14 січня 2026 р. Справа № 480/2520/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26.05.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, по справі № 480/2520/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
28.03.2025 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у повному обсязі за період з 17.11.2023 по 11.03.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі, передбаченому Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, за період лікування позивача та перебування його у відпустці за станом здоров'я.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №480/2520/25 повернуто позовну заяву.
Не погодившись із ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 480/2520/25 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не врахована позиція Верховного Суду, яка викладена у постановах від 10.04.2025 у справі № 200/2237/24 та від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, в якій зауважено, що перебіг строку звернення до суду має визначатися з моменту, коли особа об'єктивно дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з моменту формального нарахування чи виплати. Крім того, недотримання строку не може бути підставою для відмови в доступі до правосуддя, якщо пропуск викликаний об'єктивними обставинами, такими як проходження військової служби.
Відповідач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
За положеннями статей 294 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові) (пункт 3 частини першої статті 294 КАС України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що доводи викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду є безпідставними, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви, заявленої з пропуском строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Колегія суддів вважає такі висновки помилковими, з огляду на наступне.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати та їх складових, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, виплата додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, за періоди перебування на лікуванні та перебування у відпустці за станом здоров'я з 17.11.2023 по 11.03.2024.
У відповідності до приписів частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата - це винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XIІ). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Поряд з цим, у 2023 році Закон №2011-ХІІ доповнено статтею 9-2, якою визначалось, що на період дії воєнного стану (особливого періоду):
а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;
б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався, який діє і на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн та до 100000,00 грн.
Вказаною Постанова №168 запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн та до 100000,00 грн, в тому числі для військовослужбовців Національної гвардії України, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебували на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Тобто з приведеного вбачається, що Постановою №168 запроваджено виплату додаткової грошової винагороди військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебували на стаціонарному лікуванні. При цьому вказана винагороди входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в рахунок додаткової грошової винагороди згідно з Постановою №168 є складовими заробітної плати.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, стосуються грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця.
Таким чином, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спір щодо нарахування додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168 (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Таким чином, на час прийняття судом першої інстанції ухвали період з 19.07.2022 регулювався вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, приписи частини першої статті 233 КЗпП України на час вирішення справи судом першої інстанції пов'язували відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Верховним Судом при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Відтак, колегія суддів вважає, що у контексті обставин справи, що розглядається, ключовим питанням на час вирішення судом першої інстанції справи було не лише визначення предмету спору, але й дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
За матеріалами даної справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 , з 05.05.2024 його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення за переведенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, з приведеного вбачається, що позивач припинив виконувати обов'язки військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, предметом спору у даній справі є, зокрема, бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу сум додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, за періоди перебування на лікуванні та перебування у відпустці за станом здоров'я з 17.11.2023 по 11.03.2024.
Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який припинив виконувати обов'язки військової служби.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано чи отримував позивач при звільненні письмовий документ, у якому детально зазначено нараховані та виплачені суми, як щомісячно, так і при звільненні, адже дата одержання такого письмового повідомлення (зокрема, грошового атестату чи іншого документа) є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що і становить предмет спору.
Також за висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) (пункт 79) визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для застосування положень статті 169 КАС України є помилковими та свідчать про помилкове застосування судом норм процесуального права.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Встановлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене, відтепер КЗПП не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про передчасність висновків суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 , з огляду на порушення строку звернення до адміністративного суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 по справі № 480/2520/25 - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, передати до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова