Справа №: 272/100/24
Провадження № 2/272/14/26
12 січня 2026 року
Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Карповця В.В..,
секретаря судового засідання - Степанчук Т.В.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Ускова І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження м.Андрушівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Андрушівське" про стягнення заборгованості щодо заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні, суд -
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Андрушівське" про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 16550 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 48686 грн. 88 коп, а разом 65236,88 грн. та витрати на правову допомогу. В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що він працював головою правління АТ «Андрушівське». 11.05.2023 року ним подана заява про звільнення з посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із неможливістю продовжувати роботу , так як потрібен догляд матері, яка перебуває у лежачому стані. Він повторно надіслав заяву про звільнення від 11.05.2023 року, так як наказ про звільнення та трудової книжки видано не було та не проведено розрахунку при звільненні. 16.05.2023 було призначено на посаду Голови правління АТ « Андрушівське» Шеремета М.С. 05.12.2023 року позивач отримав копію наказу №8 від 12.05.2023 року без підпису, копію трудової книжки та розрахунок виплати здійсненої при звільненні та отриманої 13.09.2023 у сумі 10317,92 грн. Відповідно до розрахунку виплати при звільненні встановлено, що позивачу нараховано 3792,61 грн основної заробітної плати, 22419,34 грн компенсація за невикористану відпустку 86 календарних дні, утримано 4718,15 грн ПДФО 18%, 393,18 грн військовий збір 1,5%, 16550 грн. продукти харчування власного виробництва. Позивач не погоджується з відповідним відрахуванням за продукти харчування власного вироробництва, так як законом заборонено здійснювати відрахування з компенсаційних витрат. Оскільки звільнення позивача відбулося 15.05.2023 р., в основу розрахунку середнього заробітку мають бути покладені відомості про заробітну плату за березень та квітень 2023 року. Розрахунок з позивачем повинен був проведений у день звільнення, а був проведений 16.11.2023, був прострочений в кількості 132 дні. Враховуючи викладене позивач просить стягнути із відповідача заборгованість щодо заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 16 550 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 48 686 грн. 88 коп., а разом 65 236 грн. 88 кой. та витрати на правову допомогу.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, у якову він просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач протягом тривалого часу умисно ухилився від отримання розрахунку особисто, а також не реагував на численні прохання відповідача надати банківські реквізити для його проведення. Очевидно, що такі дії Позивача спрямовані на якомога більше затягування проведення розрахунку з метою подальшого звернення до суду та стягнення штрафних санкцій з відповідача. Тобто фактично, позивач своїми діями створював штучні умови для виникнення спору та штучного збільшення розміру виплати, яка підлягатиме стягненню з відповідача. Утримані кошти в розмірі 16 550,00 грн., всупереч доводам позивача, наведеним у позовній заяві, не відноситься до компенсації за невикористану відпустку. Позивач умисно спотворює природу даних правовідносин задля отримання особистої вигоди. Однак, дана сума є саме заборгованістю позивача у вигляді авансу із заробітної плати, виданим позивачу для оплати добровільно придбаної ним у Відповідача продукції. Стягнення даної суми з відповідача було б абсурдним, оскільки ці кошти фактично є заборгованістю позивача за продукцію, придбану ним на підставі вільного волевиявлення, та яка вже була безпосередньо отримана ним.
20.06.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог по даній справі, а саме стягнути з Акціонерного товариства «Андрушівське» на користь позивача заборгованість щодо заробітної плати за березень 2023 року у розмірі 8365 грн, заборгованість щодо заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 16550 та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні що становить 48686. 88грн , а всього сягнути 73601, 88 грн, а також стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 40000 грн. Заява про збільшення позовних вимог обгрунтована тим, що відповідно до акту перевірки №ЦЗ/ЖТ/18780/177 від 26.07.2023 року, працівниками Держпраці встановлено, що відповідно до табелю обліку використаного робочого часу за березень 2023 року ОСОБА_2 було відпрацьовано 23 дні та нараховано кошти у сумі 7930 грн., після утримання обов'язкових податків та відрахувань сума до виплати становила 6383 грн., 65 коп. Зазначена сума була виплачена згідно платіжної відомості №4 від 07.04.2023 року загальною сумою 7000 грн. Ознайомившись з матеріалами, наданими відповідачем по справі №272/661/23. Серед письмових доказів по даній справі надано відомість на виплату грошей №4 від 07.04.2023 року за березень місяць 2023 року. На зворотній стороні документа міститься: запис про особу ОСОБА_2 , суму отриманої заробітної плати та підпис. А також міститься підпис на титульній стороні накладної у графі «керівник». На думку позивача, підпис, що був виконаний від його імені, йому не належить. ОСОБА_2 заробітної плати за березень 2023 року не отримував та будь-якої відомості не підписував. Позивач не погоджується з відповідним відрахуванням за продукти харчування власного виробництва, так як законодавством заборонено здійснювати відрахування з компенсаційних виплат, а також вважає, що заробітна плата за березень 2023 року також виплачена не була. Відповідач має заборгованість перед позивачем з заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 16550 грн., за період з 15.05.2023 року по 16.11.2023 року, а також заробітну плату за березень 2023 року. Позивач вважає, що також підлягає стягненню з відповідача: заробітна плата за березень 2023 року у розмірі 8365 грн. без відрахування податків та зборів. (7000 грн. боргу + 18% ПДФО + 1,5 % військовий збір). Розмір середньоденної заробітної плати становить (заробітна плата за березень + квітень/ кількість робочих днів) (7930 грн. + 7930 грн.)/43 робочих дні = 368 грн. 84 коп. Розрахунок з позивачем повинен був бути проведений у день звільнення (а саме 15.05.2023 року), прострочення має місце з 15.05.2023 р. по 16.11.2023 (в межах 6 місяців) кількість робочих днів складає 132 дні. Період затримки розрахунку дорівнює 132 робочих дні, тобто розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 368,84 грн. * 132 робочі дні = 48 686 грн. 88 коп..
25.06.2024 від представника відповідача на адресу суду надійшли додаткові пояснення, у яких вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої пояснення тим, що позивач, і його представник абсолютно точно були обізнані про існування відомості про виплату грошей № 4 за березень 2023 року від 07.04.2023 р. на момент подачі позовної заяви у справі № 272/100/24, однак, даного документу до позовної заяви долучено не було, посилань на нього, або ж наявність заборгованості з виплати позивачу заробітної плати за березень 2023 року вона не містить. Так само, позивач не заявляв про наявність у нього заборгованості за березень 2023 року, про наявність якої, особа яка б не отримала заробітної плата достовірно б знала, незалежно від наявності та відсутності доказів її отримання. Заробітну плату за березень 2023 року позивачем отримано було, однак враховуючи факт недоліків первинної бухгалтерської документації, яка і була оформлена в період керівництва позивача, відповідач погоджується з виплатою частини заробітної плати в розмірі 7000, 00 грн. з огляду на відсутність інших первинних документів на підтвердження її належного отримання позивачем. 24.06. 2024 року відповідно до платіжної інструкції №84 позивачу в добровільному порядку виплачено 7000,00 грн заробітної плати за березень 2023 року. Позивач у заяві про збільшення позовних вимог просить стягнути з Відповідача заробітну плату за березень 2023 року у розмірі 8 365 грн. без відрахування податків та зборів (7 000 грн. боргу + 18% ПДФО + 1,5 % військовий збір). Позивач неправильно кваліфікує природу вказаних грошових коштів. Як встановлено в Акті №ЦЗ/ЖТ/18780/177 від 26 липня 2023 року, складеного за результатами проведення з 25.07.2023 по 26.07.2023. Центральнозахідним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання законодавства у сферах праці Відповідачем, відповідно до табелю обліку використаного робочого часу за березень 2023 року ОСОБА_2 було відпрацьовано 23 дні та нараховано кошти у сумі 7930 грн., після утримання обов'язкових податків та відрахувань сума до виплати становила 6383 грн., 65 коп. Згідно з платіжною відомістю № 4 зазначена сума була виплачена загальною сумою 7000 грн. На сьогоднішній день заробітна плата в сумі 7000,00 грн вже погашена позивачу. Позивачем не наведено заперечень проти того факту, що заборгованість відповідача перед позивачем у вигляді розрахунку при звільненні в сумі 10 317,92 грн. була погашена 13.09.2023 р. (детальний опис розрахунку наведено Відповідачем у відзиві на позовну заяву). Позивач після подачі заяви на звільнення за власним бажанням відмовився від підпису наказу про власне звільнення, про що свідчить сам наказу, де позивач зазначив, що не погоджується з ним, не з'явився в останній робочий день для отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки, що було доведено у відзиві та що не заперечується позивачем. Тобто твердження позивача, що йому не було видано наказ та трудову книжку не є достовірним, оскільки як свідчать обставини справа, Позивач добровільно відмовився від отримання вказаних документів. Позивачем не спростовано того факту, що він не звертався до відповідача із вимогою про здійснення розрахунку особисто, банківські реквізити для перерахування грошових коштів також не надавав, а отже, обов'язку проведення розрахунку при звільненні у відповідача фактично не виникало, а належні кошти були перераховані позивачу виключно на підставі бажання відповідача діяти добросовісно та якомога швидше провести розрахунок при звільненні з позивачем, з чого випливає, що підстави для застосування штрафних санкцій у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відсутні. Відповідачем було правомірно утримано з компенсації за невикористану відпустку позивача заборгованість у вигляді авансу із заробітної плати на суму 16 550,00 грн., що відповідало в першу чергу і волевиявленню самого позивача. Позивачем не подано жодних заперечень стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила даний позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вони є необґрунтованими, свої заперечення він виклав у письмовій промові.
Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у справі відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню і тому відмовляє в позові з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Судом встановлено, що 11.05.2023 року позивачем подана заява про звільнення з посади Голови Правління за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із неможливістю продовжувати роботу, так як потрібен догляд матері, яка перебуває у лежачому стані (а.с.16).
Позивача було звільнено з посади Голови Правління на підставі рішення Наглядової Ради Відповідача, оформленого Протоколом № 70 засідання Наглядової Ради АТ «Андрушівське» від 12.05.2023 р., у зв'язку із поданням особистої заяви про звільнення за власним бажанням, а останнім робочим днем позивача було визначено 15.05.2023 р., що підтверджується копією Протоколу № 70 засідання Наглядової Ради АТ «Андрушівське» від 12.05.2023 (а.с.57-58).
На виконання вищевказаного рішення Наглядової Ради товариства відділом кадрів було підготовлено проєкт Наказу № 8 від 12.05.2023 р. про звільнення позивача з посади Голови Правління, в якому так само було визначено, що останнім робочим днем позивача є саме 15.05.2023 р. У проєкті Наказу № 8 від 12.05.2023 р., а саме в п. 2, було передбачено: «Виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористані дні чергової відпустки в кількості 72 календарних дні, за період роботи з 26.10.2018 року по 25.10.2021 року, за невикористані дні чергової відпустки в кількості 14 календарних дні, за період роботи з 26.10.2022 року по 15.05.2023 року. Всього за 86 календарних днів.» . Позивач відмовився від підпису наказу про своє звільнення у зв'язку з незгодою з розрахунком, зробивши про це на наказі відповідний запис: «З наказом незгідний розмір розрахунку невірний» (а.с.59).
Обставини щодо відмови Позивача від підпису наказу про своє звільнення підтверджуються копією Акту № 1 «Про відмову від підпису документів, пов'язаних зі звільненням Голови Правління АТ «Андрушівське» ОСОБА_2 » від 12.05.2023 р., підписаним Головним бухгалтером підприємства ОСОБА_3 , Головою Наглядової Ради ОСОБА_4 , членом ОСОБА_5 (а.с.60).
Питання про припинення повноважень та звільнення Голови Правління належить до компетенції Наглядової Ради, реалізація такого рішення, його організаційне та документальне оформлення покладається на виконавчий орган товариства - Правління, очолюване Головою Правління. Статутом Відповідача, а саме п. 17.4., до повноважень Голови Правління віднесено, зокрема, визначати загальну політику з найму персоналу Товариства, наймати та звільняти працівників Товариства. Так само, ч. 1 ст. 81 ЗУ «Про акціонерні товариства» відносить до компетенції виконавчого органу акціонерного товариства вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Ані положеннями законодавства, ані статуту відповідача підписання наказу про звільнення голови виконавчого органу товариства не віднесено до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Саме тому обов'язок вчинити всі необхідні дії, пов'язані з оформленням власного звільнення, (підписання наказу, проведення розрахунку, видача трудової книжки) покладався на Голову Правління як керівника виконавчого органу, тобто позивача на той момент, а не на голову Наглядової Ради, як помилково стверджує позивач (а.с.153).
Останнім днем, коли позивач був присутній на підприємстві, було 12.05.2023 р., день тижня п'ятниця, а останній робочий день позивача, тобто 15.05.2023 р. був понеділком.
15.05.2023 р., у свій останній робочий день, позивач не з'явився на робочому місці, що підтверджується копією Акту № 1 «Про неявку працівника в день звільнення для ознайомлення з наказом про його звільнення, для отримання розрахунку при звільненні та для отримання трудової книжки» від 15.05.2023 р., підписаного Головним бухгалтером підприємства Кулик О.А., Головою Наглядової Ради Усковим І.М., членом Наглядової Ради ОСОБА_6 (а.с.61).
Зважаючи на те, що у відповідності з умовами колективного договору, підписаного між адміністрацією та трудовим колективом Товариства на 2021-2025 роки, виплата заробітної плати працівникам Товариства здійснювалась шляхом видачі сум коштів через касу, у відповідача були відсутні актуальні банківські реквізити позивача, а отже, провести розрахунок підприємство не мало можливості. Відповідна обставина зафіксована в Акті Держпраці №ЦЗ/ ЖТ/18780/177 від 26.07.2023 р. (а.с.50).
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту звернення позивача до каси підприємства для отримання розрахунку 12.05.2023 р., 15.05.2023 р., або в будь-яку іншу дату. Отже, оскільки позивач був відсутній на робочому місці останній робочий день, 15.05.2023 р. строк для проведення з позивачем розрахунку міг розпочатися лише після звернення останнього з відповідною вимогою до підприємства та надання ним банківських реквізитів.
29.05.2023 р. відповідачем було отримано адвокатський запит № 57 від 25.05.2023 р. від адвоката Сачка А.В. з проханням надати інформацію щодо видачі наказу про звільнення позивача та проведення розрахунку з позивачем. Вимоги про проведення розрахунку з позивачем адвокатський запит не містив. Вказаний адвокатський запит не містив завірену адвокатом копію ордеру, як того вимагають положення ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у зв'язку з чим були відсутні підстави надання Відповідачем відповіді на даний запит, особливо щодо розкриття персональної інформації працівників підприємства (а.с.62).
У подальшому відповідачем було отримано було отримано адвокатський запит № 60 від 06.06.2023 р. від адвоката Сачка А.В. з проханням надати інформацію щодо видачі наказу про звільнення позивача та проведення розрахунку з позивачем, а також проханням провести розрахунок повний розрахунок при звільненні відповідно до ст. 47 та 116 КЗпП України (а.с.76).
Адвокатський запит не є формою реалізації суб'єктивного трудового права працівника та не може розглядатися як безпосередня, однозначна й персональна вимога працівника до роботодавця про проведення розрахунку у розумінні статті 116 КЗпП України, та не може вважатися підставою для обчислення строку затримки розрахунку та настання відповідальності за статтею 117 КЗпП України.
Матеріали даної справи не містять жодних доказів звернення позивача з вимогою до відповідача про проведення з ним розрахунку до подання позову.
Відповідачем, у свою чергу, вживалися активні дії задля проведення з позивачем розрахунку при звільненні та забезпечення отримання ним належних йому коштів. 15.06.2023 р. відповідачем було направлено позивачу лист вих. № 017 «Повідомлення про необхідність отримати трудову книжку» із закликом з'явитися на підприємство для належного врегулювання питань, пов'язаних з його звільненням( а.с.64).
Позивач не відреагував на відправлений лист, що підтверджується копією Акту № 1 «Про неявку працівника для ознайомлення з наказом про його звільнення, для отримання розрахунку при звільненні та для отримання трудової книжки» від 15.06.2023 р., підписаного Головним бухгалтером підприємства ОСОБА_3 , Головою Наглядової Ради ОСОБА_4 , членом ОСОБА_5 (а.с.66).
У зв'язку з відсутністю реакції на попередній лист від 15.06.2023 р., відповідачем 20.07.2023 р. було направлено позивачу лист вих. № 022 «Повторне повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні» із закликом надати згоду на направлення пов'язаної з його звільненням документації поштою та надати банківські реквізити для проведення розрахунку (а.с.67).
Позивач не відреагував на даний лист, що підтверджується копією Акту № 1 «Про неявку працівника для ознайомлення з наказом про його звільнення, для отримання розрахунку при звільненні та для отримання трудової книжки» від 20.07.2023 р., підписаного Головним бухгалтером підприємства ОСОБА_3 , Головою Наглядової Ради ОСОБА_4 , членом ОСОБА_5 (а.с.68).У зв'язку з відсутністю реакції на попередній лист від 20.07.2023 р., відповідачем 01.09.2023 р. було направлено позивачу лист вих. № 27 «Чергове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні» із закликом надати згоду на направлення пов'язаної з його звільненням документації поштою та надати банківські реквізити для проведення розрахунку (а.с.69).
Позивач не відреагував на даний лист, що підтверджується копією Акту № 1 «Про неявку працівника для ознайомлення з наказом про його звільнення, для отримання розрахунку при звільненні та для отримання трудової книжки» від 01.09.2023 р., підписаного Головним бухгалтером підприємства Кулик О.А., Головою Наглядової Ради ОСОБА_4 , членом ОСОБА_5 (а.с.70).
Відповідачем було отримано лист, датований 24.08.2023 р., від третьої особи, ОСОБА_7 , у відповідь на повідомлення Відповідача вих. № 022 від 20.07.2023 р., до якого було долучено банківські реквізити позивача (а.с.71,72). Даний лист не містив вимоги щодо проведення з позивачем розрахунку, та був оформлений через більше ніж місяць після направлення позивачу листа вих. № 022 від 20.07.2023 р., що свідчить про умисне та свідоме зволікання із наданням відповіді на нього.
Відповідачем було перераховано за отриманими банківськими реквізитами розрахункові кошти в сумі 10317,92 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 146 від 13.09.2023 (а.с.73).
19.10.2023 відповідачем було направлено позивачу лист вих. №35 «Вимога про необхідність отримати трудову книжку при звільненні» із закликом з'явитися на підприємство для отримання трудової книжки, або надати згоду на направлення її поштою
Позивач не відреагував на даний лист, що підтверджується копією Акту № 1 «Про неявку працівника для отримання трудової книжки» від 19.10.2023 р., підписаного Головним бухгалтером підприємства Кулик О.А., Головою Наглядової Ради Усковим І.М., членом ОСОБА_5 (а.с.75).
21.11.2023 р., Відповідачем було отримано лист від адвоката Сачка А.В., діючого в інтересах позивача, датований 08.11.2023 р. та направлений у відповідь на повідомлення відповідача вих. № 022 від 20.07.2023 р., із викладенням згоди на направлення документів позивачу поштою (а.с.76).
30.11.2023 р. відповідачем на адресу позивача було направлено цінний лист з описом, який містив, зокрема, оригінал його трудової книжки, наказ, розрахунок та протокол (а.с.77). Даний лист було отримано позивачем 05.12.2023 р., що підтверджується скріншотом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (а.с.78).
Враховуючи викладене суд встановив, що позивач був відсутній на підприємстві в останній робочий день та не звертався до відповідача з вимогою про проведення розрахунку до подання позовної заяви у даній справі, а належні позивачу кошти в сумі 10 317,92 грн. були виплачені відповідачем у строк, визначений Держпраці в Приписі №ЦЗ/ ЖТ/18780/177/П від 26.07.2023. Відтак, відсутні підстави покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Щодо утримання відповідачем коштів у сумі 16 550 грн є правомірним та обґрунтованим, оскільки зазначена сума була авансом із заробітної плати, наданим позивачу в рахунок оплати придбаної ним продукції власного виробництва, а компенсація за невикористану відпустку належить до фонду додаткової оплати праці, на який не поширюється заборона на відрахування.
Позивач визнає факт придбання у відповідача продукції на суму 16550 грн. та не заперечує її фактичне отримання, ставлячи під сумнів виключно правомірність утримання зазначеної суми з компенсації за невикористану відпустку. Продукція була придбана позивачем у відповідача на підставі його особистого усного розпорядження було продано продукцію на загальну суму 16 550,00 грн. в рахунок його заробітної плати. Оскільки нарахованої на той момент позивачу заробітної плати за травень не вистачало для утримання даних коштів, Позивачу, фактично, було надано аванс із заробітної плати в розмірі 16 550,00 грн., спрямований на оплату придбаної у відповідача продукції. Факт придбання Позивачем продукції у відповідача на суму 16 550 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копією Накладної № 5 від 06.05.2023 р. (а.с.233), копією Пояснення Головного бухгалтера АТ «Андрушівське» від 12.02.2024 р. (в яких описано обставини придбання Позивачем продукції на суму 16 550 грн.)(а.с. 79), а також зафіксовано в змісті згаданого вище Акту Держпраці №ЦЗ/ЖТ/18780/177 від 26.07.2023 ( звор. стор. а.с.50).
Представником позивача подана до суду заява про збільшення позовних вимог, у якій він просив стягнути із відповідача заборгованість щодо заробітної плати за березень 2023 року у розмірі 8365 грн. без відрахування податків та зборів (7 000 грн. боргу + 18% ПДФО + 1,5 % військовий збір). Позивач неправильно кваліфікує природу вказаних грошових коштів. Як встановлено в Акті №ЦЗ/ЖТ/18780/177 від 26 липня 2023 року, складеного за результатами проведення з 25.07.2023 р. по 26.07.2023 р. Центральнозахідним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання законодавства у сферах праці відповідачем, відповідно до табелю обліку використаного робочого часу за березень 2023 року ОСОБА_2 було відпрацьовано 23 дні та нараховано кошти у сумі 7930 грн., після утримання обов'язкових податків та відрахувань сума до виплати становила 6383 грн., 65 коп. Згідно з платіжною відомістю № 4 зазначена сума була виплачена загальною сумою 7000 грн (звор.стор. а.с.113). Таким чином, сума у розмірі 7000, 00 грн. є вже остаточною виплатою частини заробітної плати позивача на яку вже було нараховано та сплачено податки та збори. В даних спірних правовідносинах існував спір в частині цієї суми виключно щодо її фактичного отримання Позивачем, а не нарахування, а тому вимога Позивача щодо нарахування щодо нього ПДФО та військового збору є необґрунтованою та безпідставною, оскільки вказані податки та збори вже були сплачені та утримані відповідачем. Справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, тобто відповідач. Таким чином, з відповідача на користь Позивача підлягала стягненню заборгованість із виплати вже нарахованої заробітної плати в сумі 7 000,00 грн., яка станом на сьогодні, як зазначалось вище, є погашеною, що підтверджується платіжною інструкцією №84 від 24.06.2024 (а.с.137).
Відповідно до ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У свою чергу, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду визначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У даному випадку позивачем заявлена до стягнення сума заборгованості із заробітної плати в сумі 16 550 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 48 686 грн. Заявлена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку втричі перевищує нібито суму заборгованості з заробітної плати, що є явно завищеною сумою, яка підлягає зменшенню. Натомість, саме дії та бездіяльність позивача стали визначальним чинником, що призвів до затримки проведення розрахунку. Перебуваючи на посаді Голови Правління підприємства, позивач свідомо не виконав покладені на нього організаційні та управлінські обов'язки, пов'язані з оформленням власного звільнення, не з'явився в останній робочий день, відмовився від підписання наказу, не отримав трудову книжку та не забезпечив проведення з собою розрахунку. У подальшому він ігнорував неодноразові звернення відповідача щодо отримання коштів або надання банківських реквізитів. Крім того, позивач не заявляв відповідачу жодної вимоги про проведення розрахунку при звільненні, що, відповідно до усталеної судової практики, а саме вже згаданого правового висновку, викладеному в Постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, є необхідною передумовою для виникнення відповідальності за статтею 117 КЗпП України. Таким чином, об'єктивна неможливість відповідача здійснити виплату належних сум була спричинена діями позивача.
Суд приймає до уваги доводи представника відповідача, та відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позову суд не стягує з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.
Стягнути із позивача на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який при подачі позовної заяви не був сплочений.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 80 - 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Андрушівське" про стягнення заборгованості щодо заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
При цьому, у відповідності до підпункту 15.5. пункту 15 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Житомирського апеляційного суду через Андрушівський районний суд Житомирської області.
Повний текст рішення виготовлений 12.01.2026 року.
Суддя:В. В. Карповець