П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31096/24
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 30.09.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення щодо визначення (коригування) митної вартості товару, -
До Одеського окружного адміністративного суду 04 жовтня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці (код ЄДРПОУ ВП 44005631, місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21А), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500100/2024/000010/1 від 24.09.2024 року;
- визнати протиправним та скасувати Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500100/2024/000201.
Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на судовий збір та на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Ухвалою суду від 08 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч.5 ст.262 КАС України.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при митному оформленні транспортного засобу, а саме пошкодженого, бувшого у використанні легкового автомобіля Maserati Quattroporte, номер кузову НОМЕР_2 , модельний рік 2016, який ввозився позивачем на територію України, визначено його митну вартість за основним методом за ціною договору за 9800 дол. США.
На підтвердження митної вартості транспортного засобу позивачем було надано до митного оформлення: інвойс, коносамент, свідоцтво про зняття з реєстрації транспортного засобу, митна декларація за якою відмовлено у випуску товарів, висновок про вартість характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, договір про надання послуг митного брокера, фото товару та інші.
Однак, митний орган не погодився із заявленою митною вартістю за ціною договору та прийнято рішення про коригування митної вартості із застосування резервного методу до 22 653 дол. США та відмовив у прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товарів.
На думку позивача, зазначені рішення є протиправними та підлягають скасуванню з огляду на таке.
Стосовно тверджень митного органу, що у Інвойсі продавцем зазначено, що доставка автомобіля в Україну коштує 1600 доларів США, але не надано транспортні (перевізні) документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, відсутні дані складової митної вартості, при визначенні митної вартості товару не враховано та не надано документів на підтвердження вартості витрат на навантаження (розвантаження) та перевезення товару, а також відсутня інформація щодо перевезення внутрішньою територією іноземної країни відправлення та про перевезення поза межами кордону України, відсутні умови поставки у Інвойсі, представник зазначає, що дані твердження є безпідставними з огляду на те, що відповідна інформація та цифрові значення наявні у Інвойсі №4484 від 10.06.2024 року, а жодних підтверджень з боку Відповідача щодо наявної інформацію про будь-яку іншу вартість доставки в Україну не надано.
Крім того, всупереч тверджень Відповідача у Інвойсі у графі «TERMS» чітко зазначено що умовами поставки є CFR (Cost and Freight), що означає, що вартість, зазначена в Інвойсі, включає у себе кінцеву вартість продукції з урахуванням експортного оформлення, уплати вивізного мита та інших зборів, а також вартість доставки (фрахта) до зазначеного пункту призначення.
Крім того, на умовах поставки CFR всі витрати, пов'язані з перевіркою якості, зваженню, інспектуванні товару покладаються саме на продавця. За свій рахунок Продавець має забезпечити належну упаковку товару, експортні митні формальності також є відповідальністю Продавця, як і всі мита, збори та податки, пов'язані з експортом товарів.
Також, Позивачем надається Коносамент MSK0RRE2783 від 10.07.2024 року, у якому також чітко зазначено умови оплати фрахту «Freight Prepaid», що означає що витрати по перевезенню товару було оплачено за передоплатою, та жодним чином не передбачає розшифрування вартості, яке разом з цим наявне у Інвойсі.
Стосовно не надання банківських платіжних документів, представник зазначила, що базові умови поставки CFR взагалі не зазначають вартість товару та спосіб оплати, а також не визначають, коли має бути здійснена оплата.
Таким чином, відповідно до вимог митного законодавства та роз'яснень митного органу, було подано разом з митними деклараціями належні та достатні документи для підтвердження митної вартості задекларованого товару, а не подання банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, в даному випадку повністю узгоджується із приписами частини 2 статті 53 Митного кодексу України.
Позивач звертає увагу, що відсутність у позивача документів, пов'язаних зі страхуванням транспортного засобу, зумовлена тим, що позивач не здійснював таке страхування. Крім того, умовами поставки зумовлено, що саме продавець несе відповідальність за доставку, включаючи всі відповідні витрати.
А також, стосовно зауважень до висновку експерта, представник зазначає, що декларантом було додано до документів на підтвердження митної вартості товару у тому числі фото товару, на яких чітко відображається знятий транспортний засіб та його окремі частини, зафіксовано всі необхідні характеристики товару, його зовнішній вигляд, відомості про виробника, дату виробництва, розмір транспортного засобу, ознаки, які характеризують ступінь зносу, товарні та ідентифікаційні знаки, індивідуальні ідентифікацію знаки, які дають можливість однозначно визначити класифікацію товару згідно з УКТЗЕД, та інші характеристики.
Так, перелік пошкоджень у Висновку Експерта №425-Е/24. співпадає з характеристиками, які зафіксовано на доданих фото, що враховано при складанні висновку.
Крім того, огляд проводився без повного розбирання, тож можливо існували і приховані дефекти, які неможливо встановити візуально, а також дефекти і пошкодження, які можна встановити і ідентифікувати тільки після відновлення КТЗ, що також могло вплинути на визначену вартість, тобто вартість згідно Висновку могла бути навіть завищеною.
На думку позивача, відповідач безпідставно не взяв до уваги висновок експертного автотоварознавчого дослідження №427-Е/24, оскільки відповідно до вказаного висновку експертом використані, в редакції на час експертного дослідження: Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції-України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092 та Методику визначення обсягу ремонтних дій при встановленні розміру матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, №12.2.03 (реєстр методик проведення судових експертиз) від 12.09.2014 року.
Крім того, саме Виконавець експертизи несе відповідальність за належну якість проведених робіт з експертизи, а Замовник несе відповідальність згідно із законодавством за достовірність документів, поданих для проведення експертизи.
Через канцелярію суду 24.10.2024 року від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на таке.
Як свідчать фактичні обставини справи, декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару «Автомобіль легковий пасажирський, бувший у використанні,пошкоджений, призначений для перевезення людей по дорогах загального користування - 1 шт. - Марка - MASERATI - Модель - QUATTROPORTE - Номер кузова (VIN) - ZAM56TPAXG1174484 - Номер двигуна - немає даних; - Номер шасі - немає даних; - Загальна кількість місць для сидіння, включаючи місце водія - 5; - Призначення автомобіля - пасажирський; - Тип двигуна - дизельний (двигун внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем)); - Робочий об'єм ціліндрів двигуна - 2987 см3; - Потужність двигуна кВт. - 202 кВт.; - Колісна формула - 4х2; - Календарний рік виготовлення - 2015 р.; - Модельний рік виготовлення - 2016 р.; - Тип кузова - седан;- Колір - чорний - Пошкодження КТЗ:деформація кришки багажника, панелі задньої, бампера заднього,подряпини ЛФП переднього бампера, крила переднього лівого. Розбитий датчик паркування заднього бампера внутрішній лівий та правий. Порушення геометричних параметрів отвору кришки багажника. КТЗ має сліди відновлювального ремонту від попередніх пошкоджень. Виробник: MASERATI S.p.A.Торговельна марка: MASERATI Країна виробництва: ITМісць: 1 VN.» до Одеської митниці подано митну декларацію (МД) №24UA500100011464U8 від 24.09.2024 року.
На виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) №24UA500100011464U8 від 24.09.2024 року було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500100/2024/000010/1 від 24.09.2024 року, а саме:
1) відповідно до п.1 п.6 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як витрати на навантаження (розвантаження) оцінюваних товарів, пов'язана з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України. Проте, у наданих до митного оформлення документах (інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) У інвойсі від 10.04.2024 року №4484, продавцем зазначено, що доставка автомобіля в Україну коштує 1600 дол.США. Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (документи не надавались). Не зазначені умови поставки товару. У наказі МФУ від 24.05.2012 року №599 наведено перелік документів, що підтверджують вартість перевезення. Проте, до митного оформлення жоден з наведених у наказі документів не надано;
3) також, відсутня інформація щодо перевезення ктз внутрішньою територією іноземної країни відправлення;
4) у поданому висновку про вартісні характеристики зазначено, що експерт здійснював огляд КТЗ. Проте, у наданих до митного оформлення документах відсутня інформація про проведення фізичного або митного огляду (акти оглядів) та про присутність експерта «методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Мін'юсту Фонду Держмайна від 24.11.2013 року №142/5/2092»;
5) у зв'язку з тим, що даний транспортний засіб придбано на аукціоні, це виключає відстрочення платежу.
На підставі ч.3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, п.2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.
Декларантом 24.09.2024 року було надіслано листа про відсутність додаткових документів.
Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митними деклараціями містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією №24UA500100011505U7 від 25.09.2024 року.
Також, 24.10.2024 року від Одеської митниці надійшло клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Через канцелярію суду 08.11.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Через канцелярію суду 14.11.2024 року від представника Одеської митниці надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 25 грудня 2024 року клопотання представника Одеської митниці про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, - задоволено. Розгляд справи №420/31096/24 продовжено за правилами загального позовного провадження. розгляд справи розпочато спочатку. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою, що занесена до протоколу підготовчого засідання від 23.01.2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.02.2025 року.
У вступному слові позивач підтримала заявлені позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача у вступному слові проти заявлених позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві та запереченнях.
Ухвалою, що занесена до протоколу судового засідання від 24.02.2025 року за згодою учасників справи розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці (код ЄДРПОУ ВП 44005631, місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21А) про визнання протиправним та скасування рішення щодо визначення (коригування) митної вартості товару, - задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500100/2024/000010/1 від 24.09.2024 року.
Визнано протиправною та скасовано картку відмову Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500100/2024/000201 від 24.09.2024 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631, місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1462,50 коп. (одна тисяча чотириста шістдесят дві гривні 50 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 (чотири тисячі гривень 00 копійок).
В іншій частині заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, - відмовлено.
На вказане рішення суду Одеська митниця подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №420/31096/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на аукціоні придбав транспортний засіб MASERATI QUATTROPORTE, номер кузова (VIN)- НОМЕР_2 .
Відповідно до інвойсу №4484 від 10.06.2024 року ціна транспортного засобу - 6480 дол. США, ціна морського фрахту 1600 дол. США. Умови поставки: CFR Чорноморськ.
З метою митного оформлення вказаного легкового автомобіля декларантом було подано митну декларацію №24UA500100011464U8 від 24.09.2024 року, до якої додано: інвойс, коносамент, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, висновок про вартісні характеристики товару, договір про надання послуг митного брокера,висновок про походження товару, паспорт, фото транспортного засобу та інші.
Позивачем було отримано електронне повідомлення від Одеської митниці, в якому відповідно до ч.2 та 3 ст.53 МК України декларанту було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості Товару.
У відповідь на вказане повідомлення, Позивач листом №2409/2 від 24.09.2024 року повідомив, що не має можливості надати інші документи.
Колегія суддів встановила, що за результатом розгляду поданих Позивачем до Одеської митниці документів Відповідач прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500100/2024/000010/1 від 24.09.2024 року та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500100/2024/000201.
Вважаючи протиправним та необґрунтованим Рішення про коригування митної вартості та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України.
Відповідно до вимог ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на митні органи.
До митної справи відповідно до вимог ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.
Згідно з вимогами п.23, п.24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст. 49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до вимог ст.50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з вимогами ч.1 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Відповідно до вимог ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з вимогами ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи.
Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткові документи при наявності визначених законом підстав, визначених ч. 3 ст. 53 МК України.
Частиною першою статті 337 МК України визначено, що перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.
Частиною 4 ст.337 МК України визначено, що контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до вимог ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Частиною першою статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст.57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною дев'ятою статті 58 МК України передбачено, що розрахунки при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню, а отже, враховуючи вищевикладені обставини не було можливим застосувати метод визначення митної вартості за ціною договору.
Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Отже, органи доходів і зборів мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст.54 Митного кодексу України при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача митним органом було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 рішення про корегування митної вартості товарів №UA500100/2024/000010/1 від 24.09.2024 року, а саме:
1) відповідно до п.1 п.6 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як витрати на навантаження (розвантаження) оцінюваних товарів, пов'язана з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України. Проте, у наданих до митного оформлення документах (інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) У інвойсі від 10.04.2024 року №4484, продавцем зазначено, що доставка автомобіля в Україну коштує 1600 дол. США. Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (документи не надавались). Не зазначені умови поставки товару. У наказі МФУ від 24.05.2012 року №599 наведено перелік документів, що підтверджують вартість перевезення. Проте, до митного оформлення жоден з наведених у наказі документів не надано;
3) також, відсутня інформація щодо перевезення ктз внутрішньою територією іноземної країни відправлення;
4) у поданому висновку про вартісні характеристики зазначено, що експерт здійснював огляд КТЗ. Проте, у наданих до митного оформлення документах відсутня інформація про проведення фізичного або митного огляду (акти оглядів) та про присутність експерта «методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Мін'юсту Фонду Держмайна від 24.11.2013 року №142/5/2092»;
5) у зв'язку з тим, що даний транспортний засіб придбано на аукціоні, це виключає відстрочення платежу. Згідно частиною 2 статті 53 Кодексу одним з основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Отже, оскільки надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов ч.1 ст.54 МК України та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст.53 МК України додаткові документи та відомості.
На запит Відповідача декларантом було надано лист №2409/2 від 24.09.2024 року, яким повідомив, що не має можливості надати інші документи.
Оцінивши докази, що надані сторонами в межах предмету доказування, проаналізувавши положення Митного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне
Так, щодо доводів митного органу, що стосуються витрат на навантаження (розвантаження) оцінюваних товарів, перевезення ктз внутрішньою територією іноземної країни відправлення, доказів на підтвердження транспортних витрат в цілому, суд зазначає, що наведені розбіжності при розгляді їх у сукупності є необґрунтованими з огляду на те, що як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи в інвойсі №4484 від 10.06.2024 року чітко визначено умови поставки товару, а саме: CFR Чорноморськ. Також, у вказаному інвойсі зазначено, що вартість морського фрахту 1600 дол США.
Суд зазначає, що відповідно до правил Інкотермс, термін CFR (Cost and Freight - Вартість і Фрахт) означають, що продавець відповідає за доставку товару до зазначеного порту призначення, сплачує фрахт і митне оформлення на експорт, але ризик втрати чи пошкодження вантажу та додаткові витрати після перетину товаром борту судна в порту відвантаження переходять до покупця.
Тобто, вартість транспортного перевезення до порту призначення покладається саме на продавця та закладається до ціни товару.
Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи коносаменту MSK0RRE2783 від 10.07.2024 року, чітко зазначено умови оплати фрахту «Freight Prepaid», що означає що витрати по перевезенню товару було оплачено за передоплатою, та жодним чином не передбачає розшифрування вартості, яке разом з цим наявне у Інвойсі.
А тому, колегія суддів погоджується з доводами представника позивача та доходить висновку, що такі твердження митного органу є необґрунтованими та відхиляються судом.
Щодо доводів апеляційної скарги, що у інвойсі не зазначені умови поставки, колегія суддів відхиляє такі доводи, з огляду на те, що наявним в матеріалах справи інвойсі чітко визначено умови поставки транспортного засобу.
Стосовно відсутності інформації у висновку експерта стосовно фізичного огляду транспортного засобу, представник позивача зазначив, що декларантом було додано до документів на підтвердження митної вартості товару у тому числі фото товару, на яких чітко відображається знятий транспортний засіб та його окремі частини, зафіксовано всі необхідні характеристики товару, його зовнішній вигляд, відомості про виробника, дату виробництва, розмір транспортного засобу, ознаки, які характеризують ступінь зносу, товарні та ідентифікаційні знаки, індивідуальні ідентифікацію знаки, які дають можливість однозначно визначити класифікацію товару згідно з УКТЗЕД, та інші характеристики. Перелік пошкоджень у Висновку Експерта №425-Е/24 співпадає з характеристиками, які зафіксовано на доданих фото, що враховано при складанні висновку.
Надаючи оцінку наведеним сторонами доводам, у суду не виникає сумніву стосовно відповідності інформації щодо пошкоджень транспортного засобу викладеної у висновку експерта та фактичної наявності таких пошкоджень.
А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що такі доводи митного органу є необґрунтованими та відхиляються судом.
Стосовно відсутності банківських документів на підтвердження придбання вказаного транспортного засобу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 цієї статті Кодексу передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Таким чином, аналіз наведених норм МК України доводить, що якщо рахунок сплачено, декларант має подати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Позивач стверджує, що на дату подачі митної декларації рахунок не сплачено. Разом з цим позивачем надано інвойс, який містить вартість транспортного засобу та витрати морського транспортування.
Також відхиляються доводи відповідача щодо відсутності витрат на страхування, оскільки відсутні докази того, що позивачем був застрахований транспортний засіб.
Таким чином, з урахуванням наведених доводів та встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі доводи митного органу є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до вимог ч.1 ст.254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Колегія суддів вважає, що надані позивачем документи та дані, які в них містяться є достатніми для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
В частині 10 статті 58 Митного кодексу України наведені витрати (складові митної вартості), які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, до яких зокрема, віднесені витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Пунктами 2, 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що до документів, які підтверджують митну вартість товарів, відносяться зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
В пункті 21 розділу VII Рекомендацій Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку - для міжнародної торгівлі» (ЕСЕ/TRADE/148) (Женева, вересень 1983 року) зазначено, що точний зміст переліку витрат залежить від застосовуваних умов поставки.
В пункті 22 розділу VII Рекомендацій Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку - для міжнародної торгівлі» (ЕСЕ/RADE/148) (Женева, вересень 1983 року) показано, у якому порядку можуть зазначатися суми по рахунку, додаткові витрати та вирахування (в тому числі зазначаються витрати на навантаження товарів, пов'язані з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України та інші витрати).
Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Вищевикладені встановлені судом обставини, підтверджені застосованими нормами матеріального права спростовують доводи представника відповідача щодо недостатності поданих митниці документів для визначення митної вартості товару за основним методом.
Відповідно до частини 5 статті 55 Митного кодексу України, декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.
Також, згідно з вимогами ч.4 ст.57 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Частиною першою статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів: в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); г) резервний.
Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 57 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Таким чином, оцінюючі встановлені факти, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач під час здійснення контролю митної вартості, приймаючи рішення не довів правомірності своїх дій.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500100/2024/000010/1 від 24.09.2024 року, у зв'язку з чим воно належить до скасування.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем надано достатньо належним чином оформлених документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом, колегія суддів вважає, що позовні вимоги належать задоволенню повністю.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Стосовно заяви представника позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
Порядок розподілу судових витрат регулюється ст.139 КАС України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з вимогами ч.1,2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечував проти заявленої суми відшкодування судових витрат зазначивши, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. становить 3,3 прожиткові мінімуми на працездатних осіб з 1 квітня 2024 року, або 1,25 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 208 годин роботи.
Отже, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності.
Так, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між адвокатом Беринда Дар'я Олександрівна та ОСОБА_1 18.09.2024 року було укладено договір №18/09/24 про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строку обумовлені сторонами. (п.1.1 договору).
За правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 договору клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 10 000,00 грн. (п.3.1 договору).
Судовий збір у розмірі 1462,50 грн. сплачується клієнтом у день укладення договору. (п.3.3 договору).
Оплата правової допомоги у розмірі, передбаченому у п. 3.1 договору, здійснюється у готівковій формі у вигляді передоплати в день укладання цього договору, про адвокатом видається довідка. (п.4.1 договору).
На підтвердження оплати за надані адвокатом послуги представник надала копію платіжної інструкції №P24A3267758898D5514 від 18.09.2024 року на суму 11 550,00 грн.
Розгорнутого опису наданих послуг представником не надано.
Оцінивши надані документи на підтвердження понесених витрат, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Разом з цим у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги.
ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Враховуючи правовий підхід Європейського суду з прав людини до розподілу судових витрат між сторонами, оцінюючи перелік наданих послуг за критеріями співмірності та розумності наданих послуг, а також те, що ця справа не відноситься до категорії складних, вже існує стала сформована судова практика з розгляду цієї категорій справ, суд доходить висновку, що наведені витрати є неминучими та фактичними, а тому належать сума 4000,00 грн належить відшкодуванню саме відповідачем.
На підставі вищевикладеного та з урахуванням встановлених судом обставин, оцінюючи надані позивачем докази, що підтверджують здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової допомоги, перелік наданих послуг та категорію цієї справи, зміст виконаної роботи, наявність сформованої судової практики з розгляду цієї категорії справ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактичні витрати, які належать стягненню складають 4000,00 грн., а тому заява представника позивача належить задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 139; 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко