Провадження № 22-ц/803/1695/26 Справа № 216/4159/24 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
13 січня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 216/4159/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Онопченко Ю. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції») про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 28 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис № 24495, про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором № 1172049 від 28 травня 2018 року, якому товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона» відступило право вимоги на підставі договору факторингу № 2-31/08-В від 31 серпня 2020 року, якому в свою чергу товариством з обмеженою відповідальністю «Дженесіс Фінанс» на підставі договору відступлення прав вимоги № 07-23/05 від 23 травня 2019 року відступлено право вимоги за кредитним договором № 1172049 від 28 травня 2018 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Дженесіс Фінанс» та відповідачем.
Заборгованість стягнено за період з 22 травня 2019 року по 28 квітня 2021 року в розмірі 22 406,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 3 000 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченим процентами - 1 653 грн, заборгованості за нарахованою пенею - 16 823,50 грн, плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат».
Позивач зазначав, що останні десять років він не оформлював кредити, не укладав договорів позики та інших угод з відповідачем, а також не отримував жодних претензійних вимог, договорів заміни сторони у зобов'язанні, а тому відсутні підстави для видачі виконавчого напису.
Разом з тим, існує ймовірність, що невідома особа, яка здійснила крадіжку його майна, серед якого були й документи, оформила кредит на ім'я позивача, що свідчить про спірність правовідносин.
За фактом крадіжки було внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за № 12019040710000380, за ознаками ч. 1 ст. 185 КК України, яке триває по теперішній час.
На підставі наведеного вище позивач позивач просив суд визнати виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. 28 квітня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 24495, таким, що не підлягає виконанню, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі, яким позовні вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовільнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачу з 2021-2023 року достеменно було відомо про стягнення з його заробітної плати грошових коштів за виконавчим написом, незаконність якого він не оскаржував.
При цьому, на переконання апелянта, застосувавши з власної ініціативи наслідки пропуску строку позовної давності, суд не врахував, що наслідки пропуску строку позовної давності застосовуються тільки за заявою сторони судового процесу поданої до ухвалення рішення суду. Також суд першої інстанції при ухваленні рішення суду не застосував норми Цивільного кодексу України встановлені пунктами 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень що діяли на час ухвалення рішення суду, а саме: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення военного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис № 24495, про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором № 1172049 від 28 травня 2018 року, якому товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона» відступило право вимоги на підставі договору факторингу № 2-31/08-В від 31 серпня 2020 року, якому в свою чергу товариством з обмеженою відповідальністю «Дженесіс Фінанс» на підставі договору відступлення прав вимоги № 07-23/05 від 23 травня 2019 року відступлено право вимоги за кредитним договором № 1172049 від 28 травня 2018 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Дженесіс Фінанс» та відповідачем.
Заборгованість стягнено за період з 22 травня 2019 року по 28 квітня 2021 року в розмірі 22 406,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 3 000 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченим процентами - 1 653 грн, заборгованості за нарахованою пенею - 16 823,50 грн, плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат».
Листом приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Міністерства юстиції України Куземченка А.С. від 06 травня 2024 року № 01-29/15959 встановлено, що на підставі заяви стягувача 14 червня 2021 року було розпочато виконавче провадження № 65793711 з примусового виконання виконавчого напису № 24495 вчиненого 28 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., за яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість в розмірі 22 406,50 грн. Виконавцем було встановлено, що ОСОБА_1 працює у комунальному підприємстві теплових мереж «Криворіжтепломережа», та на адресу підприємства було направлено постанову від 25 червня 2021 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника для утримання суми боргу, основної винагороди приватного виконавця, витрат на проведення виконавчих дій. Дане виконавче провадження 26 вересня 2023 року було завершено, у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що спірний виконавчий напис виконано в порядку примусового виконання приватним виконавцем, виконавче провадження було відкрито ще 25 червня 2021 року шляхом звернення стягнення на заробітну плату позивача в КПТМ «Криворіжтепломережа», та завершено 26 вересня 2023 року, тобто позивачу достеменно було відомо про стягнення грошових коштів за виконавчим написом, незаконність якого він не оскаржував. Звернення позивача до суду з позов про визнання виконаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд вважав необґрунтованим, та не доведеним в частині порушення, невизнання або оспорювання його прав, що зумовило звернення до суду за захистом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач посилається на те, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису було порушено вимоги закону, оскільки нотаріус не пересвідчився у безспірності заборгованості боржника. Крім того позивач посилався на те, що про спірність правовідносин між сторонами свідчить той факт, що відсутні будь які відомості про наявність у нього заборгованості перед ТОВ «Українські фінансові операції».
Надаючи оцінку правовідносинам у цій справі, колегія суддів виходить з наступного.
У статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно з підпунктами 1.1., 1.2. пункту 1, підпунктами 3.1., 3.5. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пунктів 1, 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку).
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
У постанові Верховного суду України від 05 липня 2017 року № 754/9711/14-ц зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З наданої суду позовної заяви вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора.
При цьому відповідач відзив на позовну заяву не подав, тобто не заперечував проти задоволення позовних вимог позивача. Відповідач по справі лише просив зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, про що надав відповідне клопотання.
З позову вбачається, що ОСОБА_1 з наявністю у нього заборгованості перед ТОВ «Українські фінансові операції» не згоден та посилається на відсутність між сторонами будь - яких кредитних зобов'язань.
За таких обставин, між сторонами існував та існує не вирішений судом спір щодо наявної заборгованості. Зазначене спростовує безспірність заборгованості боржника (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14).
Крім того колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.
Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 28.04.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до п. 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів того, що укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Верона» та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 172/1652/18.
Вбачається, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, що виник між сторонами, на вказане уваги не звернув та вирішив справу з порушенням норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної про те, що наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням нотаріусом умов вчинення виконавчого напису.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.
З урахуванням необхідності задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню1 211,20 грн судового збору за подання позовної заяви.
Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Звертаючись з позовом стороною позивача було заявлено про стягнення судових витрат з відповідача у розмірі 10 000 грн. (а.с.10).
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 грудня 2021 року, укладений між адвокатом Лисенком О.А. та ОСОБА_1 (а.с.8-9), ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 1046607 (а.с.7), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС 6617/10 (а.с.6), попередній (орієнтовний) розрахунок у цивільній справі, відповідно до якого сума судових витрат становить 10 000 грн (а.с.10).
Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
До суду першої інстанції представником ТОВ «Українські фінансові операції» було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому відповідач заперечував обґрунтованість та співмірність витрат позивачки на правничу допомогу (а.с.26-29).
Колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягать стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн, оскільки розмір наданих послуг в сумі 10 000 грн. є завищеним.
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. від 28 квітня 2021 року, реєстровий № 24495, за яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» стягнуто заборгованість в розміні 22 406 грн 50 коп, стягнення з ТОВ «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем від 28 квітня 2021 року, реєстровий № 24495, за яким з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» стягнуто заборгованість в розміні 22 406 грн 50 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: