Справа № 240/7895/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
14 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської митниці Державної митної служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВУД" до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Він-Вуд" звернулося з позовом до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення від 27.12.2024 № UA101020/2024/000214/1 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27.12.2024 № UA101020/2024/007908.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 27.12.2024 № UA101020/2024/000214/1;
-визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Житомирської митниці від 27.12.2024 № UA101020/2024/007908.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2023 між ТОВ "Він-Вуд" та компанією "Estonian Plywood AS" (Естонія) укладено контракт № 15/08, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар (фанеру клеєну) на умовах зазначених у проформі інвойс до цього контракту.
Відповідно до п. 1.2. цього контракту, кількість товару, що постачається за цим контрактом, визначено у проформі інвойс до цього контракту. Товар поставляється протягом терміну дії цього договору окремими партіями відповідно до проформи інвойсу до цього контракту. Найменування та партії товару, умови поставки поставляється протягом терміну дії цього контракту, якісні, технічні та інші характеристики товару зазначаються у проформі інвойс до цього контракту.
Ціна товару визначається та підтверджується відповідно до проформи інвойс до цього контракту, що обумовлюють обсяг та ціну кожного постачання товару (п. 2.2 контракту).
Усі платежі за цим контрактом здійснюються шляхом банківського переказу на рахунок продавця згідно із проформою інвойс до цього контракту не пізніше строку дії контракту (п.3.1 контракту).
25.12.2024 з метою імпорту товару на територію України представником позивача до Житомирської митниці було подано митну декларацію № 24UA101020044965U9. Також, разом з митною декларацією, на підтвердження заявленої митної вартості, декларантом були надані:
пакувальну квитанцію EPW-007264 від 18.12.2024; інвойс (рахунок-фактура) №EPW-008166 від 18.12.2024; міжнародну товарно-транспортну накладну від 18.12.2024; рахунок на оплату №96 від 18.12.2024 (транспортні послуги); довідку про транспортні витрати від 18.12.2024; контракт № 15/08 від 15.08.2023 (на купівлю товару); разовий договір-заявка на транспортні послуги і перевезення вантажу автомобільним транспортом від 16.12.2024; лист Estonian Plywood AS від 18.12.2024 (щодо математичного округлення кількості і товару).
У декларації митна вартість товару була визначена за основним методом - за ціною договору (контракту)-у сумі 27 032,45 євро, що за курсом НБУ 43,6334 грн за 1 євро становить 1 179 517,81 грн.
В подальшому, при перевірці правильності визначення митної вартості, Житомирська митниця дійшла висновку, що документи, подані для митного оформлення містили розбіжності не містила всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а також відомості що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
Внаслідок вищезазначеного, декларанту надіслано повідомлення про необхідність надання додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації (в т.ч. для підтвердження витрат на транспортування); 2) прайс-лист виробника товару; 3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; 4) копію митної декларації країни відправлення.
27 грудня 2024 року декларант надав пояснення та додаткові документи: балансову довідку № 18-12 від 18.12.2024; прибуткову накладну № 544 від 29.11.2024; прайс-лист виробника на листопад 2024 від 18.11.2024; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією (Експертний висновок) №В-4041 від 26.12.2024; копію митної декларації країни відправлення № 24ЕЕ4100Е0154113ВЗ від 18.12.2024; проформу-інвойс № EPW-009248 від 26.11.2024; банківський платіжний документ (платіжна інструкція в іноземній валюті) № 24 від 04.12.2024; комерційну пропозицію від 18.11.2024; калькуляцію транспортних витрат від 18.12.2024.
Разом з тим, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 27.12.2024 № UA101020/2024/000214/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27.12.2024 № UA101020/2024/007908.
Вважаючи, що рішення про коригування митної вартості товару було прийнято, а картку відмови було видано з порушенням вимог законодавства України, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст.67 Конституції України закріплено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначеннями, наведеними у пунктах 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення-виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль-сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).
У частині 2 статті 52 МК України зазначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Частиною першою статті 53 МК України врегульовано, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено,-банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності-інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування,-страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті забороняється (частина п'ята статті 53 МК України).
Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 12.03.2019 у справі №820/8016/15 та від 26.11.2019 у справі №821/107/16.
Статтею 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частинами другою та третьою статті 58 МК України закріплено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.
За приписами частин четвертої п'ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті-це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених ч.2 ст.55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Водночас норми МК України зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності заявленої митної вартості товарів, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.01.2023 року у справі №813/713/18, від 06.09.2022 у справі №826/2187/16, від 21.05.2021 у справі №820/307/17 та інших.
Отже митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару; невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів; порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Водночас, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Так, в обгрунтування вибору правомірності прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів та другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів митним органом зазначено, що відповідно до п.1.1 контракту № 15/08 від 15.08.2023 продавець зобов'язується передати у власність покупця фанеру клеєну на умовах, зазначених у проформі-інвойс до цього контракту. Кількість товару, що постачається за цим контрактом, визначено у проформі-інвойс (п.1.2 контракту). Ціна товару визначається та підтверджується відповідно до проформи-інвойс до цього контракту, що обумовлюють обсяг та ціну кожного постачання товару (п.2.2 контракту). Усі платежі за цим контрактом здійснюються шляхом банківського переказу на рахунок продавця згідно із проформою інвойс (п.3.1 контракту). Отже, документом, який згідно із умовами контракту, визначає перелік товару, його кількість та ціну є проформа-інвойс. Однак, такий не долучено до декларації, що позбавляє митний орган можливість перевірити ціну товару. Вказано, що проформа-інвойс № EPW-009248 від 26.11.2024 містить відомості про те, що оплата за товар здійснюється в розмірі 100% передплати 26.11.2024. Згідно із відомостями, що містяться у платіжній інструкції в іноземній валюті № 24 від 04.12.2024, оплата за товар здійснена не у відповідності до вимог Проформи-інвойсу, а саме - 04.12.2024. У зв'язку з тим, що товар не оплачений у встановлені продавцем строки, його ціна може бути змінена для покупця. Враховуючи виявлені розбіжності, платіжна інструкція № 24 від 04.12.2024 не може бути використана як належний та допустимий доказ фактично сплаченої ціни за товар. При цьому, балансова довідка №18-12 від 18.12.2024 та прибуткова накладна №544 від 29.11.2024 не можуть бути використані для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки у них зазначений не весь асортимент оцінюваного товару. Зауважено, що Експертний висновок №В-4041 від 26.12.2024 не може бути використано для підтвердження ціни товару, у зв'язку з тим, що долучені до висновку додатки з мережі Інтернет подані митному органу в поганій якості (нечіткість зображення), що позбавляє митний орган можливості перевірити наявність в них посилання на джерело їх отримання, опис та якісні характеристики товарів, використаних для порівняння з оцінюваними. Прайс-лист від 18.11.2024 та комерційна пропозиція від 18.11.2024 не можуть бути використаними для підтвердження заявленої митної вартості, тому що опис товару, запропонованого до продажу відрізняється від опису товару, що наведений у інших товарно-супровідних документах та графі 31 митної декларації № 24UA101020044965U9. Додатково надана копія митної декларації країни відправлення №24ЕЕ4100Е0154113ВЗ від 18.12.2024 не може бути використана для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки подана на мові, яка не є мовою митних союзів, членом яких є Україна та мовою міжнародного спілкування. У зв'язку із зазначеним митний орган позбавлений можливості перевірити відомості, що зазначені у даному документі.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про необгрунтованість таких висновків відповідача, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що доводи відповідача з приводу не надання позивачем проформи-інвойса не відповідають дійсним обставинам, оскільки такий документ було подано, про що у спірному рішенні відповідачем підтверджено.
Окрім того, копію такого документу додано митним органом до відзиву на позовну заяву, що свідчить про надання такого документу до митного оформлення товару позивача та про помилковість висновків митного органу в цій частині.
Щодо висновків митного органу, що згідно із відомостями, що містяться у додатково наданій платіжній інструкції в іноземній валюті оплата за товар здійснена не у відповідності до вимог проформи-інвойсу, а саме - 04.12.2024), слід вказати на таке.
За умовами контракту №15/08 від 15.08.2023, усі платежі за цим контрактом здійснюються шляхом банківського переказу на рахунок продавця згідно із проформою інвойс до цього контракту не пізніше строку дії контракту. Порядок проведення розрахунків за цим договором визначається у проформі Інвойс і може здійснюватись одним із способів: 100% передоплата шляхом банківського переказу на рахунок продавця згідно з Проформою Інвойсом до цього контракту чи 50% передоплата (п.3.1 контракту).
Згідно проформи-інвойса (попередній рахунок-фактура) від 26.11.2024 № EPW-009248 вартість товару у відповідному асортименті становить 25025,83 Євро.
Аналогічна форма вартості товару у відповідному асортименті зазначена також в рахунку-фактурі від 18.12.2024 № EPW-008166.
04.12.2024 на виконання своїх зобов'язань щодо оплати товару, позивач здійснив платіж на рахунок "Estonian Plywood AS" (Естонія) у розмірі 25025,83 Євро, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті № 24.
У призначенні платежу за цією платіжною інструкцією зазначено, що оплата була здійснена за контрактом №15/08 від 15.08.2023 та проформою-інвойсом № EPW-009248 від 26.11.2024 .
З огляду на наведене, можливо пов'язати платіжне доручення в іноземній валюті №24 на суму 25025,83 Євро із партією товару за МД від 25.12.2024 № 24UA101020044965U9.
При цьому, товар, який зазначено в електронній митній декларації №24UA101020044965U9, за маркуванням, артикулом, описом та кількістю повністю тотожний Товару, що зазначено в попередньому рахунку-фактурі (інвойсі) EPW-008166 від 18.12.2024 року, в рахунку-фактурі (інвойсі), проформі-інвойс від 26.11.2024 EPW-009248, пакувальній квитанції від 18.12.2024 року за номером EPW-007264.
Стосовно тверджень контролюючого органу про те, що балансова довідка №18-12 від 18.12.2024 та прибуткова накладна №544 від 29.11.2024 не можуть бути використані для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки у них зазначений не весь асортимент оцінюваного товару, колегія суддів зазначає, що законом не визначено виключних доказів, якими повинна підтверджуватися митна вартість товару.
Щодо посилання відповідача на те, що митна декларація надана до митного органу подана на мові, яка не є мовою митних союзів, членом яких є Україна та мовою міжнародного спілкування, колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до статті 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
В той же час, в оскарженому рішенні про коригування митної вартості товару відповідач не обґрунтував необхідність здійснення такого перекладу.
Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 520/10709/18 зазначив, що митний орган відповідно до статті 254 МК України вимагає переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Вказані висновки також відповідають правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 520/10709/18, від 31 березня 2020 року у справі № 160/7049/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 640/4941/19.
Відтак, вимога органу доходів і зборів про надання перекладу документів українською мовою є правомірною лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей.
Щодо визначення відповідачем вартості оцінюваного товару відповідно за митною декларацією про розмитнення аналогічного товару за більшою митною вартістю, ніж заявлено позивачем, що є вищою порівняно з контрактною ціною оцінюваних товарів, то суд наголошує, що сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Крім цього, відповідно до п.2.1. Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Однак, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару відповідачем не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням частини другої статті 55 МК України.
Зазначена позиція відповідає висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.01.2020 у справі № 813/5405/15, від 31.01.2020 у справі № 804/7761/16.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано та матеріали справи не містять належних та достатніх аргументів та доказів з приводу того, що подані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару, чи є недостатніми для визначення митної вартості товару за основним методом (ціною договору).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Визначаючись щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 12000 грн, колегія суддів вказує на наступне.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7,9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, на підтвердження витрат понесених за надання правничої допомоги позивачем надано суду платіжну інструкцію про сплату судового збору в розмірі 6056 грн; копію договору про надання правничої допомоги від 02.10.2023; рахунок від 03.02.2025, що містить опис послуг та їх вартість; платіжну інструкцію 2130 від 03.02.2025 на оплату послуг на правничу допомогу у розмірі 12000 грн.
Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, у зв'язку із чим, такий розмір належить зменшити.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що виходячи з фактичного обсягу виконаної роботи, складання позовної заяви та надання копій документів, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у розмірі 5000 грн.
При цьому, як свідчить зміст апеляційної скарги, апелянтом не наведено обставин, які б слугували підставою для зменшення суми присудженої судом першої інстанції.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирської митниці Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.