Справа № 320/44851/24
13 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Грибан І.О., суддів: Ключковича В.Ю., Кузьмишиної О.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року вказану апеляційну скаргу було залишено без руху та запропоновано апелянту усунути вказані в ній недоліки протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали шляхом подання суду апеляційної інстанції документа про сплату судового збору у розмірі 1 816 грн. 80 коп.; примірники апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до довідки Шостого апеляційного адміністративного суду про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «ст. 298 Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху» від 23 грудня 2025 року по справі №320/44851/24 було надіслано Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№35)», в її електронний кабінет та доставлено вказаний документ до електронного кабінету 24грудня 2025 року о 12:23.
Таким чином, останній день строку на усунення недоліків - 05 січня 2026 року.
На виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2023 року, апелянтом долучено 2 примірники апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Також на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому апелянт просить відстрочити сплати судового збору або продовжити строк для усунення недоліків.
Перевіривши клопотання апелянта, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України Про судовий збір, приписи якої не містять підстав та умов для звільнення суб'єктів владних повноважень від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення. Будь-яких змін щодо порядку сплати судового збору суб'єктом владних повноважень у зв'язку із введенням воєнного стану в України до Закону України Про судовий збір та/або КАС України не внесено.
Посилання апелянта на скрутне матеріальне становище та тривалість процедури сплати судового збору, а також постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №0940/2276/18 в якості підстави для відстрочення сплати судового збору є безпідставним з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 зазначено, що у нормах частини другої статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України Про судовий збір, зокрема, до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у межах справи №0940/2276/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам. Натомість, положення Закону України Про судовий збір, як і приписи КАС України оперують поняттями юридична особа і суб'єкт владних повноважень, які не є тотожними.
Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, у розумінні процесуального закону статус суб'єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов'язкової вимоги щодо наявності у суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи законодавцем не вимагається.
Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що, на відміну від юридичної особи, яка у разі вирішення справи на її користь має право на присудження на її користь усіх судових витрат, у тому числі пов'язаних із сплатою судового збору (ч. 1 ст. 139 КАС України), суб'єкт владних повноважень у випадку задоволення його позовних вимог має право лише на стягнення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України).
Таким чином, відмінність правового статусу юридичної особи і суб'єкта владних повноважень в адміністративному процесі свідчить, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду позиція щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам не може за аналогією поширюватися на суб'єктів владних повноважень безвідносно до наявності у них статусу юридичної особи. Відтак суд приходить до висновку, що положеннями ст. 8 Закону України Про судовий збір не передбачено можливість відстрочення сплати судового збору суб'єкту владних повноважень.
До того ж, апелянтом не надано доказів того, що станом на момент завершення розгляду справи його майновий/фінансовий стан зміниться і належна до сплати сума судового збору буде сплачена.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати (підпункт 12 пункту D).
Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
При цьому жодних доказів вчинення дій, спрямованих на забезпечення сплати судового збору на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом не надано.
Отже, враховуючи вищевикладене, клопотання Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, законодавцем визначено, що десятиденний строк є достатнім для усунення як недоліків позовної заяви, так і апеляційної скарги. Водночас, судом апеляційної інстанції було надано апелянту максимальний визначений законодавцем строк для усунення недоліків.
Верховний Суд в ухвалі від 05.07.2021 у справі № 320/10912/20 зазначив, що продовження процесуального строку є правом, а не обов'язком, суду і повинно здійснюватися за наявності для цього обґрунтованих підстав. Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність достатніх доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Водночас жодних доказів вчинення дій, спрямованих на забезпечення сплати судового збору на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом не надано.
Судом враховується, що законодавчо закріплений обов'язок суду надати достатній для усунення недоліків апеляційної скарги строк, насамперед, обумовлений специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не забезпечив оскарження у встановленому законом порядку рішення суду першої інстанції, відносини стають стабільними із набранням законної сили рішенням суду.
Також колегія суддів звертає увагу, що тривала процедура сплати коштів або їх відсутність не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, адже не є об'єктивною та непереборною причиною пропуску процесуального строку.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України строк усунення недоліків не може перевищувати 10 днів.
На переконання суду, останнім було надано достатній час на усунення недоліків апеляційної скарги, натомість апелянтом у зазначений строк не було усунено недоліків, зазначених в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року.
Станом на 13 січня 2026 року, недоліки, визначені в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року апелянтом не усунуто.
У відповідності до ч.2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч.4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 119, 169, 298, 325, 329 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
Апеляційну скаргу Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35)» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року повернути апелянту.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина