про забезпечення позову
м. Вінниця
14 січня 2026 р. Справа № 120/374/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в справі за позовом командитного товариства "Бізнес Гарант" (приватне підприємство "ВІП Бізнес" і Компанія) до Київської митниці про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Вінницького окружного адміністративного звернулося командитне товариство "Бізнес Гарант" (приватне підприємство "ВІП Бізнес" і Компанія) з адміністративним позовом до Київської митниці про визнання протиправною та скасування вимоги.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги Київської митниці №UA100040/2025/004 від 25.12.2025 про сплату забезпечення.
Заява обґрунтовується тим, що на виконання вимог Договору № U20-63 від 08.12.2020 позивачем 10.02.2022 було видано фінансову гарантію № 803459-U20-630001 на суму 1000000,00 грн. Згідно з гарантією КТ «Бізнес Гарант» зобов'язалося сплатити митні платежі в межах суми гарантії у разі порушення ТОВ «ПЛАЗОЛ» митного режиму переробки за межами митної території України, передбаченого ст. 164 МК України.
07.12.2021 між ТОВ «ПЛАЗОЛ» та METAL CONVERTER SPAIN, S.L. було укладено Контракт № 18-12/21, відповідно до якого замовник постачає виконавцю відпрацьовані автомобільні каталізатори, що містять дорогоцінні метали.
10.02.2022 відпрацьовані автомобільні каталізатори було вивезено до METAL CONVERTER SPAIN, S.L. (Іспанія) згідно з митною декларацією № UA100040/2022/604513 у митному режимі «переробка за межами митної території України» на підставі дозволу Київської митниці на поміщення товарів у митний режим переробки за межами митної території України від 02.02.2022 № 027 (вихідний митниці від 02.02.2022 № 7.8-28.2-21/207).
Однак у квітні 2024 року на адресу ТОВ «ПЛАЗОЛ» Київською митницею було направлено рішення у формі листа «Щодо відкликання дозволу» № 7.8-3/28-02-05/13/5746 від 02.04.2024, в якому відповідач повідомив, що у зв'язку з невиконанням ТОВ «ПЛАЗОЛ» заходів щодо завершення режиму переробки за межами митної території України відповідно до ст. 173 Митного кодексу України у строк до 31.03.2024, на підставі ст. 165 Митного кодексу України дозвіл на поміщення товарів у митний режим переробки за межами митної території України від 02.02.2022 № 027 вважається відкликаним з 10.04.2024.
Внаслідок вищенаведеного Київською митницею було надіслано на адресу ТОВ «ПЛАЗОЛ» Вимогу про сплату забезпечення, наданого відповідно до ч. 5 ст. 164 Митного кодексу України, від 27.11.2025 № UA100040/2025/003.
В даному випадку позивач вважає, що існує очевидна протиправність виставленої вимоги.
Також заявник зазначає, що відповідно до вимог статті 311 Митного кодексу України Командитне товариство «Бізнес Гарант» (Гарант) уклало з Міністерством доходів і зборів України (Міндоходів) Угоду №7 від 27 січня 2014 року про надання фінансових гарантій органам доходів і зборів незалежним фінансовим посередником. У відповідності до п.4.6 зазначеної вище Угоди у випадку несплати митного боргу Гарантом на підставі отриманої Вимоги орган доходів і зборів має право не тільки стягувати платежі у визначеному законодавством порядку, а і внести до відповідного програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Міндоходів відмітки, що унеможливлюють подальше прийняття від Гаранта гарантій до сплати ним заборгованості.
КТ "Бізнес Гарант" зазначає, що наслідком реалізації вимоги митного органу, у випадку несплати визначених у ній сум, є можливість застосування процедури примусового стягнення, в порядку, встановленому податковим законодавством, а також безумовне подальше обмеження діяльності Гаранта. Існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача в разі звернення стягнення в примусовому порядку та внесення до програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи відповідної відмітки, внаслідок чого підприємство буде вже повністю паралізоване.
Заявник вважає, що у разі задоволення вимоги адміністративного позову про скасування вимоги Київської митниці, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки позивачу доведеться ініціювати ряд зазначених вище, як адміністративних так і, не виключено, інших судових процедур з метою відновлення свого статусу та повернення стягнутих коштів, а враховуючи тривалість судового процесу ймовірне скасування вимоги відповідача у судовому порядку, не стане підставою для автоматичного поновлення справедливості та повернення стягнутих коштів.
Більше того, може виникнути ситуація, при якій одночасно буде здійснюватися судовий розгляд справи про оскарження вимог митного органу та ініціюватиметься питання щодо стягнення коштів, визначених такими вимогами з відповідними наступними негативними наслідками для позивача, які можуть мати місце.
В іншому ж випадку, намір позивача захистити свої права та інтереси в суді залишиться неповноцінним, оскільки створить передумови для виникнення нових спорів, що зумовить необхідність докладення значних зусиль та витрат.
Відповідно до частин 1-3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Ознайомившись із заявою та доданими до неї документів, суд не вбачає необхідності викликати заявника для дачі пояснень/додаткових доказів та, відповідно, призначати судове засідання.
З огляду на викладене, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Визначаючись щодо заяви про забезпечення позову, суд виходив з такого.
Відповідно до вимог статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
На підставі частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 1 статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Із системного аналізу вимог наведених норм можна дійти висновку, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Визначені законом підстави забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як видно із поданих до суду документів, заявник уклав з Міністерством доходів і зборів України Угоду № 7 від 27.01.2014 про надання фінансових гарантій органам доходів і зборів незалежним фінансовим посередником. За умовами цієї Угоди гарант зобов'язується за зверненням декларантів вирішувати питання про надання органами доходів і зборів у встановлених Митним кодексом України випадках фінансових гарантів.
Згідно з п. 2.3.2 цієї Угоди КТ "Бізнес Гарант" у строк не пізніше трьох банківських днів, наступних за днем отримання Вимоги та Акту про настання гарантійного випадку безумовно перерахувати суму митного боргу за вказаними у Вимозі реквізитами.
Пунктом 4.6 зазначеної Угоди визначено, що у випадку, якщо протягом трьох банківських днів наступних за днем отримання Вимоги та Акта, Гарант не перерахує суму митного боргу, орган доходів і зборів має право стягувати платежі у визначеному законодавством порядку та вносити до відповідного програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Міндоходів відмітки, що унеможливлюють подальше прийняття від гаранта гарантій, до сплати ним заборгованості.
Поряд із цим згідно з ч. 3, 4 ст. 317-1 МК України особа, на яку покладається обов'язок із сплати митних платежів відповідно до частин першої і третьої статті 293 цього Кодексу, протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги про сплату митних платежів відповідно до частини другої цієї статті зобов'язана перерахувати належну суму митних платежів до державного бюджету.
У разі невиконання обов'язку із сплати митних платежів, забезпеченого грошовою заставою, сума грошових коштів, внесених/переказаних як грошова застава, перераховується до державного бюджету в рахунок сплати суми митних платежів наступного робочого дня після завершення строку сплати митних платежів відповідно до частини третьої цієї статті.
У разі невиконання обов'язку із сплати митних платежів, забезпеченого гарантією, митні органи вживають заходів відповідно до статті 317-2 цього Кодексу.
За змістом ст. 317-2 МК України у разі невиконання обов'язку із сплати митних платежів протягом строку, визначеного частиною третьою статті 317-1 цього Кодексу, митний орган, відповідальний за здійснення контролю сплати митних платежів, не пізніше трьох робочих днів складає та направляє гаранту, який видав гарантію, вимогу про сплату митних платежів разом з іншими документами щодо відповідної операції з товарами.
Гарант протягом 30 днів, наступних за днем отримання вимоги про сплату митних платежів відповідно до частини першої цієї статті, зобов'язаний перерахувати належну суму митних платежів до державного бюджету.
Гарант має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів відповідно до глави 4 цього Кодексу. Таке оскарження не звільняє гаранта від обов'язку із сплати митних платежів, забезпеченого гарантією, у строки, визначені частиною другою цієї статті.
У разі несплати або неповної сплати гарантом суми митних платежів у строки, визначені цією статтею, несплачена сума митних платежів вважається податковим боргом гаранта та стягується в порядку та строки, визначені Податковим кодексом України.
Статтею 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що погашення податкового боргу може відбуватися як за рахунок коштів, так і за рахунок майна та інших активів платника податку.
Суд звертає увагу, що наслідком реалізації вимоги митного органу, у випадку несплати визначеної у ній суми, є можливість застосування процедури її примусового стягнення в порядку, встановленому податковим законодавством, а також безумовне подальше обмеження наступної діяльності Гаранта щодо прийняття ним гарантій визначених такою Угодою.
Суд зазначає, що сума виставленої КТ "Бізнес Гарант" вимоги, що підлягає сплаті заявником, є значною, яка вочевидь буде впливати на подальшу діяльність підприємства.
Тобто, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника в разі звернення стягнення в примусовому порядку.
При цьому суд наголошує, що навіть у разі скасування в судовому порядку такої вимоги митного органу, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки в цьому випадку не виключено, що йому доведеться ініціювати і ряд судових процедур з метою відновлення свого попереднього становища. А ймовірне скасування такої вимоги митного органу у судовому порядку, без вжиття відповідних забезпечувальних заходів, на переконання суду, не стане підставою для автоматичного поновлення його попереднього стану.
Також суд вважає недопустимою ситуацію, при якій одночасно буде здійснюватися судовий розгляд справи про оскарження вимоги митного органу та ініціюватиметься питання щодо стягнення коштів, визначених такою вимогою, з відповідними наступними негативними наслідками для заявника, які можуть мати місце.
В іншому ж випадку, намір заявника захистити свої права та інтереси в суді залишиться неповноцінним, оскільки створить передумови для виникнення нових спорів, що зумовить необхідність докладання значних зусиль та витрат. Водночас це не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке відповідно до ст. 2 КАС України полягає, зокрема, у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В доповнення зазначеного висновку суд враховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Засіб судового захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява № 38722/02).
Відсутність "бажаного результату" виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки такий результат встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.
Водночас в цьому випадку наслідком забезпечення позову стане тимчасове унеможливлення настання несприятливих для заявника наслідків, забезпечення ефективного захисту або поновлення його прав чи інтересів у разі задоволення позовних вимог та виключатиме необхідність подальшого ініціювання нових судових процедур щодо захисту порушених прав.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 1 частини 2 статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову.
Визначаючись із способом забезпечення позову, суд враховує, що за змістом частини 4 статті 150 КАС України подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2022 року у справі №802/907/18-а. В своєму рішенні касаційний суд констатував, що належним видом забезпечення позову в даному випадку є зупинення дії вимог Енергетичної митниці про сплату належної суми митних платежів за виданими гарантіями. Такий вид забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаний з предметом спору, необхідний і достатній для забезпечення виконання судового рішення.
В той же час, за змістом пункту 1 частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта.
На переконання суду, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги Київської митниці відповідає позовним вимогам, на забезпечення яких він вживається, адже заявник звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування зазначеної вимоги.
Відносно співмірності обраного способу забезпечення позову, то суд враховує, що наслідком забезпечення позову у спосіб зупинення дії вимоги митного органу є лише відтермінування її виконання. Такі наслідки носять тимчасовий характер та відповідають правам та законним інтересам, за захистом яких заявник звернувся до суду.
Судом також враховується, що заходи забезпечення позову, обрати які просить заявник, не відносяться до тих, застосування яких не допускається в силу частини 3 статті 151 КАС України. Існування обмежень для їх застосування, передбачених нормами частин 4-6 статті 151 КАС України, не встановлено.
Отже, забезпечення позову у спосіб зупинення дії вимоги є співмірними із тими вимогами, які заявлені заявником в поданій ним позовній заяві, та вважаються необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно з вимогами частини 1 статті 156 КАС України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись статтями 2, 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256 КАС України, -
Заяву про забезпечення позову задовольнити.
В порядку забезпечення адміністративного позову зупинити дію вимоги Київської митниці про сплату забезпечення №UA100040/2025/004 від 25.12.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надіслати заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Мультян Марина Бондівна