П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16721/25
Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
27 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати, щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат з 07.03.2022 року по дату звільнення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з розпорядженнями МОУ №248/269 від 18.01.22, №3164/з від 25.02.22, №2683/з від 01.02.23;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити, щомісячне грошове забезпечення з урахуванням всіх одноразових виплат з 07.03.2022 року по дату звільнення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з розпорядженнями МОУ №248/269 від 18.01.22, №3164/з від 25.02.22, №2683/з від 01.02.23 та видати відповідні фінансові документи.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплату його грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що грошове забезпечення позивача обраховувалось на підставі чинного на час виплати законодавства та підстави для перерахунку грошового забезпечення відсутні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат ОСОБА_1 з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з розпорядженнями МОУ №248/269 від 18.01.22, №3164/з від 25.02.22, №2683/з від 01.02.23.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити щомісячне грошове забезпечення з урахуванням всіх одноразових виплат ОСОБА_1 з 07.03.2022 року по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з розпорядженнями МОУ №248/269 від 18.01.22, №3164/з від 25.02.22, №2683/з від 01.02.23.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт наголосив, що невиплата додаткової винагороди та премії у серпні 2022 року (та похідних виплат) була не "протиправною бездіяльністю", а наслідком законного дисциплінарного стягнення за грубе порушення військової дисципліни. Суд першої інстанції, зобов'язавши нарахувати виплати за весь період "гамузом", фактично скасував дію чинного наказу командира № НОМЕР_3 , який позивачем не оскаржувався і є чинним. Крім того, апелянт зазначив про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом. Також апелянт вказав, що суд першої інстанції зобов'язав провести перерахунок грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року (2481 грн у 2022 р та 2 684 грн у 2023 році), що суперечить ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ст. 51 Бюджетного кодексу України, які дозволяють виплати виключно в межах бюджетних призначень. Міністерство оборони не отримувало асигнувань для таких виплат. Крім того, спеціальні норми бюджетного законодавства (наприклад, абз. 6 ст. 7 Закону про Держбюджет-2022) встановлювали для працівників держорганів спеціальну розрахункову величину - 2102 грн, а не загальну. Додатково апелянт зазначив, що до грудня 2022 року ВЧ НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій академії (м. Одеса). ВЧ НОМЕР_1 у цей період не мала власних рахунків і не здійснювала нарахувань. Покладання на неї обов'язку провести виплати за період, коли вона не була розпорядником коштів, є юридично некоректним.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації в списках особового складу Військової академії (м. Одеса) з 24.03.2025 року, військове звання - капітан, посада - командир навчальної роти навчального батальйону резерву офіцерського складу центру підвищення кваліфікації.
В період з 07.03.2022 року по 22.03.2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2025 №84 наказано вважати такими, що посаду здали і вибули до нового місця служби: 4.1 капітана ОСОБА_1 , командира другої роти охорони військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від "12" грудня 2024 року №1620, командиром навчальної роти батальйону резерву офіцерського складу центру підвищення кваліфікації Військової Академії ( АДРЕСА_1 ), ВОС-0214003, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. 22 березня 2025 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , всіх видів забезпечення. Зняти з котлового забезпечення з 22 березня 2025 року. Видати атестати: грошовий, речовий, продовольчий, РАО.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплати з 07.03.2022 року по 22 березня 2025 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103) та додаткових видів грошового забезпечення, згідно з розпорядженнями МОУ №248/269 від 18.01.22, №3164/з від 25.02.22, №2683/з від 01.02.23, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що з 29.01.2020 у військовослужбовців, зокрема у позивача з 07.03.2022 року, виникло право на обчислення розміру посадового окладу шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (постанова № 704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова № 103).
Пунктом 6 постанови №103, внесено зміни постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020 неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Крім того, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції:
Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року відповідач виплачував позивачу грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу, обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п.4 постанови № 704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому, позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено -- 2 481 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" - 2 684 гривні, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.
З вищевикладеного слідує, що з 07.03.2022 у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Стосовно вірності застосування у спірний період постанови № 704 саме в редакції, відповідно до якої грошове забезпечення повинно обраховуватись виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року (в даному випадку 2 270 грн та 2 481 грн) свідчить стала правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 16.11.2022 у справі №120/648/22, від 05.04.2023 у справі №340/3604/22, від 15.12.2023 у справі №380/17639/22, від 28.03.2024 у справі №160/3235/23, від 02.04.2024 у справі №340/608/23, від 02.04.2024 у справі №300/6337/21, від 04.04.2024 у справі №160/16602/21, від 09.05.2024 у справі №340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23 та від 17.10.2024 у справі №160/11051/22, від 22.11.2024 у справі №380/9113/23, від 16.04.2025 року у справі № 300/3722/23 тощо.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли підтвердження.
Щодо доводів апелянта, що у 2022 році ВЧ НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій академії та не є належним відповідачем у справі за цей період, колегія суддів зазначає наступне.
За обставинами справи, в період з 07.03.2022 року по 22.03.2025 року ОСОБА_1 проходив військову службу в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком позивача, надалі позивач наказом переведений до нового місця служби.
Пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
Оскільки ОСОБА_1 у період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , то саме зазначена частина, під час виключення позивача зі списків особового складу, повинна провести з ним повний розрахунок, зокрема і перерахунок виплаченого під час служби грошового забезпечення.
Стосовно доводів апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, то варто врахувати, що період до 18 липня 2022 року включно не обмежувався будь - яким строком звернення до суду.
Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року варто врахувати, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Водночас відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину (до 30.06.2023).
Крім того, судова колегія наголошує, що згідно з вимогами частини першої статті 233 КЗпП України, строк звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте, Конституційний Суд України 11 грудня 2025 року розглянув справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила рішення №1-р/2025.
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.
Так, Конституційний Суд зазначив, що визнання законодавцем права працівника на своєчасне отримання винагороди за працю та юридичне регулювання його захисту у спосіб установлення, зокрема, кримінальної відповідальності за умисну невиплату заробітної плати не може компенсувати обмеження доступу працівника до судового захисту, який слід оцінювати з урахуванням потреби в забезпеченні реальної можливості ефективного захисту порушених прав працівника.
Отже, законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов'язана з об'єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі.
Водночас, законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов'язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб'єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.
Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов'язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.
У вказаному рішенні Конституційний Суд також наголосив, що якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24), колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами.
Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення позивача за спірний період, колегія суддів враховує, що відповідно до приписів Порядку № 260, такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже всі види грошового забезпечення, які нараховані і виплачені позивачу виходячи з його місячного грошового забезпечення (не більше місячного грошового забезпечення) за спірний, також підлягають перерахунку виходячи із перерахованих посадових окладів та окладів за військове звання.
Стосовно доводів апелянта, що у серпні 2022 року невиплата додаткової винагороди та премії (та похідних виплат) була не "протиправною бездіяльністю", а наслідком законного дисциплінарного стягнення за грубе порушення військової дисципліни, колегія суддів зазначає, що дійсно, наказ про позбавлення позивача зазначених виплат у серпні 2022 року не є предметом даного спору.
Крім того, предметом цього позовну фактично є перерахунок саме нарахованих і виплачених складових грошового забезпечення за спірний період, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 та 2023 років, що жодним чином не покладає на відповідача зобов'язання для нарахування додаткових видів грошового забезпечення в межах спірного періоду.
Так, згідно змісту позовної заяви, ОСОБА_1 зазначив, що при самостійному аналізі нарахувань протягом 2022 року та протягом 2023 року, 2024 року, 2025 року з боку військової частини НОМЕР_1 та вивченні законодавства про порядок визначення розмірів складових грошового забезпечення, в тому числі судової практики, було виявлено, що за період з 07.03.2022 року грошове забезпечення повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, а не станом на 01.01.2018 року, та у зв'язку з чим не було здійснено перерахунок посадового окладу.
Суд першої інстанції на викладене уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку, що задоволенню підлягають вимоги стосовно складових грошового забезпечення, відомості про виплату яких у суду відсутні або які не виплачувались позивачу.
Оскільки ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 року по 22 березня 2025 року, колегія суддів не надає оцінку рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року в цій частині.
З урахуванням викладеного, відповідно до ч.4 ст.317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак в іншій частині, а саме шляхом зобов'язання перерахувати нараховане і виплачене грошове забезпечення (з урахуванням всіх його складових) за період з 07 березня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 02 червня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року - скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.03.2022 по 19.05.2023 року (щомісячних основних види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року, а саме виплачених за спірний період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року ( 2 481 грн) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року (2 684 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови № 704, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко