П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9081/25
Головуючий І інстанції: Попов В.Ф.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту додаткового рішення суду - 28.08.2025р.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вазум» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
28.03.2025р. ТОВ «Вазум» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС в Одеській області від 20.03.2025р. за №82127 про його відповідність п.8 «Критеріїв ризиковості платника податку»;
- зобов'язати відповідача виключити його з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2025р. позов ТОВ «Вазум» - задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Комісії ГУ ДПС в Одеській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/ невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 20.03.2025р. №82127. Зобов'язано ГУ ДПС в Одеській області виключити позивача з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку. Стягнути з ГУ ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Вазум» судовий збір в сумі 2422,40 грн.
При винесенні даного рішення судом 1-ї інстанції не вирішувалось питання про судові витрати на правничу допомогу.
19.08.2025р. представником ТОВ «Вазум» подано до суду 1-ї інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення суду у справі, а саме стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 5000 грн.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (ухваленим в порядку письмового провадження) заяву позивача про стягнення судових витрат у справі - задоволено. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 10.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025р. та ухвалити нове судове, яким відмовити у задоволенні вимог поданої заяви в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
07.10.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути судом апеляційної інстанції розглянуті в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд 1-ї інстанції виходив із того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката - 5000 грн. є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а також часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Однак, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд не може погодитися з наведеними висновками суду першої інстанції в повному обсязі, з огляду на наступне.
Статтею 16 КАС України регламентовано, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За приписами ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,7 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично та обов'язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Відсутність же документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18.
Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст.ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
У п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів та звернень, довідок, заяв, скарг, а також здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
На підтвердження витрат позивач надав:
- договір про надання правової допомоги від 01.05.2024р., згідно з яким, вартість юридичних послуг адвокат визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок (п.4.1 Договору);
- рахунок фактури від 11.08.2025р.;
- акт наданих послуг від 11.08.2025р., згідно із яким, послуги представника позивача оцінені у 5000 грн. за надання правової інформації, консультацій та роз'яснень із правових питань, аналіз правових документів, а також підготовку та написання позовної заяви.
- прибутково касовий ордер від 11.08.2025р.
На переконання колегії суддів, надані документи дійсно дозволяють встановити вартість наданих послуг. Між тим, наявні у матеріалах цієї справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною та належною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (5000 грн.) з іншої сторони у справі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію розумності, пропорційності та співмірності таких витрат.
Колегія суддів наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).
Так, судом апеляційної інстанції детально проаналізовано зміст наданих позивачем документів на підтвердження заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та встановлено, що надані до суду докази, у даному випадку, свідчать про невідповідність заявленої до стягнення суми витрат (5000 грн.) передбаченим у ст.134 КАС України критеріям, з огляду на їх співмірність та необхідність.
Так, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов'язаних із правовою допомогою адвоката, судова колегія насамперед звертає увагу на те справа даної категорії, у відповідності до предмету спору, є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. При цьому, колегією суддів проаналізовано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua), за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та подібними мотивами тим, що приведені і в даній позовній заяві, що значно спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
До того ж, варто наголосити, що підготовка цієї справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, та витраченого часу, що свідчить про завищення розміру правової допомоги та, як наслідок, необхідність його зменшення.
Суд апеляційної інстанції не оспорює права адвоката (або ж адвокатського бюро) самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах цієї справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (5000 грн.) з іншої сторони у справі, адже відповідний розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Висновки ж щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться також у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020р. у справі №201/14495/16-ц.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер і обсяг виконаної адвокатом роботи (судові засідання не проводились, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи), виходячи з критеріїв розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що понесені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю справи, належним чином необґрунтованими та завищеними.
Як наслідок, колегія суддів не повною мірою погоджується з висновками суду 1-ї інстанції в частині розподілу судових витрат (визначення розміру витрат на правничу допомогу).
В обсязі встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу і, відповідно, їх стягнення з відповідача у загальному розмірі 3000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.
У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, за таких обставин, колегія суддів, діючи виключно у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне цю апеляційну скаргу задовольнити частково, а додаткове рішення суду 1-ї інстанції частково змінити в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 3000 грн.
В іншій частині додаткове рішення колегія суддів залишає без змін.
Керуючись ст.ст.139,308,311,315,316,317,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - задовольнити частково.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року в частині визначення суми стягнення витрат на професійну правничу допомогу - змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (ЄДРПОУ: 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вазум» (ЄДРПОУ: 43722622) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 3000 грн. (три тисячі гривень)».
В іншій частині додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 13.01.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко