Справа № 560/8905/25
Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
14 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області , в якому просив:
-визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, які полягали:
у прийнятті 25 лютого 2025 року необґрунтованого рішення №68011500106496 щодо дострокового скасування посвідки № НОМЕР_1 від 16.08.2024 на тимчасове проживання ОСОБА_1 в Україні, термін дії якої закінчувався 16.08.2025;
у безпідставному поверненні 25.02.2025 і залишенні без розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 06.02.2025, а також у залишенні без розгляду його повторного звернення від 19.03.2025 про вирішення цієї заяви.
-скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 25.02.2025 №68011500106496 "Про скасування посвідки на тимчасове проживання" № НОМЕР_1 від 16.08.2024 на ім'я ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 06.02.2025 щодо надання дозволу на імміграцію в Україну та прийняти рішення про надання такого дозволу з подальшою видачею посвідки на постійне проживання в Україні.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.10.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Польща.
26 листопада 1988 року позивач, перебуваючи на території України, уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 06.10.1996.
16.08.2024 ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , строк дії-до 16.08.2025, підстава видачі-04/14 (возз'єднання сім'ї з громадянином України на підставі шлюбу).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 14.11.2024, виданого Нетішинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25.02.2025 Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийнято рішення №68011500106496 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , на підставі пп. 6-1 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.
Листом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 25.02.2025 позивача повідомлено про прийняте рішення. Зазначено, що після смерті дружини, громадянки України ОСОБА_2 , у позивача відпали підстави для тимчасового проживання на території України відповідно до частини 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому Управлінням 25.02.2025 прийнято рішення №68011500106496 про скасування ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 16.08.2024 терміном дії до 16.08.2025.
Також позивач 06.02.2025 звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на іміграцію в Україну, однак заява повернута останньому без розгляду.
При повторному зверненні 19.03.2025 з аналогічною заявою, така повернута ОСОБА_1 , в зв'язку з тим, що попередня заява розглянута по суті.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI).
Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI визначено, що посвідка на тимчасове проживання-документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Положеннями ч. 3 ст. 9 Закону №3773-VI передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
За правилами частин 13, 14 статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання (ч.13 ст.4);. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно з ч.14 ст.5 Закону №3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року затверджено порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).
Посвідка на тимчасове проживання (далі-посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку №322).
Згідно з пунктом 3 Порядку №322 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які: досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.
В свою чергу, пунктом 63 Порядку №322 визначено перелік підстав, за яких посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, зокрема, у разі якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся (п. 6-1).
За змістом пункту 64 Порядку №322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Пунктом 77 Порядку №322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
Як свідчать надані позивачем докази, останній отримав посвідку на постійне проживання, в зв'язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 . Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина померла. Відтак у позивача припинилися підстави для перебування на території України.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно прийняв рішення №68011500106496 про дострокове скасування посвідки № НОМЕР_1 від 16.08.2024 на тимчасове проживання ОСОБА_1 в Україні на підставі підпункту 6-1 Порядку №322.
Відносно позовної вимоги, що стосується розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, колегія суддів вказує на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-III (далі - Закон №2491-ІІІ).
У розумінні положень ст. 1 Закону №2491-ІІІ, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію-рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
За приписами ст. 4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-ІІІ.
Так, згідно зі ст. 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України,-до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах,-до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до частин 2 та 5 ст. 9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За правилами п. 6 ч.7 ст. 9 Закону №2491-ІІІ крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону,-копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Строк розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати шість місяців з дня її подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або один рік з дня її подання до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном.
У свою чергу, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону.
Так, за вказаною правовою нормою, дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися; 4-1) особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону; 4-2) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи; 4-3) особам, які під час попереднього перебування в Україні були притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення незаконного перетинання чи спробу незаконного перетинання державного кордону України або порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї, або порушили законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 4-4) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи та/або не усунули інші недоліки у строк, визначений у рішенні про залишення заяви без руху; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, а також особам, стосовно яких виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або які мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними чи юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Разом з тим, Порядком №1983 визначено процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (надалі - територіальні підрозділи)-стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме батьків громадян України.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Державної міграційної служби-стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім тих, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків громадян України.
Пунктом 14 цього Порядку передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 Порядку №1983 Територіальні органи і територіальні підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Пунктом 9 Порядку №1983 визначено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію"; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Із аналізу наведених норм права вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію" є підставою для не надання дозволу на імміграцію.
Оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстав, передбачених ст. 10 Закону України "Про імміграцію", для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи з'ясовано, що рішення за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем взагалі не приймалося.
Заява ОСОБА_1 розглянута як звернення та оформлена листом від 25.02.2025. При цьому, лист містить посилання на те, що позивач не дотримався вимог абзаців 5,6,8,9 пункту 10 Порядку № 1983 щодо формування такої заяви із застосуванням засобів відомчої інформації системи ДМС, однак в чому полягає недотримання цих норм не зазначено.
Крім того, п.10 цього Порядку зокрема передбачено, що у разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, працівник територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС приймає рішення про залишення заяви без руху та негайно (за можливості) вручає під розписку іноземцю або особі без громадянства або законному представнику повідомлення про залишення заяви про надання дозволу на імміграцію без руху із зазначенням виявлених недоліків з посиланням на порушені вимоги законодавства, а не повертає заяву без розгляду.
Слід зазначити, що при повторному зверненні позивача з заявою про надання дозволу на імміграцію від 19.03.2025, така була повернута останньому, оскільки на думку відповідача попередня заява була розглянута по суті. Однак, як вже зазначалося вище, заява від 06.02.2025 Управління ДМС в Хмельницькій області повернута ОСОБА_1 без розгляду.
Колегія суддів звертає увагу відповідача, що статтею 10 Закону України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 року у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Колегія суддів не заперечує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
У разі звернення особи із відповідною заявою уповноважений орган повинен розглянути вказану заяву та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
Однак, у ході розгляду даної справи відповідачем не було доведено ні наявності підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію, ні підстав для повернення заяви позивача без розгляду. Як наслідок, не доведено правомірності своїх дій щодо нерозгляду заяви та їх відповідності нормам діючого законодавства України.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що у суду наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання безпідставним повернення і залишенні без розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 06.02.2025 щодо надання дозволу на імміграцію в Україну та прийняти рішення про надання такого дозволу з подальшою видачею посвідки на постійне проживання в Україні.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 06.02.2025.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2025 про надання дозволу на імміграцію, з врахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
В решті позову в цій частині, відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.