14 січня 2026 року м. Рівне№460/8029/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати усіх належних при звільненні сум ОСОБА_1 , а саме заробітної плати в розмірі 345758,83 грн., нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
- стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26.05.2024 по день фактичної виплати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходив службу на прокурорських посадах в органах прокуратури України. Наказом керівника Рівненської обласної прокуратури №361 к від 24.05.2024 року звільнений з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області у зв'язку з досягненням 65 років та припиненням повноважень прокурора. На виконання рішення суду від 04.09.2024 у справі №460/6752/24 залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 позивачу було нараховано та виплачено 24.04.2025 заборгованість по заробітній платі. Однак, під час проведення таких виплат, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в зв'язку з чим і подано позов до суду. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою від 26.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 28.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи №460/8029/25 у порядку загального позовного провадження.
Відповідач подав відзив, в якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що обрахунки суми одноденного заробітку, вказані позивачем, є такими , що не відповідають фактичним обставинам справи, а визначений позивачем розмір одноденного заробітку у сумі 4058,58 грн. є безпідставним. При цьому зазначає, щодо необхідності застосування обмеження виплати 6 місяцями та принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку, який застосовується з 19.07.2022. З огляду на вказане, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
02.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
16.06.2025 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом керівника Рівненської обласної прокуратури №361 к від 24.05.2024 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області у зв'язку з досягненням 65 років та припиненням повноважень прокурора.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі №460/6752/24, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати усіх належних сум ОСОБА_1 , а саме заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13.09.2023 по 25.05.2024, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду від 04.09.2024 у справі №460/6752/24 залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025, відповідачем 24.04.2025 перераховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 345758,83 грн., що підтверджується платіжними інструкціями Рівненської обласної прокуратури №718 від 24.04.2025 року, №719 від 22.04.2025, №720 від 22.04.2025 та випискою філії АТ « Укрексімбанк» м. Рівне від 25.04.2025 року про цільове зарахування 24.04.2025 року коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП 'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд також враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом керівника Рівненської обласної прокуратури №361 к від 24.05.2024 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області у зв'язку з досягненням 65 років та припиненням повноважень прокурора.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі №460/6752/24, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати усіх належних сум ОСОБА_1 , а саме заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років), компенсації за невикористану відпустку в кількості 179 календарних днів, за період з 13.09.2023 по 25.05.2024, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено факт непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 24.04.2025, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.
Судом встановлено, що відповідно до судового рішення, яким встановлено не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, спір на користь позивача вирішено частково.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.04.2025), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 25.05.2024 (наступного після звільнення), проте не більше як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 26.05.2024 по 25.11.2024 включно), оскільки відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 (далі Постанова №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу 4, 5 пункту 2 Постанови №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу 7,8 пункту 2 Постанови №100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 4 Постанови №100 передбачено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Як вбачається з довідки від 22.05.2025 року №21-73 заробітна плата виплачена ОСОБА_1 на момент звільнення за березень 2024 становить 36571,43 грн., а за квітень 2024 становить 41454,55 грн. Кількість фактично відпрацьованих робочих днів - 35.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденної заробітної плати становить 2229,31 грн.(78025,98 грн/35 роб. днів) .
Відтак, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні заробітної плати з урахуванням визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 410193,04 грн (2229,31 грн х 184).
Поряд з цим, суд враховує, що у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такий правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.
Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою недоплаченої заробітної плати (345758,83 грн) вищевказані розрахункові суми (410193,04 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі перевищують суму недоплаченої заробітної плати.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 345758,83 грн/ 410193,04 грн (виплачена сума на виконання судового рішення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,84.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 2229,13 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,84 х 184 (дні затримки розрахунку) = 344534,33 грн.
Отож, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 344534,33 грн.
Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.05.2024 по 24.04.2025.
Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 344534,33 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 січня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Рівненська обласна прокуратура (вул. 16 Липня, буд. 52,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 02910077)
Суддя С.М. Дуляницька