Справа № 320/24451/24
про залишення апеляційної скарги без руху
14 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 позов задоволено повністю:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії з 25.04.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, тобто за три календарні роки, що передують року звернення, а саме: за 2021-2023 роки;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 роки, починаючи з 25.04.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФ у Київській області) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши апеляційну скаргу, суд вважає, що вона не може бути прийнята до апеляційного провадження та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. 295 КАС України, а саме - пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Крім іншого, приписи п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України визначають, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції від 27.11.2025 відповідач отримав 27.11.2025 о 20:22 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 28.11.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України та вихідних днів було 29.12.2025. Проте апеляційну скаргу, датовану 30.12.2025, направлено до суду апеляційної інстанції 31.12.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
В обґрунтування причин поважності пропуску процесуального строку ГУ ПФ у Київській області зазначає, що введення воєнного стану та систематичні кібератаки з використанням шкідливих програм негативно відобразилися на процесі опрацювання документів, що з огляду також на велику завантаженість працівників унеможливлювало своєчасне подання апеляційної скарги. Підкреслює, що приміщення ГУ ПФ у Київській області територіально віддалені одне від одного, що разом з масованими ракетними обстрілами, повітряними тривогами та відсутністю електрозабезпечення також об'єктивно перешкоджає своєчасній реалізації права на подання апеляційної скарги. Окремо звертає увагу, що суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків в умовах воєнного стану може мати ознаки невиправданого обмеження права на доступ до суду.
Разом з тим, на переконання суду, такі причини пропуску процесуального строку поважними бути не можуть з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд звертає увагу на те, що сама по собі сплата судового збору суб'єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб'єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.
Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.
Відтак, на переконання суду, додана до апеляційної скарги платіжна інструкція від 30.12.2025 №11438 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.
Доводи апелянта про введення воєнного стану в Україні в якості неможливості своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення судом оцінюється критично, оскільки саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб'єкту владних повноважень, а доказів, що такий правовий режим та пов'язані з ним наслідки перешкоджали своєчасно подати апеляційну скаргу, відповідачем не надано.
Посилання ГУ ПФ у Київській області на територіальну віддаленість відділень та велике навантаження на працівників в якості поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення колегія суддів оцінює критично, оскільки неналежна організація внутрішньої роботи суб'єкта владних повноважень не є тим об'єктивним чинником, який свідчить про поважність причин пропуску відповідного строку.
Щодо аргументів відповідача про систематичні кібератаки, тривалі повітряні тривоги, масовані ракетні обстріли та відсутність енергозабезпечення в якості перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги суд апеляційної інстанції зазначає, що, доказів, що будь-який з перелічених вище чинників унеможливив забезпечити невідкладне подання апеляційної скарги вдруге після повернення вперше поданої, заявлене клопотання не містить.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 805/2688/18-а.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган Пенсійного фонду України зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про необґрунтованість твердження апелянта про наявність достатніх правових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Інших причин поновлення строку звернення до суду ГУ ПФ у Київській області не зазначено.
Згідно з ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи, що апелянтом пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а викладені у клопотанні про його поновлення причини визнані не поважними, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без руху та надання ГУ ПФ у Київській області строку для усунення визначених у вказаній ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням інших причин для його поновлення.
Керуючись ст. ст. 169, 248, 295, 298, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Вказати, що апелянт протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших причин для його поновлення, які вважає поважними.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк