Справа № 346/1825/25
Провадження № 22-ц/4808/183/26
Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.
Суддя-доповідач Томин
08 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Панасюк В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Олени Вікторівни на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 року про забезпечення позову, постановлену в складі судді Сольського В.В. в м. Коломиї, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
Короткий зміст вимог заяви
У провадженні Коломийського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління соціальної політики Коломийської міської ради як орган опіки та піклування, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Волошина Олена Вікторівна, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом встановлення порядку спілкування батька з дитиною.
В обґрунтування заяви зазначено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.04.2025 відповідач подавав заяву до Служби у справах дітей Коломийської районної державної адміністрації про визначення способу його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Однак, службою було відмовлено в її задоволенні з формальних підстав, оскільки ОСОБА_2 разом із дочкою проживають за кордоном.
З метою захисту прав дитини та її розшуку ОСОБА_1 подав до Міністерства юстиції України заяву від 08.04.2025 про реалізацію права доступу до дитини відповідно до ст. 21 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Міністерство юстиції України звернулося до Національної поліції України з проханням надати сприяння у встановленні місцезнаходження дитини. Однак, станом на дату подання заяви результатів розшуку не отримано.
Вказав, що ним вжито всіх можливих заходів для якнайшвидшого визначення способів своєї участі у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 .
Зазначив, що звернення до суду з позовом про визначення способів участі у вихованні дитини є можливим, однак це тривалий процес, який не відповідає принципу оперативності захисту прав та інтересів дитини. Такий шлях фактично залишає батька позбавленим можливості реалізувати свої права на спілкування з дитиною у найближчий час.
Відтак вважав, що єдиним дієвим та швидким способом забезпечити його право на участь у вихованні та спілкуванні з дочкою є вжиття заходів забезпечення позову, що гарантує якнайкращий захист інтересів дитини та відповідає її праву на підтримання стосунків з обома батьками, а також сприятиме охороні матеріально-правових інтересів відповідача від можливих недобросовісних дій позивачки.
Наголосив, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують факт проживання малолітньої дитини разом із батьком до моменту її викрадення матір'ю у м. Харкові, а надалі - на території Республіки Польща, а також факт проживання позивачки разом із дитиною за межами України (за наявною інформацією - у Республіці Франція).
Умисно переховуючи дитину, позивачка не надає жодної достовірної інформації про фактичне місце свого проживання та місце перебування дитини, чим унеможливлює реалізацію відповідачем батьківських прав.
Вказав, що позивачка разом із дитиною, попри надані до суду довідки ВПО щодо перебування та проживання у м. Коломиї, фактично не проживають за вказаною адресою. Докази, що підтверджують місце проживання позивачки та дитини за межами України наявні в матеріалах справи, так само як і докази щодо проживання відповідача на території Республіки Польща.
Звернув увагу, що до протиправного заволодіння дитиною матір'ю, яке мало місце 11.06.2024 на території Республіки Польща, дочка постійно проживала разом із ним, і саме він забезпечував належні умови її життя, виховання та розвитку. Після вказаного інциденту відповідач неодноразово намагався встановити контакт із дитиною, зокрема шляхом особистих зустрічей, телефонних дзвінків, проте позивачка умисно ухиляється від забезпечення такого спілкування, приховує дитину у різних країнах та систематично чинить перешкоди у їх спілкуванні.
Посилаючись на практику ЄСПЛ та Верховного Суду, наголосив, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини. Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Ураховуючи вік дочки, її емоційні потреби, технічну можливість, а також ту обставину, що батько дитини перебуває за кордоном, забезпечення дистанційного спілкування (зокрема, телефонні дзвінки, відеозв'язок) сприятиме збереженню та підтримці емоційного контакту між дочкою та батьком.
Зважаючи на викладене, просив суд заборонити ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення йому перешкод у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із донькою; застосувати заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 : забезпечити регулярне спілкування батька з дитиною кожного дня протягом однієї години у зручний для дитини час шляхом організації відеозв'язку через додатки «Telegram» або будь-який інший доступний відеозв'язок без присутності матері, зазначити, що сторони за попередньою домовленістю можуть змінювати графік спілкування батька із донькою; забезпечити зустрічі батька з дитиною один раз на місяць у останні вихідні місяця (субота та неділя) за межами України без присутності матері. Всі витрати, пов'язані з поїздками, покриває ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Тимчасово, до вирішення судового спору по суті, зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити можливість спілкування ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного дня протягом години, з урахуванням режиму дня дитини, за допомогою доступних засобів відеозв'язку, без перешкод з боку матері. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Волошина О.В. подала апеляційну скаргу. Вважає таку ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що висновок суду першої інстанції про неможливість батька безпосередньо спілкуватися з дитиною шляхом особистих побачень є необґрунтованим, суперечливим і не відповідає фактичним обставинам справи.
У матеріалах справи наявні заяви та клопотання, де відповідач послідовно наполягав на необхідності встановлення особистих зустрічей з дитиною, звертався до Органу опіки та піклування, неодноразово наголошував на готовності та бажанні брати участь у вихованні доньки та підтримувати з нею регулярний емоційний контакт.
Суд не встановив і не надав належної оцінки причинам відсутності особистих зустрічей; факту того, що саме мати незаконно змінила місце проживання дитини без відома батька; що батько вживав заходів для організації контактів, однак мати перешкоджала цьому; що відсутність контактів є наслідком протиправної поведінки матері, а не небажанням чи неможливості батька.
Висновок суду фактично позбавляє батька можливості налагодити зв'язок із дитиною, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини та порушує її право на спілкування з обома батьками.
При цьому суд першої інстанції встановив, що як мати, так і батько дитини наразі перебувають за кордоном, однак безпідставно дійшов протилежного висновку про те, що батько не має можливості для особистих зустрічей із дитиною. Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про неможливість організації таких побачень у країні фактичного проживання дитини чи в іншому доступному місці. За цих обставин суд мав оцінити реальну можливість здійснення особистих зустрічей батька з дитиною, а не позбавляти його такого права на підставі припущень.
Також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про передчасність вимог заявника щодо забезпечення особистих зустрічей батька з малолітньою дитиною за відсутності матері, оскільки такий висновок не відповідає нормам права, фактичним обставинам справи та принципу найкращих інтересів дитини.
Посилання суду на вік дитини як підставу для відмови в забезпеченні особистих зустрічей є формальним, необґрунтованим і не підтвердженим доказами. Законодавство України не містить норм, які б обмежували право дитини на особисті контакти з батьком у віці 5 років. Дочка має сформований зв'язок із батьком, з яким проживала більшу частину свого життя, а саме в цей період особистий контакт є важливим для її психоемоційного розвитку.
Суд неправомірно використав участь органу опіки як аргумент для відмови у забезпеченні позову в частині зустрічей батька з дитиною. Орган опіки та піклування надає висновок по суті спору, а не оцінює необхідність забезпечення позову, і не бере участі у вирішенні питань тимчасового забезпечення, а лише у вирішенні спору про визначення місця проживання дитини. Відтак посилання на його участь не має відношення до питань забезпечення позову. Висновок органу опіки не може підміняти собою право дитини на контакт із батьком, гарантоване Конституцією України, Сімейним кодексом та Конвенцією про права дитини.
Відповідач неодноразово звертався до органу опіки та піклування з метою врегулювання питання участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, однак останній фактично ухилився від виконання своїх обов'язків, вказавши, що мати з дитиною перебувають за кордоном.
Крім того, посилання суду на «значний обсяг обставин» є необґрунтованим і суперечить суті інституту забезпечення позову. Велика кількість обставин не має жодного відношення до нагальної потреби забезпечити дитині право на контакт із батьком уже зараз, без багаторічного очікування рішення по суті спору. Особисті зустрічі один раз на місяць є тимчасовим заходом, який не вирішує справу по суті, не визначає місце проживання дитини та не порушує прав матері.
На думку апелянта, суд мав оцінити не «обсяг справи», а реальну необхідність контакту дитини з батьком, існування загрози втрати емоційного зв'язку, тривалість перешкоджання матері спілкуванню та зустрічам дитини з батьком, факт викрадення дитини матір'ю та найкращі інтереси дитини.
Судом першої інстанції не досліджено фактичні обставини у справі, зокрема те, що до 2-ох років дитина проживала в сім'ї разом із батьком, матір'ю, бабусею та дідусем; від 2-ох до 4-ох років мати не проживала разом із дитиною, не телефонувала та не цікавилася її життям, була відсутня в житті дитини, тоді як остання проживала з батьком.
07.06.2024 ОСОБА_4 разом із донькою виїхав із тимчасово окупованої території та прибули до м. Жешув Республіки Польща; 11.06.2024 ОСОБА_2 викрала дитину у батька на території Республіки Польща, що підтверджується повідомленням про підозру у вчиненні злочину від 26.09.2024, та поїхала проживати до м. Гренобль, Французька Республіка. З 05.03.2025 мати з дитиною виїхали за кордон у невідомому напрямку та проживають за межами України, батько не має можливості зустрічатися та спілкуватися з дитиною, так як мати її переховує та не дає жодної інформації про її місцезнаходження.
Також матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про будь-який негативний вплив батька на дитину. Усі встановлені психологом ризики та психотравмуючі чинники стосуються виключно поведінки матері, яка не цікавилася потребами дитини, ізолювала її від батька, створювала психоемоційно нестабільні умови, систематично переміщувала дитину без необхідності, а також раптово розлучила доньку з батьком, що спричинило істотну психоемоційну травму малолітній Варварі.
На підставі викладеного, просить суд ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 року скасувати та задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у повному обсязі.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Данильчук Н.Б., подала заперечення на апеляційну скаргу.
Зазначає, що подані до суду пояснення сторони апелянта не відповідають дійсності. Дізнавшись місце перебування дитини, ОСОБА_1 прибув до м. Гренобль (Франція) за декілька днів до викрадення. Працівники школи повідомляли про підозрілого чоловіка, який напередодні викрадення кілька днів поспіль стежив за школою; після пред'явлення їм фото вони підтвердили схожість цієї особи з ОСОБА_1
22.11.2024 о 11:30 після повернення дитини зі школи ОСОБА_1 раптово підбіг, схопив дитину та почав тікати. За допомогою сторонніх осіб його було затримано до прибуття поліції. У відділку поліції позивачці повідомили про рішення судді щодо заборони залишати територію Франції та ЄС строком на 60 днів. Кримінальну заяву вона не подала, однак після цього ОСОБА_1 на зв'язок не виходив. Щоб уникнути повторної спроби викрадення дитини, позивачка змінила місце проживання, а згодом повернулася в Україну.
Після повернення в Україну ОСОБА_2 оформила статус ВПО та влаштувала дитину до дитячого садка. Їй стало відомо про визнання закордонного паспорта дитини недійсним у зв'язку з поданням ОСОБА_1 неправдивих відомостей про його втрату. Вказує, що ОСОБА_1 оформив нові закордонні паспорти та обмежив можливість їх отримання матір'ю.
27.02.2025 позивачка виїхала до м. Мілан для внесення відомостей про дитину до свого паспорта, залишивши її під наглядом довіреної особи. Однак, 02.03.2025 сторонні особи викрали дитину біля будинку проживання в м. Коломиї. Менш ніж за годину викрадачів було затримано. Зазначає, що вони повідомили про дії в інтересах ОСОБА_1 та про наміри вивезти дитину на тимчасово окуповану територію.
Вказує, що одним із викрадачів був батько ОСОБА_1 , який проживає на тимчасово окупованій території Луганської області та прибув в Україну напередодні викрадення. Події, маршрут пересування та підготовка до викрадення, за її твердженням, підтверджуються матеріалами поліції, відповідями ДМС та відеозаписами камер спостереження.
Зазначає, що викрадення у Франції та в м. Коломия завдали значної шкоди здоров'ю та емоційному стану дитини: після викрадення у Франції вона боялась повторного викрадення, спати сама, втратила апетит; після занять із психологом стан покращився, однак після подій 02.03.2025 дитина знову перебувала у стресовому стані та з 03.03.2025 по 05.03.2025 знаходилася в обласному центрі соціально-психологічної реабілітації.
Щодо виконання ухвали від 21.11.2025 зазначає, що під час перебування в ОАЕ повідомила ОСОБА_1 у WhatsApp про недоступність голосового і відеозв'язку у цій країні та запропонувала спілкування по прямому номеру ОСОБА_5 після 18:00; водночас він наполягав на використанні Telegram, який їй заборонено встановлювати як військовослужбовцю. Вказує, що запропонувала альтернативні варіанти зв'язку, однак відповіді і дзвінків не було, а твердження апелянта про систематичне перешкоджання спілкуванню нічим не підтверджені.
Посилається на відповідь Служби у справах дітей, згідно з якою ОСОБА_1 у період з 01.07.2024 по теперішній час не звертався із заявами про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, всупереч твердженням апеляційної скарги. Також зазначає, що розгляд справи неодноразово відкладався з ініціативи сторони відповідача без належного підтвердження причин.
Наголошує, що не заперечує проти відеозв'язку батька з дитиною, однак вимогу про зустрічі за межами України без присутності матері вважає такою, що суперечить її правам та найкращим інтересам дитини, є неможливою та створює ризик повторного викрадення дитини і вивезення її на тимчасово окуповану територію або до росії.
Просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 21.11.2025 залишити без змін.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подавали, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заяви (клопотання) учасників справи
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник - адвокат Волошина О.В. поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Представник позивачки - адвокат Данильчук Н.Б. поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, заперечення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 року про забезпечення позову зазначеним вимогам відповідає.
Фактичні обставини справи
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, між батьками триває спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є предметом розгляду за первісним та зустрічним позовами.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом встановлення порядку його спілкування з дочкою (т. 4, а.с. 239-264).
Відповідно до копії повторно виданого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 12 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 10 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 10).
Згідно з копією повторно виданого свідоцтва про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 11).
На час звернення до суду першої інстанції з відповідними позовами про визначення місця проживання дитини та на час вирішення питання про забезпечення позову малолітня ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю, що сторонами у справі не заперечується.
Батько з 11 червня 2024 року проживає за межами України.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимога в частині спілкування з дитиною за допомогою засобів відеозв'язку є обґрунтованою, оскільки задоволення цієї заяви не вирішує спір по суті, а лише забезпечує збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком, незважаючи на тривалість розгляду справи, та забезпечує можливість виконання рішення суду у справі у разі задоволення позовних вимог. І вважав за доцільне таке спілкування кожного дня протягом години, з урахуванням режиму дня дитини, за допомогою доступних засобів відеозв'язку, без перешкод з боку матері. Однак, беручи до уваги вік дитини, зважаючи на те, що у вирішенні спору про визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який відповідно до чинного законодавства вчиняє ряд дій для надання свого висновку щодо розв'язання спору, а також враховуючи значний обсяг обставин справи, що підлягають встановленню судом при розгляді спору з метою максимального забезпечення найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що вимоги заявника, які стосуються зустрічей з дитиною за відсутності матері, є передчасними.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечений судовий захист законних прав, свобод та інтересів цих осіб. Важливим є об'єктивне існування таких ризиків, а також те, що застосування заходів забезпечення позову дійсно необхідне, що без їхнього застосування права, свободи та законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, що підтверджують належні та допустимі докази.
Важливо, щоб заявник не мав на меті зловживання процесуальними правами та порушення законних прав іншого учасника справи, до якого мають бути застосовані зазначені заходи. Його метою має бути створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Схожі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
Такі заходи належить застосовувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до них може зумовити порушення прав та законних інтересів інших осіб, зокрема учасників справи. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно є спір й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; встановити обсяг позовних вимог, дані про батька, а також відповідність цим вимогам того виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, за яких незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Така правова позиція є незмінною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, в постановах від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
У постанові від 11 березня 2024 року у справі № 686/1849/23 Верховний Суд зазначив, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Аналогічні висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
Спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 5 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22).
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20 вказав, що забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків. Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін й інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17).
Заходи забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи проживає окремо від дитини. Такі заходи спрямовані на підтримання її відносин із тим із батьків, який проживає окремо, й усунення перешкод у цих відносинах.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з обсягом застосованих заходів забезпечення позову та до наполягання на встановленні додаткового заходу у вигляді особистих зустрічей батька з дитиною за межами України без присутності матері.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали, суд апеляційної інстанції враховує, що інститут забезпечення позову має тимчасовий характер, не вирішує спору по суті та спрямований на запобігання утрудненню ефективного захисту прав і інтересів учасників спору, з урахуванням вимоги співмірності обраного заходу із заявленими вимогами та необхідності балансу інтересів сторін і найкращих інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний спосіб підтримання контакту батька з дочкою шляхом щоденного спілкування за допомогою засобів відеозв'язку в умовах перебування сторін за межами України є співмірним заходом забезпечення позову, відповідає вимогам розумності та обґрунтованості й спрямований на збереження емоційного зв'язку між батьком та малолітньою дитиною до вирішення спору по суті.
Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення батькові можливості спілкуватися з малолітньою дочкою з метою недопущення втрати емоційного контакту, забезпечення участі батька у вихованні дитини та недопущення погіршення їхніх відносин упродовж розгляду справи. Таке спілкування відповідає найкращим інтересам дитини та сприяє підтриманню сімейних зв'язків між батьком і дочкою.
При цьому вжиті заходи забезпечення позову не обмежують можливості контактів батька з дитиною поза межами визначеного судом часу, а покладають на матір обов'язок забезпечити можливість такого спілкування відповідно до ухвали суду.
Визначений судом першої інстанції період часу для спілкування батька з дитиною узгоджується зі змістом заяви про забезпечення позову. Застосовані заходи забезпечення позову сприятимуть поступовому налагодженню та підтримці контакту з батьком, який проживає окремо від неї та виявляє намір підтримувати емоційний зв'язок і брати участь у її вихованні.
Також, доводи апеляційної скарги про те, що участь органу опіки та піклування стосується вирішення спору по суті, самі по собі не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали. Суд першої інстанції, враховуючи, що спір про визначення місця проживання дитини є таким, що потребує встановлення значного обсягу обставин та оцінки інтересів дитини у сукупності, дійшов висновку про доцільність застосування на цій стадії такого заходу забезпечення позову, який гарантує контакт батька з дитиною і водночас не підміняє собою вирішення спору по суті.
Доводи апелянта про те, що суд не встановив і не надав належної оцінки причинам відсутності особистих зустрічей батька з дитиною, що відсутність контактів є наслідком протиправної поведінки матері, а не небажанням чи неможливості батька, не спростовують висновки суду.
Беручи до уваги те, що малолітній дитині сторін на час вирішення заяви виповнилося п'ять років, вона фактично проживає разом із матір'ю, тривалий час була позбавлена регулярного контакту з батьком, відновлення та підтримання зв'язку між ними в межах забезпечення позову має здійснюватися поступово, у спосіб, який є реалістично виконуваним, безпечним для дитини та не створює для неї надмірного психоемоційного навантаження.
На даний час дитина фактично не проживає на території України, перебуває з матір'ю за кордоном, а виконання таких заходів забезпечення позову як організація зустрічей батька з дитиною щомісяця на вихідні (субота та неділя) за межами України без присутності матері, зокрема, без конкретизації місця таких зустрічей, не вбачається можливим.
Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, конкретні обставини справи, фактичне проживання дитини за кордоном, місцевий суд дійшов правильного висновку, що доцільним способом забезпечення позову буде саме зобов'язання матері забезпечити можливість спілкування батька з дитиною щоденно протягом години за допомогою доступних засобів відеозв'язку.
А твердження апелянта про те, що такий висновок суду фактично позбавляє батька можливості налагодити зв'язок із дитиною, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини та порушує її право на спілкування з обома батьками, є безпідставними.
Апеляційний суд вважає, що визначення можливості щоденного спілкування батька з дочкою забезпечить контакт дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. І такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов'язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Верховного Суду.
Разом з тим, оскільки заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об'єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з батьком з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин, повернення на територію України. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Щодо ж до посилань апелянта на те, що матір дитини перешкоджає встановленню контакту з дитиною по відеозв'язку, то вказані обставини фактично стосуються виконання судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності судового рішення суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а фактично зводяться до незгоди з таким.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доцільність застосування заходу забезпечення позову у вигляді регулярного спілкування за допомогою засобів відеозв'язку як співмірного способу підтримання контакту та запобігання втраті емоційного зв'язку батька й дитини до вирішення спору по суті, водночас обґрунтовано відмовивши у встановленні особистих зустрічей за межами України без присутності матері як заходу, що потребує з'ясування додаткових обставин і виходить за межі оперативного тимчасового врегулювання.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду про забезпечення позову - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Олени Вікторівни залишити без задоволення.
Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 14 січня 2026 року.