Справа № 600/2924/24-а
Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов О.В.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
14 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункти 2, 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №45 від 22.05.2024 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 року №154» в частині притягнення ОСОБА_1 до відповідальності і стягнення з нього завданої шкоди в сумі 28030,00 грн;
-визнати протиправним і скасувати пункт 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №45 від 22.05.2024 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 року №154» в частині зменшення за травень 2024 року щомісячної премії;
-зобов'язати відповідача-військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплатити належну ОСОБА_1 щомісячну премію за травень 2024 року і повернути стягнуту з нього шкоду 28030,00 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.10.2025 позов задоволено частково:
-визнано протиправним і скасовано пункти 2, 3, 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №45 від 22.05.2024 “Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №154» у частині, що стосується ОСОБА_1 .
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частини НОМЕР_1 на посаді командира роти зв'язку.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №144 від 25.03.2024 року “Про призначення службового розслідування за підсумками аудиторського звіту №526/5 від 22.03.2024 року» призначено внутрішньо-перевірочну комісію військової частини НОМЕР_1 щодо проведення службового розслідування на підставі аудиторського звіту аудиторської групи 5 територіального управління внутрішнього аудиту №526/5 від 22.03.2024 року (пункт 1 наказу); визначено внутрішньо-перевірочній комісії військової частини НОМЕР_1 провести службове розслідування на підставі аудиторського звіту аудиторської групи 5 територіального управління внутрішнього аудиту №526/5 від 22.03.2024 року з метою встановлення винних осіб у допущенні виявлених недоліків та порушень або невжиття заходів щодо їх усунення, причин і умов, що сприяли вчиненню порушень, щодо безпідставної експлуатації автомобільної техніки та неправомірного списання автомобільного бензину в кількості 3091 кг (4120 л) на суму 135090,77 грн, дизельного пального в кількості 10389 кг (12222 л) на суму 481385,71 грн, понад нормованого списання автомобільного бензину в наслідок не застосування понижуючого коефіцієнту 15% при роботі автомобілів в кількості 94,61 кг (126,14 л) на суму 3634,96 грн., дизельного пального в кількості 1269,59 кг (1493,63 л) на суму 63945,28 грн.
За результатами проведеного службового розслідування складено Акт службового розслідування вх.№7395 від 22.05.2024 року, на підставі якого командиром військової частини видано наказ (з основної діяльності) №45 від 22.05.2024 року “Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №154».
Пунктом 2 наказу вирішено, серед іншого:
-за неправомірне списання пального на суму 616449,48 грн., а саме автомобільного бензину в кількості 3091 кг (4120 л.) на суму 135090,71 грн., дизельного пального в кількості 10389 кг (12222 л.) на суму 481358,71 грн. - командира роти зв'язку військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 притягнути до передбаченої законом відповідальності та відшкодувати завдані збитки державі в розмірі 28 030,00 грн.
Пунктом 3 наказу начальника фінансово-економічної служби-головного бухгалтера, помічника командира з правової роботи-начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 зобов'язано забезпечити здійснення відповідних стягнень з військовослужбовців згідно пункту 2 цього наказу відповідно до вимог Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб завданих державі».
Пунктом 7 наказу визначено відповідно до вимог Розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 №260 виплатити премію за травень 2024 командиру роти зв'язку військової час тини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_1 » 60 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.
Не погоджуючись з пунктами 2,3 та 7 наказу №45 від 22.05.2024, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
За змістом статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Згідно зі статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та деяких інших осіб» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ та наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ним службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов'язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
За визначеннями, наведеним у пунктах четвертому та п'ятому частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Статтею 3 Закону №160-ІХ встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ установлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Отже, військовослужбовця може бути притягнуто до матеріальної відповідальності у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки чи бездіяльності, а також наявності взаємозв'язку між заподіяною шкодою.
Тобто, для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2022 року у справі №320/1646/19.
Частинами шостою - восьмою статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Поряд з цим, як свідчить зміст Акту службового розслідування на підставі якого прийнятий оскаржуваний наказ №45 від 22.05.2024 року, в останньому констатовано про те, що завдана шкода у вигляді неправомірного списання пального на суму 616449,48 грн. та понаднормового списання пального на суму 67580,24 грн була наслідком дій декількох осіб, у тому числі і капітана ОСОБА_1 .
Ні в акті службового розслідування, ні в оскаржуваному наказі не виокремлено того, які саме дії ОСОБА_1 призвели до заподіяння ним шкоди державі саме в розмірі 28 030,00 грн. за неправомірне списання пального.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в ході службового розслідування належним чином не аргументовано та не доведено наявність прямого зв'язку між спричиненням шкоди і неправомірними діями (бездіяльністю) позивача. Констатація порушення без конкретизації його фактичної складової виключає можливість встановити вину військовослужбовця та з'ясувати причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Таким чином, наявні підстави для визнання протиправним і скасування пунктів 2, 3 оскаржуваного наказу.
В той же час, визначаючись щодо пункту 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №45 від 22.05.2024 “Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №154» у частині, що стосується ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що питання нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (у тому числі і премії) належить до дискреційних повноважень відповідача. Відповідно, за наслідком ухвалення цього рішення суду, відповідачу належить вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача (за наслідком прийняття оскаржуваного наказу) в частині нарахування та виплати грошового забезпечення.
Колегія суддів не знаходить підстав для втручання у такі дискреційні повноваження відповідача шляхом визначення конкретного способу відновлення порушених прав позивача, зокрема в частині нарахування та виплати премії, а відтак у цій позовній вимозі необхідно відмовити.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовної вимоги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року скасувати в частині визнання протиправним і скасування пункту 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №45 від 22.05.2024 “Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 №154» у частині, що стосується ОСОБА_1 .
Прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.