13 січня 2026 р. Справа № 520/25446/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 29.09.25 по справі № 520/25446/25
за позовом ОСОБА_1
до Височанської селищної ради , Державної екологічної інспекції України
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Височанської селищної ради (далі по тексту - ВСР, перший відповідач), Державної екологічної інспекції України (далі по тексту - другий відповідач, Екоінспекція), яким просив суд:
1. Визнати дії Височанської селищної ради щодо передачі у приватну власність водних об'єктів - русла річки Кремінної та її прибережної захисної смуги неправомірними, вчиненими в порушення ст. 6 Водного кодексу України;
2. Зобов'язати Державну екологічну інспекцію України вирішити питання про повернення у державну власність русло річки Кремінної та її прибережної смуги шляхом скасування рішень Височанської селищної ради про передачу у приватну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 6325156700:003:0153 (присвоєна почтова адреса вул. Привокзальна 9); : 6325156700:003:0169 (присвоєна почтова адреса вул. Привокзальна 7);: 6325156700:003:0285 (присвоєна почтова адреса вул. Привокзальна 4); : 6325156700:003:0395;: 6325156700:003:0382;: 6325156700:003:0305 (присвоєна почтова адреса вул. Транспортна 2 Є); : 6325156700:003:0304 (присвоєна почтова адреса вул. Транспортна 2 Ж); : 6325156700:003:0303 (присвоєна почтова адреса вул. Транспортна 2 З); : 6325156700:003:0313 (присвоєна почтова адреса вул. Транспортна 2М);: 325156700:003:0314 (присвоєна почтова адреса вул. Транспортна 2 Н);: 6325156700:003:0343; під сільськогосподарську діяльність: 6325156700:017:0010 по яких протікає річка Кремінна;
3. Визнати бездіяльність Височанської селищної ради стосовно не здійснення паспортизації річки Кремінної, яка протікає по території землі якої належать до Височанської селищної територіальної громади Харківської області, неправомірною;
4. Зобов'язати Височанську селищну раду здійснити паспортизацію річки Кремінної, яка протікає по території землі якої належать до Височанської селищної територіальної громади Харківської області в установленому законодавством порядку (з погодженням паспорту з Державним агентством водних ресурсів України);
5. Зобов'язати Державну екологічну інспекцію України розрахувати завдану шкоди передачею у приватну власність русла річки Кремінна та її прибережної смуги та пред'явити позов до суду до посадових осіб які оформлювали документи на приватизацію русла річки Кремінна та її прибережної смуги, та вирішували питання про винесення на сесію ради цих документів для затвердження, з метою відшкодування завданої шкоди за рахунок вказаних посадових осіб.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/25446/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Височанської селищної ради, Державної екологічної інспекції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Позивач, на погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду від 29.10.2025, постановлену у справі № 520/25446/25, про повернення позовної заяви та направити матеріали справи на подальший розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом наведено виключно формальні обставини з метою обмежити право позивача на доступ до правосуддя, оскільки стверджуючи про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги КАС України щодо об'єднання позовних вимог, суд першої інстанції всупереч положень пункту 6 частини 2 статті 172 КАС України не запропонував ані позивачу, ані самостійно не вирішив питання про роз'єднання позовних вимог.
На переконання апелянта, у спірних правовідносинах відсутній приватно-правовий спір, а заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку із чим, наявні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи на продовження розгляду для вирішення питання про роз'єднання позовних вимог у порядку пункту 6 частини 2 статті 172 КАС України.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу другий відповідач заперечував проти викладених в ній доводів, просив судове рішення першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
З посиланням на приписи Закону України «Про землеустрій» вказував, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки оформлення документації на приватизацію русла річки Кремінна та її прибережної захисної смуги (відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 ) належить до повноважень Держгеокадастру, а не другого відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Височанської селищної ради з метою усунення перешкод у користуванні водними об'єктами, а також земельними ділянками - прибережної смуги, внаслідок передачі їх у приватну власність та через припинення права державної власності на земельні ділянки.
Також позивачем заявлено позовні вимоги до Височанської селищної ради з огляду на не здійснення першим відповідачем паспортизації річки Кремінної та зобов'язання вчинити такі дії.
Крім того, позивач просив зобов'язати Державну екологічну інспекцію України розрахувати завдану передачею у приватну власність русла річки Кремінної та її прибережної смуги шкоду та вирішити питання про винесення на сесію Височанської селищної ради цих документів для затвердження з метою відшкодування завданої шкоди за рахунок посадових осіб відповідачів.
Повертаючи позовну заяву на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлення позовних вимог, розгляд яких здійснюється в порядку різного судочинства, суперечить вимогам КАС України та є порушенням правила об'єднання позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Частиною першою статті 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані статтею 5 КАС України, відповідно до приписів пункту 3 частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Глава 2 «Адміністративна юрисдикція» КАС України визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також розмежовує предметну, інстанційну юрисдикцію та територіальну підсудність різних адміністративних справ.
Так, судова юрисдикція - це інститут, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом ознаками, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, згідно вказаної норми юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтями 13 та 19 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
За змістом пунктів "а", "б" частини першої статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 1 ВК України водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.
Статтею 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах.
Згідно із частиною першою статті 5 ВК України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
Відповідно до частини другої статті 5 ВК України до водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування (частина перша статті 6 ВК України).
Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади (частини друга та третя статті 6 ВК України).
Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Згідно з частиною 4 статті 60 ЗК України у межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди;
об'єкти підвищеної небезпеки;
пансіонати, об'єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності;
об'єкти природно-заповідного фонду, об'єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об'єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.
З огляду на наведене, положення частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини 2 та 2 статті 83 ЗК України).
Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом (частина 5 статті 88 Водного кодексу України).
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Згідно з частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина 4 статті 11 ЦК України).
В силу положень частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Загальні підстави припинення права власності наведені у статті 346 Цивільного кодексу України, а підстави для припинення права власності на земельну ділянку передбачені статтею 140 Земельного кодексу України.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до положень статті 152 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
У справі № 756/4477/18 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, презюмувала, що до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 756/4477/18 констатувала, що у разі, якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Колегія суддів зауважує, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що частина спірних правовідносин виникла між сторонами внаслідок передачі Височанською селищною радою, як органом місцевого самоврядування, у приватну власність водних об'єктів - русла річки Кремінної та її прибережної захисної смуги, отже, має місце спір про право користування водним об'єктом, тобто оскаржується набуття особою цивільного права на об'єкт, захист якого віднесено до сфери приватноправових відносин.
Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).
За правилами частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з цим, позивач звернувся з вимогами про визнання дій Височанської селищної ради щодо передачі у приватну власність водних об'єктів - русла річки Кремінної та її прибережної захисної смуги неправомірними до адміністративного суду, що не є належним за вищевказаних обставин, оскільки така вимога повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Окрім вказаної позовної вимоги, ОСОБА_1 також одночасно заявлені похідні вимоги від вищенаведеної про зобов'язання Державної екологічної інспекції України вирішити питання про повернення у державну власність русло річки Кремінної та її прибережної смуги шляхом скасування рішень Височанської селищної ради про передачу у приватну власність земельних ділянок з вищевказаними кадастровими номерами, розрахувати завдану шкоди передачею у приватну власність русла річки Кремінна та її прибережної смуги та пред'явити позов до суду до посадових осіб, які оформлювали документи на приватизацію русла річки Кремінна та її прибережної смуги, та вирішити питання про винесення на сесію ради цих документів для затвердження, з метою відшкодування завданої шкоди за рахунок вказаних посадових осіб, а також визнання неправомірною бездіяльності Височанської селищної ради стосовно не здійснення паспортизації річки Кремінної, яка протікає по території землі якої належать до Височанської селищної територіальної громади Харківської області та зобов'язання Височанської селищної ради здійснити паспортизацію річки Кремінної, яка протікає по території землі якої належать до Височанської селищної територіальної громади Харківської області в установленому законодавством порядку (з погодженням паспорту з Державним агентством водних ресурсів України), які підсудні адміністративному суду.
Таким чином, ОСОБА_1 у цьому позові одночасно об'єднано вимоги, розгляд яких здійснюється за правилами, як адміністративного судочинства, так і цивільного судочинства, а отже підсудні різним судам.
За правилами частин першої, шостої статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
За умовами частини четвертої статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
За наведеного нормативно-правового регулювання, колегія суддів констатує, що підсудність адміністративних справ з визначенням категорій справ, що підлягають розгляду адміністративними судами імперативно врегульовано нормами КАС України, які не допускають об'єднання у позові вимог, які хоч і пов'язані між собою, але їх розгляд віднесено до підсудності іншого суду за предметною юрисдикцією.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.11.2025 у справі № 420/3027/25.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем у позовній заяві заявлено позовні вимоги, розгляд яких здійснюється в порядку різного судочинства, що суперечить вимогам КАС України та є порушенням правила об'єднання позовних вимог.
Надаючи оцінку доводам апелянта про необхідність роз'єднання позовних вимог слід зазначити наступне.
За змістом частини шостої статті 172 КАС України суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС України, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/3956/20 від 30.09.2020.
Колегія суддів враховує, оскільки позивачем у позовній заяві об'єднано позовні вимоги, які належить розглядати у порядку різного судочинства, у суду першої інстанції відсутні правові підстави для їх роз'єднання, оскільки такі вимоги не можуть бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Таким чином, оскільки позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до позовної заяви ОСОБА_1 положень пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).
Така норма була запроваджена законодавцем з метою створення умов для реалізації права на звернення до суду, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає особі повторно звернутися до суду з такими вимогами, проте за умови усунення причин, що призвели до повернення позову. Тобто це тимчасовий захід, і позивач може повторно звернутися до суду, але тільки після того, як усуне виявлені недоліки та інші порушення, за яких позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
Отже, недотриманням позивачем положень КАС України у частині вимог до оформлення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/25446/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко