Справа № 240/7741/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
14 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області оформленого у формі листа № 3097-33112/К-02/8-0600/25 від 21.01.2025 про відмову у виплаті позивачу разової страхової виплати у розмірі 868350 грн передбаченої Порядком здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2020 № 498;
-зобов'язати відповідача виплатити позивачу разову страхову виплату у розмірі 868350 грн передбаченої Порядком здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2020 № 498.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 , остання в період з 2019 року по 25.05.2021 працювала в КНП "Баранівська центральна районна лікарня" БМР на посаді медичної сестри.
Під час виконання своїх професійних обов'язків та надаючи медичну допомогу позивач захворіла на гостру распіраторну хворобу СОVID - 19, спричинену коронавірусом SARS-СоV-2, що підтверджується актом розслідування гострого професійного захворювання, що стався 23.12.2020.
Внаслідок гострого професійного захворювання, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, на підставі акту огляду МСЕК ОСОБА_1 з 29.12.2021 встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.01.2022 № 719629 (а.с.133).
20.12.2024 позивач через свого представника звернулася до відповідача з заявою "Про виплату страхових виплат у зв'язку із захворюванням медичного працівника у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2", за наслідками розгляду якої отримала лист від 21.01.2025 № 3097-33112/К-02/8-0600/25 про відмову у виплаті на тій підставі, що проміжок часу від дати захворювання 23.12.2020 до дати встановлення групи 29.12.2021 більше року, а тому призначення разової страхової виплати суперечить ст. 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та п. 2 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 17.06.2020 № 498.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулася до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року N 1645-III (далі - Закон N 1645-III) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За приписами статті 39 Закону № 1645-III захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Держава забезпечує страхові виплати медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я у разі встановлення групи інвалідності протягом одного календарного року, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), за умови, що таке захворювання пов'язане з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження - залежно від встановленої працівнику групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності, але не менше 300-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
Розмір та порядок здійснення страхових виплат, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм надання страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбачених статтею 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а також розміри таких страхових виплат визначені в Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 498 (далі - Порядок № 498).
Цей Порядок визначає механізм надання визначає механізм надання страхових виплат медичним працівникам закладів охорони здоров'я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбачених статтею 39 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб», а також розміри таких страхових виплат.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 498 у разі встановлення медичному працівникові групи інвалідності та ступеня втрати працездатності протягом одного календарного року внаслідок захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження, виплата проводиться разово у таких розмірах:
400-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю I групи;
350-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю II групи;
300-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю III групи.
Згідно пункту 4 Порядку № 498 страхові виплати, передбачені пунктом 2 цього Порядку (далі - страхова виплата), призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - органи Фонду) протягом одного місяця з дня виникнення права на такі виплати за зверненням медичного працівника за зареєстрованим місцем проживання / перебування.
Аналіз вищевикладених норм права дає підстави вважати, що медичний працівник має право на разову виплату, розмір якої встановлюється в кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб в залежності від групи інвалідності такого працівника, яка пов'язана із захворюванням на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричиненим коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що група інвалідності, як і ступінь втрати працездатності мають бути встановлені протягом одного календарного року після захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відмовляючи позивачу у призначенні страхової виплати, передбаченої статтею 39 Закону № 1645-III, відповідач послався на те, що законодавством не передбачено надання страхових виплат, якщо групу інвалідності та ступінь втрати працездатності у відсотках встановлено в період, що перевищує один рік з дня захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.01.2022 № 719629, позивачу з 29.12.2021 встановлено ІІ групу інвалідності.
Отже, вказана довідка свідчать про те, що ІІ група інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання, встановлена позивачу поза межами одного року з дня захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, що настало під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження (29 жовтня 2020 року).
При цьому умови виплати страхових виплат чітко визначені Порядком №498 та не пов'язані з будь-якими іншими, окрім визначених ним умовами чи підставами для нарахування й виплати страхових виплат.
Положення Порядку №498 не суперечать положенням пункту 1 частини другої статті 39 Закону 1645-III, оскільки вимога встановлення працівнику групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності, міститься у Законі №1645-ІІІ.
За таких обставин колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах не було дотримано строку в один рік, встановленого Порядком №498, який є однією з обов'язкових умов для отримання страхових виплат згідно з цим Порядком.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21 січня 2025 року у справі № 600/3715/22-а.
Отже, відмова відповідача у вказаній страховій виплаті мотивована тим, що від дати захворювання позивача (23.12.2020) до дати встановлення групи інвалідності минуло більше одного року, є правомірною.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.