Справа № 645/1958/23 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/593/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.190 КК України
Іменем України
07 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
за участю захисника - ОСОБА_7 ,
за участю перекладача - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 11.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 11.12.2025 року клопотання прокурора задоволено та продовжити щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка обвинувачується за ч.2 ст.190 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів - до 08 лютого 2026 року включно.
Визначено ОСОБА_6 , заставу у розмірі 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560,00 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Роз'яснено, що обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави покладено на ОСОБА_6 додаткові обов'язки зазначені у рішенні суду та роз'яснено наслідки невиконання обов'язків.
На вищевказану ухвалу обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, яка містить прохання: застосувати до неї більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту або зменшити розмір до 24360,00 грн.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вона зазначає, що за період перебування під вартою її стан здоров'я значно погіршився тому потребує догляду лікарів. Також вказує, що визначена судом першої інстанції застава є непомірною та обвинувачена не має можливості її сплатити. Додатково звертає увагу суду, що має на утриманні 8 неповнолітніх дітей.
Прокурор по справі подала до початку судового засідання до канцелярії Харківського апеляційного суду заяву, суть якої зводиться до того, що просить колегію суддів розглянути справу без її участі та заперечує проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного розгляду за відсутності прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та від них надійшли заяви про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
Заслухавши суддю - доповідача, захисника та обвинуваченої, які підтримували вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та зазначали, що ризики, передбачені ст.177 КПК України відсутні, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів, погоджується з такими висновками слідчого судді, зокрема щодо існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченою зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачена обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, якими слідчий або прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченої та обставин кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років
Щодо ризиків, передбачених п.1 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, за яке передбачене покарання у виді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних роботі на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років, не виключена можливість переховування обвинуваченої від органу суду з метою уникнення відповідальності за вчинене. Беручи до уваги той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції, що обвинувачена ОСОБА_6 є неодноразово судимою, та як вбачається із матеріалів справи вже перебувала у розшуку у даній справі.
Щодо ризиків, передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, оскільки обвинувачена обізнана про анкетні дані осіб у кримінальному провадженні та їх місце проживання, тому імовірна можливість, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, обвинувачена зможе впливати на вказаних учасників кримінального провадження. Враховуючи, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_6 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченої на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь. Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 є особою, яка неодноразово судима, що свідчить про її схильність до протиправної поведінки та створює обґрунтовані підстави вважати, що, перебуваючи на волі, вона може вчинити інші кримінальні правопорушення.
Крім того, під час розгляду клопотання судом першої інстанції вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, за клопотанням сторони захисту, але, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що на даному етапі розгляду справи не дозволяється застосувати до обвинуваченої інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, на строк в межах строку досудового розслідування. З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне відмовити у застосуванні до обвинуваченої більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту або змінити розмір визначеної застави. Сам по собі факт погіршення стану здоров'я обвинуваченої ОСОБА_6 не підтверджений належними та допустимими доказами, які б свідчили про неможливість її перебування під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» чи відсутність можливості надання необхідної медичної допомоги в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Посилання обвинуваченої на непомірність визначеного розміру застави також не може бути підставою для її зменшення, оскільки застава визначена судом першої інстанції з урахуванням тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, розміру завданої шкоди, а також даних про особу обвинуваченої.
Доводи щодо наявності на утриманні восьми неповнолітніх дітей, хоча й заслуговують на увагу, однак самі по собі не виключають можливості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та не свідчать про відсутність ризиків, визначених статтею 177 КПК України, зокрема ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного та обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки слідчого судді щодо необхідності застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченоїпід час апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст.370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її зміни чи скасування на цьому етапі судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченої, - залишити без задоволення.
Ухвалу Немишлянського районного суду м.Харкова від 11.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: