Справа № 320/13338/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
14 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2025 року позивач - ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 21 серпня 1980 року по 02 липня 2001 року в ДКП "Київжитлотеплокомуненерго" до загального стажу та перерахувати пенсію за віком з дня виникнення права на призначення пенсії, а саме з 28 грудня 2022 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06 червня 1980 року, з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року, з урахуванням зарахованого стажу з 22 січня 1983 року по 04 серпня 1987 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06 червня 1980 року, з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року, з урахуванням зарахованого стажу з 22 січня 1983 року по 04 серпня 1987 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з урахуванням страхового стажу за період роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06 червня 1980 року, з 21 серпня 1980 року з 28 грудня 2022 року, з урахуванням зарахованого стажу з 22 січня 1983 року по 04 серпня 1987 року;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи.
Апелянт зазначив про те, що позивачу не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 червня 1980 року з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року, оскільки печатка при звільненні не відповідає назві підприємства, водночас позивачем не надано довідку про перейменування.
Позивач подала до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки відсутність у трудовій книжці відомостей про перейменування ДКП "Київжитлотеплокомуненерго" є формальною неточністю, а факт роботи у період з 21 серпня 1980 року по 02 липня 2001 року підтверджується наказами про прийняття на роботу та звільнення, а також печаткою підприємства.
Звернула увагу, що вона не повинна нести негативні наслідки за порушення вчинені співробітником підприємства під час оформлення трудової книжки.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України відповідно паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 18 грудня 2012 року.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 28 грудня 2022 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
21 березня 2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28 березня 2023 року №9910/03-16 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, не зарахувавши періоди трудової діяльності з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року, оскільки печатка при звільненні не відповідає назві підприємства, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року №58.
05 квітня 2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13 квітня 2023 №263040011164 позивачу призначено пенсію за віком з 28 грудня 2022 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується протоколом про призначення пенсії та формою РС-Право.
Згідно з формою РС-Право позивачу були зараховані до загального страхового стажу наступні періоди роботи: з 22 січня 1983 року по 04 серпня 1987 року (догляд за дитиною до 3 років), з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2013 року, з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2022 року, всього 29 років 6 місяців 13 днів.
Відповідно до записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 :
- з 21 серпня 1980 року прийнята контролером в службу ВО ТС "Київжитлопеплоенерго" (наказ від 18 серпня 1980 року №73-к);
- 06 листопада 1980 року переведена техніком в РЕК-2 (наказ від 10 листопада 1980 року №114-к);
- 01 жовтня 1989 року переведена в РЕК-2 (наказ від 10 жовтня 1989 року №290-к).
- згідно з відміткою в трудовій книжці ВО ТС "Київжитлопеплоенерго" реорганізовано в Підприємство теплових мереж "Київжитлотеплокомуненерго" на підставі наказу управління житлового господарства виконкому Київської міської ради народних депутатів від 14 жовтня 1988 року №468;
- 01 листопада 1993 року ОСОБА_1 переведена інженером ІІІ категорії РЖ-2 (наказ від 16 листопада 1993 року №218-к);
- 02 липня 2001 року звільнена за переведенням до СВП "Житлотеплоенерго Київенерго" (наказ від 02 липня 2001 року №181к).
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком, а також незарахування періодів роботи з 21 серпня 1980 року по 02 липня 2001 року, позивач звернулась до суду з позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 . Крім того, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Відмовляючи в задоволені частини позовних вимог, суд зазначив про те, що належним способом захисту в межах заявлених позовних вимог є визнання протиправними дій щодо незарахування спірного трудового стажу та зобов'язання зарахувати такий стаж до страхового і здійснити перерахунок пенсії.
Також суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачу період роботи з 01 січня 1998 року по 02 липня 2001 року в ДКП "Київжитлотеплокомуненерго" до загального стажу як таких, що не підтверджені документально, оскільки з матеріалів пенсійної справи вбачається незарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності позивача з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01 січня 2004 року, до вказаної дати питання зарахування стажу для призначення пенсії, зокрема, регулювалося нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п. 2.6 Інструкції №58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні норми містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників".
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Так, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Так Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17 сформував правову позицію, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).
Як встановлено судом, згідно з копією трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 :
- з 21 серпня 1980 року прийнята контролером в службу ВО ТС "Київжитлопеплоенерго" (наказ від 18 серпня 1980 року №73-к);
- 06 листопада 1980 року переведена техніком в РЕК-2 (наказ від 10 листопада 1980 року №114-к);
- 01 жовтня 1989 року переведена в РЕК-2 (наказ від 10 жовтня 1989 року №290-к).
- згідно з відміткою в трудовій книжці ВО ТС "Київжитлопеплоенерго" реорганізовано в Підприємство теплових мереж "Київжитлотеплокомуненерго" на підставі наказу управління житлового господарства виконкому Київської міської ради народних депутатів від 14 жовтня 1988 року №468;
- 01 листопада 1993 року ОСОБА_1 переведена інженером ІІІ категорії РЖ-2 (наказ від 16 листопада 1993 року №218-к);
- 02 липня 2001 року звільнена за переведенням до СВП "Житлотеплоенерго Київенерго" (наказ від 02 липня 2001 року №181к).
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що позивачу не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 червня 1980 року з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року, оскільки печатка при звільненні не відповідає назві підприємства, водночас позивачем не надано довідку про перейменування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що запис №5 про звільнення позивача за переведенням до СВП "Житлотеплоенерго Київенерго" на підставі наказу від 02 липня 2001 року №181к містить підпис працівника відділу кадрів та печатку ДКП "Київжитлотеплокомуненерго". Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення Пенсійного органу до відповідних підприємств, установ та організацій з метою отримання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо спірних періодів роботи та страхового (трудового) стажу.
Отже, враховуючи встановлені обставини та висновки Верховного Суду у даній категорії справ, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно записів у трудовій книжці від 06 червня 1980 року серії НОМЕР_1 , з 21 серпня 1980 року по 31 грудня 1997 року, з урахуванням зарахованого стажу з 22 січня 1983 року по 04 серпня 1987 року.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку