ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" січня 2026 р. справа № 300/6978/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі,
Адвокат Тинів І.Д., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
поновити ОСОБА_1 на роботі з дня його звільнення на рівнозначній посаді;
стягнути з відповідача середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи вимоги, представник позивача зазначає, що Наказом Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , начальника Долинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області звільнено з посади відповідно до п. 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». При цьому, зауважено, що наведена підстава звільнення позивача з посади передбачає таку обставину, як ліквідація державного органу. Водночас, ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов'язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи (публічного права), але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Однак, ліквідації Управління ДМС в Івано-Франківській області передувало рішення про створення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби шляхом злиття ГУ ДМС у Львівській області та УДМС в Івано-Франківській області, що виплаває з Наказу Голови Державної міграційної служби України від 27.06.2025 №157 «Про діяльність Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби». Відтак, передача усіх функцій, за доводами представника позивача, відбулася до новоутвореної юридичної особи із збереженням усього комплексу завдань і функцій, які належали регіональним підрозділам. Тобто, має місце виключно формальна ліквідація державного органу. Представник позивача наголосив, що відповідач не пропонував ОСОБА_1 жодної роботи в новоутвореному Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби України, ані інших структурах ДМС України. При звільненні не було враховано вимоги щодо переважного права та переваг у залишенні працівника на роботі. При цьому, структура Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України є тотожною до структури ліквідованих УДМС в Івано-Франківській області та ТУ ДМС у Львівській області, завдання і функції залишилася незмінними. З огляду на вказане, представник позивача звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Долинського відділу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області вважає незаконним, таким що порушує його трудові права та права на державну службу, проведеним з істотним порушенням визначеної законами процедури звільнення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному ст. 262 КАС України.
17.10.2025 від Державної міграційної служби України через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (з додатками), за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Так, зазначено, що пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1160 «Про утворення міжрегіонального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» прийнято рішення про утворення як юридичної особи публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби та постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області. Державною міграційною службою України видано наказ №318 від 05.12.2024 «Про ліквідацію УДМС в Івано-Франківській області», відповідно до пунктів 1, 2 наказано утворити комісію з ліквідації УДМС в Івано-Франківській області та затверджено Голову комісії з ліквідації УДМС в Івано-Франківській області Якуб'яка Андрія Петровича, першого заступника начальника УДМС в Івано-Франківській області. Листом №10-12827/1-24 від 26.12.2024 начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області попереджено про наступне звільнення, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» про що свідчить 02.01.2025 його особистий підпис на попередженні. Державну реєстрацію юридичної особи Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби здійснено 04.03.2025. В подальшому, Наказом ДМС №242-кт від 01.09.2025 позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права УДМС в Івано- Франківській області, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». За доводами представника відповідача, в даному випадку мала місце саме ліквідація УДМС в Івано-Франківській області. Положення Постанови №1160 та інших нормативно-правових актів щодо прийняття рішень про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів ДМС у Львівській та Івано-Франківській області у судовому порядку не оскаржувалися. Докази визнання їх протиправними та нечинними відсутні. Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах триває процедура ліквідації УДМС в Івано-Франківській області, то позивач підлягав звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ), а не реорганізації (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ). Відтак, у зв'язку з ліквідацією УДМС в Івано-Франківській області та, як наслідок, звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ у суб'єкта призначення відсутній обов'язок поновлення позивача на відповідній посаді. Відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні (а.с. 27-31).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 витребувано у Державної міграційної служби України довідку про середньоденний та середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за останні 2 місяці роботи, які передують звільненню (липень, серпень 2025 року), оформлену відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (а.с. 90-92).
13.01.2026 судом зареєстровано заяву відповідача, подану через систему «Електронний суд», до якої долучено витребувані документи (а.с. 94-95).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.
Наказом Державної міграційної служби України від 18.10.2021 №285-кт ОСОБА_1 призначено з 19.10.2021 в порядку переведення на посаду начальника Долинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, увільнивши з посади начальника Долинського районного відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області (а.с. 43).
Пунктами 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» прийнято рішення про утворення як юридичної особи публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби та постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області.
Станом на час розгляду справи Головне управління УДМС в Івано-Франківській області перебуває в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Надалі, Наказом ДМС від 25.12.2024 №338 «Про попередження про заплановане вивільнення працівників УДМС в Івано-Франківській області» затверджено список працівників УДМС в Івано-Франківській області, призначення яких здійснюється Головою ДМС, посади яких підлягають вивільненню у зв'язку з ліквідацією УДМС в Івано- Франківській області (а.с. 53-54, 59-60).
Листом №10-12827/1-24 від 26.12.2024 начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області Віталія Гулика попереджено про наступне звільнення, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» про що свідчить 02.01.2025 його особистий підпис на попередженні (а.с. 61).
Державну реєстрацію юридичної особи Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби здійснено 04.03.2025.
Головою комісії з ліквідації УДМС в Івано-Франківській області 18.07.2025 на ім'я голови ДМС направлено подання про звільнення ОСОБА_1 за №2601.11-3595/2601.2-25 (а.с. 55-62).
Наказом Держаної міграційної служби України №242-кт від 01.09.2025 позивача 02.09.2025 звільнено з посади начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у зв'язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права) (а.с. 9).
Наказом Голови ліквідаційної комісії УДМС в Івано-Франківській області №340-к від 02.09.2025 оголошено наказ Держаної міграційної служби України №42-кт від 01.09.2025 про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 10-11).
Вважаючи наказ про звільнення протиправним, представник позивача звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Приписами пункту 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Згідно з частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII.
На підставі частин 2, 3 ст. 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Відповідно до ст. 87 ЦК України, юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 ст. 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі ст. 106 ЦК України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.
Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Верховний Суд у постановах від 21.03.2018 в справі №802/651/16-а, від 24.09.2019 у справі №817/3397/15 дотримується правової позиції, згідно з якою «Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган».
Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.
Як уже зазначено судом вище, постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1160 «Про утворення міжрегіонального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - УДМС в Івано-Франківській області та ГУ ДМС у Львівській області. Утворено як юридичну особу публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.
Водночас, у цій постанові, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної міграційної служби або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість, передбачено об'єднання (злиття) двох територіальних органів Державної міграційної служби, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної міграційної служби, повноваження якого поширюються на дві адміністративно-територіальних одиниці (області).
З огляду на викладене та, враховуючи зміст Постанови КМУ №1160 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація УДМС в Івано-Франківській області як юридичної особи публічного права. До новоствореної особи - Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, перейшли функції та повноваження щодо реалізації державної політики у сферах міграції, паспортизації, документування іноземців тощо, що виконувалися юридичною особою, що припиняється - УДМС в Івано-Франківській області.
Це випливає також з положення про Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби, затверджене наказом Державної міграційної служби України 27.11.2024 №311 (а.с. 70-76).
Таким чином, є неприйнятними доводи відповідача, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.
Отже, у суб'єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов'язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Проте, матеріалами справи не підтверджено виконання відповідачем обов'язку, передбаченого частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII, зокрема, суб'єктом призначення -Державною міграційною службою України, під час попередження не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби. Як наслідок, суб'єктом владних повноважень не підтверджено і відмову позивача від запропонованих вакантних посад, оскільки таких не було запропоновано.
Суд зазначає, що обов'язок суб'єкта призначення запропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби має бути реалізований не лише формально, а й фактично, з урахуванням усіх наявних на момент попередження про звільнення вакантних посад, які з'являються протягом усього періоду до дня звільнення та які існували на день звільнення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду щодо обов'язку пропонувати всі релевантні вакансії під час скорочення або реорганізації, недостатність або формальність запропонованих вакансій ставить під сумнів законність рішення про звільнення.
Необхідність пропонування всіх вакантних посад у межах органу обумовлена тим, що лише таким чином суб'єкт призначення може довести виконання обов'язку з вжиття всіх залежних від нього заходів для працевлаштування працівника. При цьому, поява нових вакансій у період попередження про наступне звільнення вимагає від роботодавця повторного інформування працівника, оскільки зміна структурної ситуації в органі прямо впливає на його трудові права.
Згідно з частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, Державною міграційною службою України, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку його звільнення.
Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням чинного законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.
За змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з абзацом 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Отже скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.
Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
Пункт 2.27 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Згідно з оскаржуваним наказом №242-кт від 01.09.2025 дата звільнення позивача є 02.09.2025, відповідно ця дата вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 03.09.2025 у позивача розпочався вимушений прогул.
Суд вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньо займаній посаді - начальника Долинського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (а не на рівнозначній посаді, як того просить представник позивача) з наступного дня після звільнення, тобто 03.09.2025.
Правові наслідки незаконного звільнення працівника з роботи передбачені статтею 235 Кодексу законів про працю України. Так, вказана стаття передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина 2).
За приписами статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. «з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
У пункті 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. Водночас виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.
Так, згідно з довідкою Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області №1 від 12.01.2026, яку надано 13.01.2026 на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 07.01.2026, середньоденний заробіток позивача складає 1 981,01 грн (а.с. 95), який обрахований виходячи із двох останніх місяців роботи позивача (липень-серпень 2025 року).
З огляду на висновки суду щодо визначення наступного дня після звільнення, період вимушеного прогулу позивача слід обраховувати з 03.09.2025 (наступний день після звільнення) по 15.01.2026 (дату ухвалення судом рішення про поновлення на посаді), і відповідно становить 95 робочих днів.
Відтак, оскільки вимушений прогул ОСОБА_1 складає 95 робочих днів у період з 03.09.2025 по 15.01.2026 включно, то на його користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 188 195,95 грн (1 981,01 грн х 95 днів) за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірність спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 , натомість, доводи представника позивача підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому оскаржуваний Наказ Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » слід визнати протиправним і скасувати.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, враховуючи невірно визначену представником позивача посаду, на якій має бути поновлений ОСОБА_1 .
Відповідно до абзацу 8 статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Також згідно з пунктами 2-3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
З огляду на викладене, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 34 667,74 грн, з вирахуванням податків та обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПУО 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Державної міграційної служби України Наталії Науменко від 01.09.2025 №242-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Державну міграційну службу України (код ЄДРПУО 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді начальника Долинського відділу Управління ДМС в Івано-Франківській області.
Стягнути з Державної міграційної служби України (код ЄДРПУО 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2025 по 15.01.2026 в сумі 188 195 (сто вісімдесят вісім тисяч сто дев'яності п'ять) грн 95 коп, з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34 667 (тридцять чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн 74 коп, з утриманням податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.