14 січня 2026 р. Справа № 480/9216/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. (ухвалене суддею Гелета С.М.) по справі № 480/9216/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області , Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Сумській області, Головного управління ДПС у Київській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 03.06.2024 р. № 0409232-2409-1819-UA32100090000060111 Головного управління ДПС у Сумській області; податкове повідомлення-рішення від 03.06.2024 р. №0409231-2409-1819-UA32100090000060111 Головного управління ДПС у Сумській області; податкове повідомлення-рішення від 03.06.2024 р. №0409152-2409-1819-UA32100090000060111 Головного управління ДПС у Сумській області; податкову вимогу від 27.09.2024 р. №0015641-1308-1036 Головного управління ДПС у Київській області; рішення про опис майна у податкову заставу від 27.09.2024 р. № 43049/6/10-36-13-08 Головного управління ДПС у Київській області.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідачі подали до суду апеляційної інстанції письмові відзиви на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на прав власності з 01.02.2018 р. належить об'єкт нерухомого майна «Вагова» загальною площею 355,6 кв.м, що складається із наступних будівель та споруд: під літ «А» - вагова (63 кв.м) та під літ. «А» - технічне підпілля. «Б»- Холодний склад (292,6 кв.м), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1469811032218, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Вказана споруда розташована на відведеній та зареєстрованій в Державному земельному кадастрі земельній ділянці, кадастровий номер - 3221886401:36:113:0156; цільове призначення 01.04 для ведення підсобного сільського господарства; категорія земель землі сільськогосподарського призначення; вид використання земельної ділянки - для ведення підсобного сільського господарства; форма власності комунальна власність; площа земельної ділянки 0,2305 га.
Головним управлінням ДПС в Сумській області відповідно до п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.06.2024 р. про нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, а саме, за 2021 рік № 0409232-2409-1819- UA32100090000060111 на суму 21336 грн.; за 2022 рік № 0409231-2409-1819-UA32100090000060111 на суму 23114 грн.; за 2023 рік № 0409152-2409-1819- UA32100090000060111 на суму 23825,2 грн., податкову вимогу від 27.09.2024 р. № 0015641-1308-1036 Головного управління ДПС у Київській області, рішення про опис майна у податкову заставу від 27.09.2024 р. № 43049/6/10-36-13-08.
Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, податковою вимогою та рішенням про опис майна у податкову заставу відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу відповідача обґрунтовані, у зв'язку з чим не підлягають скасуванню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомленням-рішенням, рішення, податкову вимогу відповідача необґрунтовані, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України (в подальшому - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Згідно із п. 30.2 ст. 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Відповідно до статті 265 ПК України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлені пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою), друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2025 р. справа № 400/1245/23, від 27.06.2025 р. справа № 821/415/18.
Відповідно до пп. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Поняття “сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Згідно із ст. 1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Тобто, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Таким чином, наведене визначення "сільськогосподарський товаровиробник" є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачкою ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що ОСОБА_1 здійснює діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, є сільськогосподарським товаровиробником, та використовує майно безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що належне позивачці на праві власності нежитлові приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та пільги, передбачені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, в спірних правовідносинах до ОСОБА_1 не застосовуються.
Щодо доводів апелянтки, що її майно знаходиться на території Вишгородського району Київської області, а тому на позивача розповсюджується норма підпункту 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ІІ ПК України за податкові (звітні) 2021 - 2022 роки, та наявності помилок у розрахунках податкового зобов'язання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. № 309, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, до якого не включені населені пункти Вишгородського району Київської області.
Згідно із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві власності з 01.02.2018 р. належить об'єкт нерухомого майна «Вагова» загальною площею 355,6 кв.м, що складається із наступних будівель та споруд, а саме під літ «А» - вагова (63 кв.м) та під літ. «А» - технічне підпілля. «Б»-Холодний склад (292,6 кв.м), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1469811032218.
Таким чином, податковим органом правомірно розраховано суму податку на нерухоме майно, яке складається із двох будівель та споруд, а саме під літ «А» - вагова (63 кв.м) та під літ. «А» - технічне підпілля. «Б»-Холодний склад (292,6кв.м), що разом складає площу 355,6 кв.м.
Ставки податку, встановлені рішенням № 381-10-VIII «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Пірнівської сільської територіальної громади» в розмірі 1% від мінімальної заробітної плати за квадратний метр, не є спірними, застосовні як позивачем, так і відповідачем при здійсненні обрахунку суми податку.
Як вбачається з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем сума податку розрахована наступним чином: за 2021 рік 60 грн. (1% від мінімальної заробітної плати) х 355,6 кв.м = 21336 грн., за 2022 рік 65 грн. (1% від мінімальної заробітної плати) х 355,6 кв.м =23114 грн., за 2023 рік 67 грн. (1% від мінімальної заробітної плати) х 355,6 кв.м = 23825 грн., тобто, контролюючим органом враховано площу об'єкту оподаткування 355,6кв.м, відповідно до витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Щодо пропуску строку нарахування відповідачем суми податку на нерухоме майно за 2021 рік поза межами 1095 днів податковим повідомленням-рішенням від 03.06.2024 №0409232-2409-1819- UA32100090000060111 на суму 21 336,0 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7.2 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно із підпунктом 266.10.2 пункту 266.10 статті 266 ПК України, у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Підпунктом 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України встановлено, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
18.03.2020 р. набрав чинності Закон України від 17.03.2020 р. за № 533-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України доповнено пунктами 52-1 - 52-5.
Згідно із абзацом 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18.03.2020 р. по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПК України.
29.05.2020 р. набрав чинності Закон України від 13.05.2020 р. за № 591-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким унесено зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, в абзацах першому і дев'ятому слова та цифри "по 31 травня 2020 року" замінено цифрами та словами "2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)".
У Постанові Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. за № 651 зазначено, що відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановляє: Відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавіpусом SАRS-СоV-2.
Відповідно, у період з 18.03.2020 р. (згідно із Законом № 533-IX від 17.03.2020 та наступними змінами відповідно до Закону № 591-IX) по 16.03.2022 р. строк прийняття контролюючим органом оскаржених податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов'язання платника податків з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було зупинено у зв'язку з дією карантину, згідно з пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
До завершення карантину Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15.03.2022 р. дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану (пункт 2 розділу ІІ).
Тобто, Закон № 2120-IX з 17.03.2022 р. зупинив дію положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX, які в подальшому 30.06.2023 р. втратили юридичну силу у зв'язку із закінченням самого карантину відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. за № 651.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р., № 2120-IX (набрав чинності з 17.03.2022 р.) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».
В подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону № 3219-IX від 30.06.2023 р., який набрав чинності 01.08.2023 р.
Тобто, у період з 18.03.2020 р. по 30.06.2023 р. строк прийняття контролюючим органом оскаржених податкових повідомлень рішень про визначення грошового зобов'язання платника податків з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17.03.2022 р. по 01.08.2023 р., у зв'язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що контролюючий орган може реалізувати владні управлінські функції, враховуючи норми щодо зупинення строку давності, передбаченого статтею 102 ПК України.
Судовим розглядом встановлено, що податкові зобов'язання виникли та нараховані щодо періоду, в т.ч. щодо 2021 року, сумарна тривалість якого до зупинення перебігу строку прийняття контролюючим органом оскаржених податкових повідомлень рішень та після такого зупинення є меншою, ніж 1095 днів.
Крім того, згідно із п. 37.3 ст. 37 ПК України, підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.
Під визначені у п.п. 37.3.4 ст. 37 ПК України випадки підпадають, зокрема: відсутність факту направлення вмотивованого рішення контролюючого органу за скаргою платника податків протягом визначеного законом строку (п.56.9 ст.56, п.п. 56.23.4 ст. 56 Податкового кодексу України); набуття податковим боргом правового статусу безнадійного у порядку ст. 101 ПК України прийняття контролюючим органом рішення про списання безнадійного податкового боргу платника податків; збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобов'язання платника податків у разі подання платником податків документу обов'язкової податкової звітності (п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України); збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобов'язання платника податків безвідносно до подання платником податків документу обов'язкової податкової звітності (п.п. 266.10.3 ст. 266, п.п. 287.10 ст. 287 ПК України).
Відповідно до п.п. 266.10.3 ст. 266 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Тобто, визначений у п.п. 266.7.2 ст. 266 ПК України строк до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), не може бути кваліфікований у якості присікального, а тому складання та направлення контролюючим органом платнику податків фізичній особі податкового повідомлення рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прийняте у межах строку згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України (1095 днів) не звільняє особу від виконання податкового обов'язку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 21.06.2023 р. у справі № 160/13606/20.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача обґрунтовані, у зв'язку з чим не підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про скасування податкової вимоги від 27.09.2024 р. № 0015641-1308-1036 та рішення про опис майна у податкову заставу від 27.09.2024 р. № 43049/6/10-36-13-08, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що податкова вимога на суму 68275,20 грн. сформована на підставі даних інформаційної системи ДПС України станом на 27.09.2024 р., згідно із якими у позивачки обліковувався податковий борг по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки що сплачується фізичними особами які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (КБК 18010300) (Пірнівська територіальна громада) в сумі 68275,20 грн, який виник 07.09.2024 р. в результаті несплати грошових зобов'язань згідно податкових повідомлень рішень форми «Ф» від 03.06.2024 р. № 0409232-2409-1819-UA32100090000060111 в сумі 21336 грн., № 0409231-2409-1819-UA32100090000060111 в сумі 23114 грн., № 0409152-2409-1819-UA32100090000060111 в сумі 23825,20 грн., які прийняті ГУ ДПС у Сумській області.
У зв'язку з наявним податковим боргом ГУ ДПС у Київській області сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 27.09.2024 р. № 0015641-1308-1036 та прийнято рішення про опис майна в податкову заставу від 27.09.2024 р. № 43049/6/10-36-13-08, які направлені засобами поштового зв'язку та отримані платником 16.10.2024 р.
Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, визначено, що платник податку зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до підпункту 14.1.153. пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Згідно із пунктом 31.1. статті 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Статтею 36 ПК України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно із п. 54.5 ст. 54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно із пункту 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до пунктом 59.5. статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із п. 88.1 ст. 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення (п. 88.2 ст. 88 ПК України).
Відповідно до пп. 89.1.2 п. 89.1 статті 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Згідно із пунктом 8 розділу І Порядку застосування податкової застави контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року №586 (в подальшому - Порядок № 586), день виникнення права податкової застави визначається на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів відповідно до законодавства.
Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 11 розділу І Порядку №586).
Повідомлення про виникнення у платника податків, що має податковий борг, права податкової застави міститься у податковій вимозі, яка надсилається відповідно до вимог статті 59 глави 4 розділу II Кодексу (пункт 12 розділу І Порядку №586).
Згідно із пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 586, опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу (додаток 1), яке приймається керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою). Рішення про опис майна у податкову заставу надається платнику податків, що має податковий борг.
Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України (в редакції до 23 травня 2020 року) податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Пункт 58.3. статті 53 ПК України змінено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX (набрав чинності з 23 травня 2020 року), а саме викладено в такій редакції: «Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу».
Пунктом 42.2 статті 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов'язана визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.
Згідно із пунктом 70.1. статті 70 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
Відповідно до пп. 70.2.4. п. 70.2. ст. 70 ПК України, до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство.
Згідно із пункту 70.7. статті 70 ПК України, фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів», фізичні особи - платники податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, зобов'язані: подавати до державних податкових інспекцій по районах, районах у містах і містах без районного поділу відомості про зміну даних відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону протягом місяця з дня виникнення таких змін.
Реєстрація фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, - за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» ).
Відповідно до пунктів 3, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 р. № 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 р. за № 124/28254 (в редакції чинній на час направлення платнику податків податкових повідомлень-рішень), податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення.
Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
Згідно із пп. «д» пп. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку (крім суми прощеного (анульованого) основного боргу платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Обов'язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про прийняття відповідного рішення кореспондує обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень.
Контролюючий орган не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати дані Державного реєстру та облікової картки платника та/або розшукувати місцезнаходження платника податку, а тому контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 28.02.2023 р. по справі № 160/27532/21.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що законом встановлено обов'язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 13.02.2024 р. у справі № 640/18325/20.
Проте, позивачкою ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів подання нею до контролюючого органу заяви про зміну податкової адреси з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 .
Судовим розглядом встановлено, що податкові повідомлення-рішення направлені контролюючим органом на адресу ОСОБА_1 за відомим місцем його проживання/останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення ( АДРЕСА_2 ), проте, податкові повідомлення-рішення повернуто поштовим відділенням із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Таким чином визначені у спірних податкових повідомленнях-рішеннях податкові зобов'язання набули статусу узгоджених.
Відповідно до пунктів 95.1-95.4 статті 95, пункту 59.5 статті 59 ПК України у зв'язку з несплатою відповідачем у встановлені строки узгоджених податкових зобов'язань, в загальній сумі 68275,20 грн., який виник 07.09.2024 р., в результаті несплати грошових зобов'язань згідно податкових повідомлень рішень від 03.06.2024 р. № 0409232-2409-1819-UA32100090000060111 в сумі 21336 грн., № 0409231-2409-1819-UA32100090000060111 в сумі 23114 грн., № 0409152-2409- 1819-UA32100090000060111 в сумі 23825,20 грн., було сформовано спірну податкову вимогу та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу обґрунтовані, у зв'язку з чим не підлягають скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. по справі № 480/9216/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін