Справа №:755/6318/25
Провадження №: 2/755/1351/26
"12" січня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Щербань Д.М.,
відповідач ОСОБА_2 - не з'явилась,
представник відповідача - адвокат Мазарюк С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Щербаня Дмитра Миколайовича звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) борг в розмірі 20 000,00 доларів США, проценти від суми позики за користування коштами в розмірі 21 000,00 доларів США та 3 відсотки річних в розмірі 1 798,36 долара США із зазначенням гривневого еквівалента за курсом Національного банку України на дату ухвалення рішення.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 25.05.2021 відповідач ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику 20 000,00 доларів США, про що склала відповідну розписку. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути ці кошти разом з процентами (10 процентів щомісячно від суми боргу) в загальній сумі 40 000,00 дол США + 1000 дол США до 25.03.2022, про що також зазначила у розписці. Проте, після настання терміну повернення коштів, ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики не виконала та кошти ОСОБА_1 не повернула. За наведеними в позовній заяві доводами, до моменту прострочення - 25.03.2022 застосовуються проценти погоджені сторонами в розписці, а після початку прострочення застосовуються проценти, які встановлені в ст. 625 ЦК України. Згідно розрахунків позивача, основна сума боргу становить 20 000,00 дол США, проценти від суми позики 21 000,00 дол США, 3% річних - 1 798,36 дол США, а всього - 42 798,36 дол США.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, яка по суті є заявою про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Щербань Д.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити з викладених у позовній заяві підстав.
Представник позивача додатково пояснив, що проценти за договором позики складаються з 10% річних та 1 000,00 доларів США - фіксованих процентів.
Позивач підтвердив у судовому засіданні, що за домовленістю сторін проценти за договором позики складаються з 10% річних та 1 000,00 доларів США. Зазначив, що відповідач жодних коштів за договором позики не сплатила, в усному порядку відтерміновувала їх сплату, проте після звернення позивача з цим позовом до суду на контакт не виходила.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Мазарюк С.С., в судовому засіданні підтвердив, що відповідач отримала від позивача кошти за договором позики. При цьому зазначив, що обумовлені в розписці відсотки є занадто великими, їх розмір не відповідає принципу доброчесності. Послався на невизначеність суми 1 000,00 доларів США. Зазначив, що відповідач позов визнає частково - в сумі одержаних у позику коштів та процентів у сумі 10 000,00 доларів США.
Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Судом установлено, що 25.05.2021 ОСОБА_2 було складено та підписано розписку, за змістом якої вона взяла в борг у ОСОБА_1 25.05.2021 20 000,00 доларів США терміном на 10 місяців під 10,00% щомісячних та зобов'язалась повернути всю суму з відсотками, а саме 40 000,00 доларів США + 1 000,00 доларів США 25.03.2022, що підтверджується копією розписки (а.с. 8), оригінал якої був оглянутий судом та представником відповідача в судовому засіданні.
Вказана розписка повною мірою відповідає правовій природі договору позики в розумінні ст. 1046, 1047 ЦК України.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За нормами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.
Представник відповідача підтвердив у судовому засіданні, що текст розписки складено саме відповідачем і нею в розписці вказана сума + 1 000,00 доларів США.
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 126/3476/16-ц, провадження № 61-24371св18).
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (правовий висновок викладений у постанові постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20).
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17, провадження № 61-17583св20).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, провадження № 14-48цс21, погодилась з висловленим в ухвалі від 24 березня 2021 року у справі № 149/1499/18 аргументом Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що будь-яку визначену сторонами тверду суму оплати за користування позикою завжди можна математичним способом перетворити у проценти відносно суми боргу. Тому задля забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частини першої статті 1048 ЦК України щодо визначення способу встановлення плати за користування позикою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, у відповідній частині.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що як 10% щомісяця так і 1 000,00 доларів США є обумовленими сторонами процентами за користування позикою.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб'єкта права як добросовісну або недобросовісну.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).
Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» («Karabet and others v. Ukraine»), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).
Судом установлено, що відповідач власноручно склала 25.05.2021 розписку, в якій виклала умови, за яких погодилась взяти грошові кошти в позиву у позивача. Тому пояснення представника відповідача про те, що остання погоджується повернути суму позики та сплатити проценти в меншому розмірі ніж обумовлено в договорі позики свідчать про не добросовісну поведінку відповідача, яка спочатку узгодила з позивачем умови, за яких останній надасть їй позику, а після настання строку оплати за договором намагається в односторонньому порядку змінити умови договору - зменшити плату (проценти) за користування коштами.
За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику.
За встановлених судом фактичних обставин справи, позика була отримана відповідачем саме в іноземній валюті - доларах США, що відображено в розписці.
Таким чином, є правомірними вимоги позивача по стягнення з відповідача неповернутої позики в сумі 20 000,00 доларів США, а також обумовлених договором 10 процентів щомісячних та 1 000,00 доларів США, що становить 21 000,00 доларів США (20 000,00 доларів США Х 10% Х 10 місяців + 1 000,00 доларів США) за обумовлений договором строк користування позикою. Отже в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, то такі вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із тим, згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
- в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зважаючи на викладене, оскільки право позивача на одержання визначених частиною 2 статті 625 ЦК України 3 проценти річних виникло з 26.03.2022 відповідач, як позичальник звільняється від відповідальності визначеної цією частиною статті в силу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, а саме - частині стягнення суми позики та процентів за користування нею. В частині вимог пор стягнення 3 процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позов задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 11 603,30 грн (12 112,00 грн *95,80%).
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До закінчення судових дебатів у справі, представником позивача зроблена відповідна заява.
Згідно вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені позивачем на правничу допомогу та встановити позивачу строк на подання доказів щодо їх розміру.
На підставі викладеного, статтями 15, 16, 525, 526, 530, 610, 625, 1046-1049, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 247, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 травня 2021 року в розмірі 41 000,00 доларів США, з яких: 20 000,00 доларів США - сума позики та 21 000,00 доларів США - заборгованість за процентами за користування коштами, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 11 603,30 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 22 січня 2026 року на 10 годину 00 хвилин, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва (м. Київ, вул. Пластова, буд.3, каб.43).
Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат на правничу допомогу - до 19 січня 2026 року включно.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 14 січня 2026 року.
Суддя: