14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 420/14548/25
адміністративне провадження № К/990/55554/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року та додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 5 лютого 2025 року №5262/15-32-07-01-19, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 2 733 069,00 грн;
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 5 лютого 2025 року №5267/15-32-07-01-19, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» із вироблених в Україні товарів (робіт, услуг) на загальну суму 61 353,00 грн;
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 5 лютого 2025 року №5274/15-32-07-01-19, яким застосовано штраф в розмірі 27 888,00 грн та 595 738,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР» задоволено.
9 жовтня 2025 року представником позивача заявлено клопотання про ухвалення додаткового судового рішення у справі про стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 гривень.
Додатковою постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР» про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області судові витрати у сумі 6 000 гривень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР».
29 грудня 2025 року Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року та додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року, у якій скаржник просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Попередню касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року та на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року, Верховний Суд повернув ухвалою від 17 листопада 2025 року на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначав про відсутність передбачених КАС України підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку та роз'яснив вимоги щодо обов'язкових умов, які мають бути зазначені у касаційній скарзі у випадку її подання до Верховного Суду.
Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги в частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а її доводи та обґрунтування є повністю ідентичними до попередньої касаційної скарги, яку Верховний Суд вже визнав неналежно оформленою.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Так, на початку касаційної скарги міститься посилання на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, безпосереднє обґрунтування касаційної скарги зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій. При цьому скаржником так конкретно і не вказано норми матеріального права, а саме норм ПК України, яка є застосовною до цих правовідносин і неправильно застосована судами, як не зазначив в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга), що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертою статті 328 КАС України.
При цьому, як Верховний Суд вже зазначав в ухвалі від 17 листопада 2024 року, подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Отже, обов'язкових умов, передбачених при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України у касаційній скарзі так і не зазначено.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування, в чому саме, на переконання скаржника, полягає порушення норм матеріального і процесуального права судом апеляційної інстанції.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.
Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених також пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та неповно встановили обставини справи. Скаржник вважає, що процесуальні порушення унеможливили правильне встановлення фактичних обставин та призвели до неправильного вирішення справи.
Однак у поданій відповідачем касаційній скарзі вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України не наведені, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (посилання на недослідження обставин справи) скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас у касаційній скарзі наведено доводи про помилковість оскаржуваного судового рішення, однак такі доводи наведені безвідносно до підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року в касаційному порядку.
Стосовно касаційної скарги в частині щодо оскарження додаткової постанови Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, слід зазначити таке.
Оскаржуючи додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року контролюючий орган у касаційній скарзі не вказав підстави касаційного оскарження, лише послався на порушення судом апеляційної інстанції частин першої-четвертої статті 134 КАС України та Закону України від 5 липня 2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на висновки, викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №826/841/17.
Суд звертає увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року, постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року та додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська