П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 490/845/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2025 року (суддя Гуденко О.А., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 11.12.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
04.02.2025 до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 №606 від 25.09.2024 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
На думку апелянта суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що відповідач грубо порушив процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки позивач письмово повідомив відповідача, що не зможе з'явитись на розгляд постанови, так як перебуває на стаціонарному лікуванні. Факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні підтверджується Виписним епікризом історії хвороби №7878/1840 від 27.09.2024. Проте, суд не дослідив в повному обсязі надані позивачем докази. Так, в постанові сказано, що 24.09.2024 представником позивача, адвокатом Мартишко В.А., було складено заяву на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій він повідомив, що 25.09.2024 не може з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки перебуває на стаціонарному лікуванні, просив перенести розгляд справи на іншу дату, додав копію медичного документу. Ці обставини не відповідають дійсності, так як заяву від 24.09.2024 року складав та підписував особисто позивач.
Також в апеляційній скарзі зазначається, що у позивача була з собою копія військово-облікового документу, тому він вважає себе невинним, а постанову №606 від 25.09.2024 року необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, грубим порушенням права на захист, та не наданням доказів скоєння правопорушення.
Окремо зазначає, що позивач 2.12.2025 року разом з заявою про розгляд справи без його участі подав клопотання про закрити провадження по справі №490/845/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, але при розгляді справи та винесенні рішення суд вказане клопотання проігнорував.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Апеляційним судом справа розглянута у відкритому судовому засіданні.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.09.2024 відповідальним виконавцем адміністративного відділення Центрального РТЦК складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .
Відповідно до вказаного протоку: 18.09.2024 р. близько 17.25 год. в м. Миколаїв було виявлено адміністративне правопорушення, вчинене в особливий період (порушення ч. 6 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), а саме ОСОБА_1 у період проведення мобілізації не мав при собі військово-облікового документа, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
До протоколу додано рапорт офіцера відділення обліку та бронювання про виявлення ОСОБА_1 на блок-посту Купол без військово-облікових документів та доставлення його до Центрального РТЦК для складання протоколу, рапорт працівника поліції про виявлення правопорушення від 18.09.2024.
Права та обов'язки відповідно до ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП роз'яснено та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15:00 год. 25.09.2024 в приміщення РТЦК, кабінет №7.
ОСОБА_1 особисто розписався у графі протоколу після роз'яснення прав та щодо повідомлення про дату розгляду справи. Також особисто отримав другий примірник протоколу.
25.09.2024 начальником Центрального РТЦК прийнято постанову за №606, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративн6ого правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за порушення вимог ч. 1 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та накладено на нього штраф у розмірі 17 000грн.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими, а вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення доведеною.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною шостою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 №154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення.
Згідно із частиною першою статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення підтверджено рапортом інспектора поліції від 18.09.2024 про виявлення на блок-посту Купол громадянина ОСОБА_1 , якій не мав при собі військово-облікові документи (а.с. 34); рапортом офіцера відділення обліку та бронювання від 18.09.2024 про виявлення на блок-посту Купол громадянина ОСОБА_1 , якій не мав при собі військово-облікові документи (а.с. 33); звернення щодо доставлення громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.09.2024 (а.с. 32) та протоколом про адміністративне правопорушення від 18.09.2024.
Щодо доводів позовної заяви та апеляційної скарги позивача про те, що у нього була з собою копія військово-облікового документу.
Так, згідно із частинами першою, третьою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У статтях 73-76 КАС України врегульовано питання належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими є докази, які одержані в порядку, встановленому законом, та які можуть підтверджувати конкретні обставини справи; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Водночас потрібно враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Також у частині першій статті 45 КАС України акцентовано увагу на тому, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зокрема, учасник справи має добросовісно реалізовувати свої процесуальні права щодо одержання та подання доказів до суду.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 2 жовтня 2025 року у справі №990SCGC/18/25 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов'язком доказування слід вважати закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало і переконливо сторони виконали вимоги щодо розподілу тягаря доказування і наскільки змогли переконати суд у правильності своєї позиції, що робить оцінку доказів алгоритмізованою та обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду не заперечуючи, що в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб'єкта владних повноважень, зазначила, що це не звільняє позивача (у цьому випадку скаржника) від права та обов'язку спростувати надані відповідачем / суб'єктом владних повноважень (у цьому випадку ВРП) докази.
Пасивну процесуальну поведінку скаржника, яка проявляється в ухиленні від спростування доводів та доказів відповідача / суб'єкта владних повноважень, у цьому випадку слід тлумачити саме на користь відповідача / суб'єкта владних повноважень.
Такий підхід до вирішення питання щодо розподілу тягаря доказування Велика Палата Верховного Суду застосувала в постанові від 30 травня 2024 року у справі №990/49/23.
Слід також зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Застосуючи такій підхід, колегія суддів зазначає, що позивачем ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу, який би давав підстави стверджувати про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення та спростовував надані відповідачем докази.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відсутність військово-облікового документа позивач не заперечував як під час складання протоколу стосовно нього, так і під час звернення до суду з цим позовом.
З урахуванням установлених фактичних обставин справи колегія суддів уважає доведеним вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (порушення ч. 6 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Доводів ОСОБА_1 стосовно порушення відповідачем процедури притягнення до адміністративної відповідальності, а саме прийняття спірної постанови за письмовим повідомленням позивача про неможливість з'явитись через лікування також є безпідставні з наступних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що протоколом про адміністративне правопорушення №606 від 18.09.2024 позивача повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15:00 год. 25.09.2024.
Вказаний протокол підписано позивачем особисто без будь-яких зауважень.
Як вбачається зі спірної постанови №606 від 25.09.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 25.09.2024 о 15:00 на розгляд справи не з'явився, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на його письмову заяву від 24.09.2024, у якій від повідомляє начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про неможливість прибути на розгляд справи, оскільки, як вбачається з доданого до неї фіскального чеку ПАТ "Укрпошта", згадана заява була надіслана до ІНФОРМАЦІЯ_2 - 25.09.2024 о 17:48 (а.с. 14), тобто вже після розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття за її результатом спірної постанови.
Таким чином доводи про своєчасне повідомлення відповідача про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не знайшли свого підтвердження.
Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання позивача про закриття провадження по справі №490/845/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Частиною першою статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Повноваження місцевого загального суду як адміністративного за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності встановлені частиною третьою статті 286 КАС України (1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено). Таким чином, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції фактично розглянув клопотання позивача, діючи у відповідності до вказаної норми.
Резюмуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов