Справа № 953/1485/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/418/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.113 КК України
Іменем України
12 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
за участю захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
за участю прокурора - ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_13 на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 17.11.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які обвинувачуються за ч.3 ст.28, ч.1 ст.111-2 КК України, -
встановила:
Ухвалою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою задоволено частково.
Продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кожному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) діб, тобто до 15.01.2026 року включно.
Визначено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожному окремо суму застави у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 605 600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень, яку необхідно внести на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Харківській області (одержувач: ТУ ДСА України в Харківській області; код одержувача: 26281249; банк одержувача: ДКСУ м. Київ; МФО одержувача: 820172; Р/р: UA208201720355299002000006674).
У разі внесення визначеної суми застави на обвинувачених кожного окремо покладені додаткові обов'язки зазначені в рішенні суду.
На вищевказану ухвалу прокурор подав апеляційну скаргу, яка містить прохання: скасувати ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 17.11.2025 року та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та не відповідає обставинам справи, суд необгрунтовано застосував заставу до обвинувачених. Ризики, передбачені п.п.1,3 ст.177 КПК України наявні та свідчать про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинувачених інших більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави. А контроль за поведінкою ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 можливо забезпечити лише шляхом застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Крім того, адвокат ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , яка містить прохання: змінити ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 17.11.2025 року та зменшити розмір застави стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що ухвала необґрунтована в частині розміру застави, вказує, що ризики передбачені п.2 ч.1 ст.177 КПК України відсутні взагалі, адже сторона обвинувачення зібрала усі необхідні та достатні докази по справі, а суспільна небезпечність ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зменшилася.
Додатково захисник ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, суть яких зводиться до того, що апеляційна скарга прокурора є необґрунтованою, незаконною та безпідставною, просить відмовити у задоволенні скарги прокурора та просить задовольнити скаргу сторони захисту.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокати ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтримували подану апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_13 , просили зменшити розмір визначеної застави. В обґрунтування захисник ОСОБА_10 зазначив, що у зв'язку із військовим часом та матеріальним становищем для обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 застава у розмірі 605 600 тисяч є занадто високою.
Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтримували думку своїх захисників, просили зменшити розмір визначеної застави.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та наполягав на задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення. Але вказав, що обвинувачені жодним чином не порушували покладені на них обов'язки з моменту звільнення останніх із під варти.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та адвоката ОСОБА_13 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Колегія суддів, погоджується з певними висновками суду першої інстанції, зокрема щодо існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються осіб обвинувачених та обставин кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Під час розгляду клопотання судом першої інстанції вивчалась можливість застосування відносно обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків. Проте було зроблено вмотивований висновок про те, що на даному етапі розгляду справи обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави оскільки такий запобіжний захід, на думку суду першої інстанції, сприятиме досягненню справедливого балансу між дотриманням прав обвинувачених, зокрема, гарантованих ст. 5 Конвенції, і реалізацією суспільного інтересу щодо запобігання ухиленню їх від правосуддя, захисту інших осіб та держави від кримінальних правопорушень та забезпечення ефективного виконання визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального судочинства.
Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції за заявою сторони захисту було встановлено, що Київський районний суд м.Харкова не дочекавшись апеляційного розгляду скарг сторони обвинувачення та сторони захисту щодо правильності застосування до обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, продовжив альтернативний запобіжний захід обвинуваченим, будучи обізнаним про наявність апеляційної скарги прокурора, який як раз його оспорював. Тож, відповідно до ухвали Київського районного суду м.Харкова від 09.01.2026 року клопотання прокурора про продовження строку дії покладених обов'язків на обвинувачених по справі задоволено та продовжено до 09.03.2026 включно обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 строк дії обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 КПК України.
За таких обставин, на час апеляційного розгляду втратило процесуальну актуальність попереднє рішення суду, оскільки суд першої інстанції за клопотанням прокурора вже прийняв наступне процесуальне рішення, яким продовжено обвинуваченим запобіжний захід у виді застави, що, за переконанням колегії суддів, позбавляє можливості задовольнити апеляційні вимоги прокурора.
Щодо апеляційних вимог сторони захисту, то колегія суддів зазначає, що обраний розмір застави є співмірним тяжкості інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, майновому стану, а також наявним у матеріалах кримінального провадження ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При визначенні розміру застави суд першої інстанції дотримався вимог ст. 182, 183 КПК України, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки діяння, можливу міру покарання у разі визнання обвинувачених винуватими, а також необхідність забезпечення виконання обвинуваченим покладених на них процесуальних обов'язків, які за поясненнями прокурора виконуються в повному обсязі.
З урахуванням тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а також наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, такі дані не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного та обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі захисника не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність процесуальних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданих апеляційних скарг.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, підстав для її зміни чи скасування на цьому етапі судового провадження, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційні скарги захисника та прокурора, - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 17.11.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які обвинувачуються за ч.3 ст.28, ч.1 ст.111-2 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: