Головуючий І інстанції: Пасечнік О.В.
14 січня 2026 р. Справа № 520/6248/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.05.25 по справі № 520/6248/25
за позовом ОСОБА_1
до Слобідського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області третя особа Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області
про визнання протиправною відмову у вчиненні певних дій та зобовязання вчинити певні дії,
Позивача, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Слобідського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області, просила суд:
- визнати протиправною відмову Слобідського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в обміні паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданим 18 березня 2019 року органом 6315, на новий паспорт у формі книжечки, зразка 1994 року, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456;
- зобов'язати Слобідський відліл у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області обміняти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 18 березня 2019 року органом 6315, на новий паспорт у формі книжечки зразка 1994 року.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що Чугуївський відділ ГУ ДМС в Харківській області відмовив у видачі паспорта книжечки зразка 1994 року у зв'язку з відсутністю рішення суду, що, на думку позивача, є протиправною відмовою, оскільки порушує його права та інтереси як громадянина. Своєю чергою позивачем зазначено, що право особи на отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, а не у вигляді ID- картки, підтверджене постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Слобідського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що де факто у порушення Закону "Про інформацію" представник місцевого відділу Головного управління ДМС України в Харківській області вперше 7 років тому змусила позивача отримати паспорт у формі ID через введення позивача в оману щодо того, що вона не має права на отримання альтернативного документа, тобто звичного паспорту у формі синьої книжечки.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивач, в якому зазначає, що того, ОСОБА_1 зверталася у травні 2020 р. до ГУДМС в Харківській області з питання отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Після оформлення такого документа 29.05.2020 р. серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 , до паспорта громадянина України для виїзду за кордон було додано вже раніше присвоєний їй УНЗР 20040521-00509. Таким чином, позивач при зверненні за отриманням вказаного документа, не заявляв будь-яких зауважень чи заперечень з релігійних переконань стосовно зазначених документів. Зазначає, що в даному випадку УНЗР у відношенні ОСОБА_1 вже сформований за її згодою та відомості внесені до ЄДДР, відтак доводи позивача щодо відмови від формування УНЗР відносно нього та внесення відомостей відносно нього до ЄДДР є безпідставними. На переконання відповідача, посилання позивача на її небажання присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу його відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки є необґрунтованими, оскільки номер УНЗР, який вже є присвоєним позивачу при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон, є незмінним та повторно не присвоюється. Попереднє отримання позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне сімейне життя.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 12.02.2025 р. звернулася до Слобідського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо вчинення дій з приводу видачі йому паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку з тим, що строк дії сплив на паспорт у формі книжечки зразка 1994 року.
На вказану заяву листом Слобідського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 18.02.2025 року № 6315.1-227/6315-25 позивача повідомлено про те, що тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланку паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». У Слобідського відділу у м. Харкові ГУДМС у Харківській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови ВРУ від 26.06.1992 року № 2503-X11.
Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать на користь того, що відповідачем було допущено порушення його прав та протиправно не оформлено та не видано йому паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, що в свою чергу є підставою для зобов'язання відповідача вчинити такі дії.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та попередньо був вже документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , із одночасним присвоєнням УНЗР 20040521-00509. Отже, при оформленні зазначеного документу позивач надавав згоду на обробку персональних даних, що і обумовили внесення даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Положеннями ч. 2 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про громадянство України» постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 року набрав чинності Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України “Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом “а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Законом № 1474-VIII від 14 липня 2016 року частину 2статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: “Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року по справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року по справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року по справі №240/575/20.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові по справі № 160/1/21 від 21 грудня 2022 року, по справі №380/5977/21 від 08 червня 2023 року погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21.
Щодо застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Великою Палатою в постанові по справі № 806/3265/17 від 19.09.2018 року, судова колегія зазначає наступне.
Колегія суддів враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом»), не було “необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.
По-перше, позивач у цій справі звернулась до органу міграційної служби із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, замість паспорту громадянина України у вигляді ID-картки.
По-друге, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення даної справи до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач також був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , який було видано 29.05.2020 року, строк дії до 29.05.2030, та позивачу присвоєно УНЗР 20040521-00509.
В той же час, видача такого документу позивачу відбулась за його особистим зверненням у травні 2020 року із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Отже, справа №520/6248/25 не може бути визначена як типова, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та попередньо був вже документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , із одночасним присвоєнням УНЗР 20040521-00509.
Так, при оформленні зазначеного документу позивач надавав згоду на обробку персональних даних, що і обумовили внесення даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР).
Доказів протилежного до суду під час розгляду справи надано не було.
Однак, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Водночас суд враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, відповідно до яких, використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Аргументи апеляційної скарги позивача, що представник місцевого відділу Головного управління ДМС України в Харківській області вперше 7 років тому змусила позивача отримати паспорт у формі ID через введення позивача в оману колегія суддів не бере до уваги, оскільки законодавство України є загальнодоступним, перед набранням чинності будь-яким законодавчим актом передує його офіційне опублікування, а незнання законодавства не позбавляє прав та не звільняє від обов'язків, які особа на себе бере, добровільно з власної ініціативи подаючи заяву до компетентних органів для оформлення будь-яких документів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року по справі № 520/6248/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 по справі № 520/6248/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов