14 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/7020/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року (суддя Семененко М.О., повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року) в справі № 280/7020/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУНП) про:
визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання зарахувати позивачу до стажу служби в поліції період роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07 березня 2014 року по 21 квітня 2021 року;
визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити перерахунок, нарахування та виплату надбавки за стаж служби в поліції, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з моменту прийняття на службу до Національної поліції України (з 02 травня 2023 року) та за час проходження служби в Національній поліції України з врахуванням у вислузі років в календарному обчисленні стажу роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07 березня 2014 року по 21 квітня 2021 року (включно).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року визнано неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, вказані у заяві про усунення недоліків позовної заяви (вх.№44831 від 08.09.2025).
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, нарахування та виплату надбавки за стаж служби в поліції, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з моменту прийняття на службу до Національної поліції України (з 02.05.2023 року) та за час проходження служби в Національній поліції України з врахуванням у вислузі років в календарному обчисленні стажу роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07.03.2014 по 21.04.2021 (включно) повернуто позивачеві в частині, що стосується спірного періоду з 02.05.2023 по 12.05.2025.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
Апелянт вказує, що позовні вимоги, в частині яких суд першої інстанції прийняв рішення про повернення позовної заяви, а саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, нарахування та виплату надбавки за стаж служби в поліції, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з моменту прийняття на службу до Національної поліції України з 02.05.2023 року та за час проходження служби в Національній поліції України з врахуванням у вислузі років в календарному обчисленні стажу роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07.03.2014 по 21.04.2021, є похідними від первісної вимоги щодо зарахування стажу позивача. Відповідно, до моменту здійснення перерахунку стажу служби у відповідача в даній справі не виникає обов'язку здійснювати перерахунок грошового забезпечення (в частині надбавки за стаж служби в поліції, тощо) та виплати заборгованості за наслідками такого перерахунку. Таким чином, спір з цього приводу між сторонами ще не виник.
Крім того, листом від 16.07.2025 №3466/05/3-25 відповідач відмовив апелянту у зарахуванні до стажу служби в поліції часу попередньої роботи в органах державної фіскальної служби (податкової міліції), та перерахунку надбавки за стаж служби в поліції. Вважаючи дії відповідача протиправними, в межах встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України строку, ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити ухвалу без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС у зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог за період з 02.05.2023 по 12.05.2025 з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції керувався статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, і такий строк у частині спірних правовідносин за період з 02.05.2023 (розпочався 01.07.2023) по 12.05.2025 (понад три місяці від дати подання даного позову до суду - 12.08.2025) сплив, тому вважав, що оскільки позов подано до суду 12.08.2025, позивач пропустив тримісячний строк звернення до адміністративного суду,
Суд визнає висновок суду про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог з 02 травня 2023 року по 12 травня 2025 року обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом позову, з яким позивач звернувся до суду в межах цієї справи, є, зокрема, право на перерахунок, нарахування та виплату надбавки за стаж служби в поліції, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з моменту прийняття на службу до Національної поліції України (з 02 травня 2023 року) та за час проходження служби в Національній поліції України з врахуванням у вислузі років в календарному обчисленні стажу роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07 березня 2014 року по 21 квітня 2021 року (включно).
З цим позовом позивач звернувся до суду 12 серпня 2025 року.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зроблено висновок, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Спірним в цій справі є питання перерахунку грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, у якій зроблено висновок, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зроблено висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
В цій постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Верховний Суд дійшов таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Застосовуючи на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення за період, зокрема, з 02 травня 2023 року по 12 травня 2025 року.
Цей період регулюється статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду.
Позовну заяву подано позивачем до суду першої інстанції 12 серпня 2025 року, тобто із пропуском строку звернення до суду.
Суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України ( справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (справа № 1-7/2024(337/24)) визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, з 11 грудня 2025 року втратили чинність приписи частини першої статті 233 КЗпП, відповідно, відновлено дію цієї статті у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте на час звернення позивача до суду з цим позовом приписи статті 233 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ були чинними, тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи позивача про те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, нарахування та виплату надбавки за стаж служби в поліції, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з моменту прийняття на службу до Національної поліції України (з 02.05.2023 року) та за час проходження служби в Національній поліції України з врахуванням у вислузі років в календарному обчисленні стажу роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07.03.2014 по 21.04.2021 (включно), є похідною від позовної вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до стажу служби в поліції період роботи в органах державної фіскальної служби (податковій міліції) з 07.03.2014 по 21.04.2021, розглянуті судом першої інстанції, яким обґрунтовано вказано, що ці доводи не випливають на вищенаведений висновок, оскільки встановлений процесуальним законом строк звернення до адміністративного суду поширюється на всі позовні вимоги, незалежно від їхнього взаємозв'язку, і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії'зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого королівства» та пункті 54 рішення від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі» зазначено, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це строк, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження «особа повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
При цьому позивачем не наведено поважних причин, які зумовили пропуск звернення до суду, а висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку звернення до суду не є в достатній мірі мотивований.
Судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Оскільки позивач пропустив установлений законом строк звернення до суду з цим позовом, поважних причин пропуску цього строку не навів, суд погоджує висновок суду першої інстанції про повернення судом першої інстанції позовної заяви.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року в справі № 280/7020/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року в справі № 280/7020/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 14 січня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 січня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов