Справа № 320/3420/24 Головуючий у І інстанції - Кушнова А.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
13 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Василенка Я.М., Мєзєнцева Є.І,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просив:
- визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що виразилася у відмові закінчити виконавче провадження № НОМЕР_2 протиправною;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження № НОМЕР_2.
Позов обґрунтований тим, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання постанови від 08 вересня 2015 року про стягнення виконавчого збору, прийнятої у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Позивач зазначає, що виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, визнано судом таким, що не підлягає виконанню, що є самостійною підставою припинення стягнення виконавчого збору незалежно від того, чи було виконавче провадження відкритим на момент такого визнання.
Також Позивач зазначив, що обов'язок Боржника по сплаті виконавчого збору відсутній повністю, оскільки рішення суду, з метою примусового виконання якого стягується виконавчий збір, не підлягає примусовому виконанню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подано додаткові пояснення у справі, в яких повідомлено, що керуючись пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», Державним виконавцем 08 грудня 2025 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання постанови від 08 вересня 2015 року про стягнення виконавчого збору, прийнятої у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Відзивів Відповідачів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з частиною 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 вересня 2013 року у справі № 360/1360/13-ц позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/2564/81/54644 від 19.04.2014 у сумі 229 681 (двісті двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят один) долар США 17 центів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» понесені судові витрати у сумі 3 441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.
На виконання зазначеного вище рішення суду, 04.03.2014 Бородянським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 360/1360-ц/2/360/639/13 (а.с. 10-11).
06 лютого 2015 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Шмідт Катериною Валеріївною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (а.с. 12-13) щодо примусового виконання виконавчого листа № 360/1360-ц/2/360/639/13, виданого 04.03.2014 Бородянським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/2564/81/54644 від 19.04.2014 у сумі 229 681 (двісті двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят один) долар США 17 центів; стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» понесені судові витрати у сумі 3 441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 запропоновано Боржнику самостійно виконати у добровільний термін протягом семи днів після відкриття виконавчого провадження.
Пунктом 3 визначено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з Боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
08 вересня 2015 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Шмідт Катериною Валеріївною прийнято постанову про стягнення з Боржника виконавчого збору ВП № НОМЕР_1, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 531 609,97 гривень. У постанові про стягнення виконавчого збору ВП № НОМЕР_1 зазначено, що Боржнику запропоновано самостійно виконати виконавчий лист № 360/1360-ц/2/360/639/13, виданий 04.03.2014 Бородянським районним судом Київської області в строк для самостійного виконання рішення. Боржником у наданий строк рішення не виконано.
Постановою Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченко Анни Петрівни від 15 листопада 2022 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, виконавчий лист від 04.03.2014 № 360/1360-ц/2/360/639/13, виданий Бородянським районним судом Київської області повернуто Стягувачу, оскільки надійшла його заява про повернення виконавчого документа Стягувачу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 15-16).
Пунктом 3 вказаної постанови від 15 листопада 2022 року визначено постанову про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_1 від 08.09.2015 вивести в окреме виконавче провадження.
15 листопада 2022 року Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченко Анною Петрівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 щодо примусового виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № НОМЕР_1, виданої 08 вересня 2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 531 609,97 гривень
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 липня 2023 року у справі № 360/1660/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 360/1360-ц/2/360/639/13, виданий 04 березня 2014 року Бородянським районним судом Київської області (а.с. 8-9).
Ухвала Бородянського районного суду Київської області від 19 липня 2023 року у справі № 360/1660/13-ц набрала законної сили 19 липня 2023 року.
09 серпня 2023 року Позивачем подано заяву до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору за виконавчим листом, визнаним таким, що не підлягає виконанню (а.с. 20-21).
Листом від 05 вересня 2023 року Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив Позивача, що оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1, в межах якого 08 вересня 2015 року винесено постанову про стягнення з Боржника виконавчого збору у розмірі 531 609,97 грн на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не закінчувалось, заява щодо закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 залишається без задоволення (а.с. 22-23).
Не погоджуючись із такими діями Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 липня 2023 року у справі № 360/1660/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 360/1360-ц/2/360/639/13, виданий 04 березня 2014 року Бородянським районним судом Київської області.
При цьому судом зауважено, що постанова державного виконавця від 08 вересня 2015 року № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом в силу пункту 7 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV та пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» 02 червня 2016 року № 1404-VIII, відмінним від виконавчого листа, який по матеріалах справи визнано таким, що не підлягає виконанню.
Постанова державного виконавця від 08 вересня 2015 року № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 і така не була скасована чи визнана судом такою, що не підлягає виконанню, що автоматично виключає застосування Державним виконавцем, конкретно до виконавчого провадження № НОМЕР_2, такої процесуальної дії як закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
На підставі вищевикладеного, оскільки Державним виконавцем чітко дотримано алгоритм законодавчо визначених дій, доводи Позивача про необхідність закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці обставин та помилковому тлумаченні останнім норм Закону.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV, який був чинним на дату відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 (06 лютого 2015 року) та постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (08 вересня 2015 року)).
Відповідно до частин 1, 2 статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (частина 1 статті 27 Закону № 606-XIV).
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (частина 3 статті 28 Закону № 606-XIV).
Відповідно до частин 6, 8 статті 28 Закону № 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.
Закон № 606-XIV втратив чинність 05 жовтня 2016 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про виконавче провадження» 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до пункту 6 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII).
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону №1404-VІІІ, у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII, у цій же редакції, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина 9 статті 27 Закону № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до частини 5 статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Так, частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, за вказаними вище редакціями Закону України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця звернути постанову про стягнення виконавчого збору до примусового виконання та єдиною відмінністю правового регулювання стягнення виконавчого збору у зазначених редакціях Закону України «Про виконавче провадження» є те, що за правилами Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору приймається під час виконавчого провадження окремим документом, а згідно із Законом № 1404-VIII - сума виконавчого збору визначається у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, факт початку процедури примусового виконання рішення - відкриття виконавчого провадження, встановлення строку для добровільного виконання рішення тощо, є достатньою підставою для подальшого стягнення з Боржника виконавчого збору.
Колегія суддів звертає увагу що за п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Також, відповідно до частини 7 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Положення частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
При цьому згідно з пунктом 5 статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Таким чином правові наслідки завершення виконавчого провадження у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою не є тотожними правовим наслідкам визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню з підстав, визначених статтями 40, 41 Закону № 1404-VIII.
Зокрема, повернення виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою має наслідком поновлення йому перебігу строку на повторне пред'явлення виконавчого документу для виконання, тоді як у випадку визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, наведеним правовим регулюванням передбачено лише можливість відновлення раніше закінченого виконавчого провадження в порядку Закону № 1404-VIII.
У разі визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Разом з тим, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою нестягнута сума виконавчого збору підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.
Таким чином, необхідно розмежовувати правові наслідки завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII - у випадку повернення виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою та на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VIII - у випадку визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 липня 2023 року у справі № 360/1660/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 360/1360-ц/2/360/639/13, виданий 04 березня 2014 року Бородянським районним судом Київської області.
Колегія суддів звертає увагу, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 Стягувачем реалізовано процесуальне право повернення виконавчого документа без виконання за власною заявою, що стало підставою для правомірних дій Державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
Постанова Державного виконавця від 08 вересня 2015 року № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом в силу пункту 7 частини 2 статті 17 Закону № 606-XIV та пункту 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, та є відмінним від виконавчого листа, який за матеріалами справи № 360/1660/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню.
Так, постанова Державного виконавця від 08 вересня 2015 року № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 і така не була скасована чи визнана судом такою, що не підлягає виконанню, що виключає застосування Державним виконавцем, конкретно до виконавчого провадження № НОМЕР_2, такої процесуальної дії як закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державним виконавцем чітко дотримано алгоритм законодавчо визначених дій, а доводи Позивача про необхідність закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці обставин та помилковому тлумаченні останнім норм Закону.
Також, колегія суддів зазначає, що керуючись пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку зі сплатою Боржником виконавчого збору по виконавчому документу в повному обсязі, Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кушнір Наталією Ігорівною 08 грудня 2025 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання постанови від 08 вересня 2015 року про стягнення виконавчого збору, прийнятої у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, з чим погоджується і колегія суддів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 480/3069/19, від 06 квітня 2023 року у справі № 320/8585/20.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
Є.І. Мєзєнцев