійної справи в паперовому вигляді.
Відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 22.09.2021 за результатом розгляду справи № 308/3864/17.
Відсутність пенсійної справи не впливає на право позивача щодо поновлення раніше призначеної пенсії, виплата якої була припинена, тому дана обставина не може бути підставою для відмови позивачу в поновленні пенсії.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 за результатом розгляду справи № 200/3663/16-а.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Крім того, Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 рішення у справі Пічкур проти України, що набрало статусу остаточного 02.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51). Наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (пункт 54).
Суд враховує той факт, що відповідачем не приймалось жодного рішення щодо вирішення заяви позивача про поновлення йому пенсії, а надано лише лист-роз'яснення, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком з червня 2014 року та зобов'язання відповідача поновити виплату встановленої пенсії за віком.
Позивач у справі просить також виплатити пенсію за період з квітня 2014 року по день відновлення її виплати, з приводу чого суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
У статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що спірні відносини регулюються ст. 46, а не 47 Закону №1058-IV, оскільки стаття 46 даного закону встановлює норми права щодо виплати пенсії за минулий час, які не отримано з вини пенсіонера або з вини органу, що виплачує пенсію, натомість, відносин щодо виплати усіх пенсій, в тому числі і повноваження Кабінету Міністрів визначати відповідний порядок, передбачено у ст. 47 цього Закону, у зв'язку з чим, до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, визначення порядку виплати пенсії.
Положенням абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, передбачено визначення Кабінетом Міністрів України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
Та, наведена норма не суперечить Конституції України та законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону № 1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено загальне повноваження саме Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій. Це повноваження включає також і визначення окремого (спеціального) порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
Відповідно, у висновку суду передумови встановлення окремого правового регулювання порядку виплати пенсій для внутрішньо переміщених осіб мають об'єктивний характер, спірне положення Постанови Кабінету Міністрів України не містить ознак дискримінації, а навпаки - враховує особливості правового та соціального стану внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території та має на меті забезпечити фактичне отримання пенсійних виплат. Доводи позивача про те, що спірне положення постанови Кабінету Міністрів України не реалізовано, суд враховує, але зазначає, що позиція та обґрунтування позивача не доводять її протиправність.
Суд зазначає, що визнання протиправним та нечинним абзацу 21 пункту 1 Порядку №637 було предметом судового розгляду. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/11258/20 від 07.10.2020 позов було задоволено, та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2020 скасовано та ухвалено нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
За висновками Верховного Суду викладеними у постанові 28.11.2022 у даній справі №640/11258/20, за якою касаційну скаргу було залишено без задоволення, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 640/11258/20 - залишено без змін, відмічено, що доводи позивача не доводять протиправність спірного пункту Порядку №637 та суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що предметом розгляду у цій справі є абзац 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, а не бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо його реалізації (не визначення порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій).
Діючий з 12.11.2021 затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території передбачає механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов'язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та статті 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - отримувачі).
Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі - перелік отримувачів).
Наказом керівника територіального органу Пенсійного фонду України визначаються не менше ніж дві відповідальні особи, які ведуть облік рішень (далі - відповідальна особа). Відповідальні особи визначаються із числа працівників, які згідно з розподілом службових повноважень мають право доступу до автоматизованих засобів і баз даних обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справ).
Якщо на дату внесення інформації до переліку отримувачів одержувач пенсії перебуває на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України, інформацію до переліку отримувачів вносить відповідальна особа такого органу з урахуванням матеріалів пенсійної справи одержувача пенсії, в тому числі наявного в ній рішення.
Пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов'язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р. № 1080 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 92, ст. 3256).
Виплачені згідно з цим Порядком суми пенсійних виплат за минулий період обліковуються в порядку, визначеному законодавством.
Враховуючи, що за наслідками вирішення даної справи суд встановив відсутність наявності законного рішення пенсійного органу про припинення позивачу виплати пенсії за віком, виплата якої була припинена в квітні 2014 року, протиправність дій щодо відмови у поновленні виплати, враховуючи наявність постанови КМУ №1165 яка визначає механізм виплати пенсії яка не виплачена за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період), зокрема, внутрішньо переміщеним особам, оскільки не відновлення виплати пенсії позбавляє позивача права на отримання заборгованості за період з якого пенсія була припинена до виплати до її поновлення, положення абз. 21 п. 1 Порядку №637, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо не виплати заборгованості по пенсії та зобов'язання пенсійного органу сплатити заборгованість по пенсії за віком з квітня 2014 року по день відновлення її виплати.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Решта доводів сторін не впливають на висновки суду. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та відповідно такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», отже питання розподілу судових витрат не розглядається. Керуючись статтями 2, 9, 77-80, 139, 143, 243-246, 250, 255, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні отримання пенсії за віком згідно з законодавством України.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком згідно з законодавством України.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати заборгованості по пенсійним виплатам ОСОБА_1 за період з квітня 2014 року по день відновлення виплати пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити заборгованість по пенсійним виплатам ОСОБА_1 за період з квітня 2014 року по день відновлення виплати пенсії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.