Провадження № 22-ц/803/1809/26 Справа № 211/8967/25 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
13 січня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 211/8967/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Рагозіною С. О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 07 березня 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в квітні 2017 року. Однак після розірвання шлюбу сторони сумісно проживали за адресою: АДРЕСА_1 та 19 серпня 2017 року знову зареєстрували шлюб. Сімейне життя врятувати не вдалося, у зв'язку з чим рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано. Перебуваючи в шлюбі, сторони 10 грудня 2005 року, за спільні кошти, придбали квартиру у АДРЕСА_1 , право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Придбавши квартиру ОСОБА_2 , діючи в інтересах сім'ї, уклала договір з АТ «ДТЕК Дніпровські Електромережі» на електропостачання електричної енергії в квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Проживаючи в квартирі сторони сплачували грошові кошти за постачання електричної енергії, яку споживали.
На початку березня 2022 року, ОСОБА_2 разом із молодшим сином виїхала до Польщі. Перед тим як виїхати до Польщі, ОСОБА_2 , достовірно знаючи, що позивач залишається проживати в Україні в спільній квартирі, на ґрунті неприязних стосунків, та щоб унеможливити йому нормальне та людське проживання, написала заяву про припинення постачання електричної енергії до квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач звертався до ДТЕК з вимогою про відновлення постачання електричної енергії. Однак йому було відмовлено, мотивуючи тим, що він не є власником (співвласником) квартири.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року по справі № 211/3470/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого в шлюбі, визнано за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Після того, як рішення суду вступило в законну силу, та право власності на 1/2 частину квартири була зареєстровано за позивачем, він звернувся до АТ «ДТЕК Дніпровські Електромережі» із заявою про поновлення електропостачання до квартири АДРЕСА_2 , однак йому знов було відмовлено з посиланням на те, що на поновлення послуг потрібна згода другого співвласника, тобто ОСОБА_2 .
Позивач був вимушений звернутися до суду з позовом про захист прав споживачів та поновлення постачання електричної енергії до його квартири та рішенням Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2924 року по справі № 211/5469/24, яке набрало законної сили, було визнано протиправними дії Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпровські Електромережі» щодо відмови поновлення електропостачання до квартири АДРЕСА_2 , співвласником 1/2 частини якої є ОСОБА_1 . Зобов'язано Акціонерне Товариство «ДТЕК Дніпровські Електромережі» поновити послуги електропостачання до квартири АДРЕСА_2 , співвласником 1/2 частини якої є ОСОБА_1 .
В червні 2025 року АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», на виконання вказаного судового рішення, відновив електропостачання в квартирі АДРЕСА_2 .
Без електрики позивач проживав в квартирі 3 роки 4 місяці.
З вини відповідачки, яка, щоб унеможливити позивачу людське проживання в квартирі, з березня 2022 року вчинила дії щодо припинення в квартиру водопостачання, газопостачання та електропостачання, внаслідок чого тривалий час без води та газу він в своїй квартирі проживав 2 роки 5 місяців, без електрики він проживав 3 роки 4 місяці, а тому позивачу була спричинена моральна шкода, оскільки він не міг в квартирі тримати продукти харчування, не міг готувати їжу, не міг проводити санітарно- гігієнічні заходи.
На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідачки моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року в задоовленні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права та неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга, окрім доводів, викладених в позовній заяві, мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що відсутність енергопостачання в квартирі не свідчить про те, що позивачу було спрачинено моральну шкоду, оскільки загально відомим є те, що всі прибори, зокрема холодильник, в якому зберігається їжа, мікрохвильова піч, для підігріву їжі, правльна машинка, для прання одягу, білизни, телевізор - всі ці прибори працюють від електропостачання.
Апелянт наполягає на тому, що електропостачання до квартири АДРЕСА_2 , було відключено саме за заявою відповідачки з метою унеможливити позивачу людське проживання в квартирі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанцїі залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Примакова К.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Забара А.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 07 березня 1997 року сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований відділом РАГС виконкому Дзержинської районної Ради народних депутатів міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис № 91.
10 грудня 2005 року, перебуваючи у шлюбі, згідно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який зареєстрований в реєстрі за № 1-5391, ОСОБА_2 , набуто у власність квартиру АДРЕСА_2 .
10 грудня 2005 року ОСОБА_1 , як чоловік, надав заяву про згоду дружині ОСОБА_2 на придбання квартири АДРЕСА_2 .
27 квітня 2017 року рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області шлюб між сторонами розірвано.
19 серпня 2017 року сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 283.
14 липня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року визнано квартиру АДРЕСА_2 , загальна площа 49,8 кв.м, житлова площа 28,7 кв.м. спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , за кожним із співвласників.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року та постановою Верховного суду від 16 квітня 2025 року, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року залишено без змін.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 29 липня 2024 року є співвласником 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду, серія та номер: 211/3470/23, виданий 13.03.2024, видавник Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області; постанова суду, серія та номер: 211/3470/23, виданий 25.06.2024, видавник Дніпровський апеляційний суд. Інша 1/2 частина квартири належить ОСОБА_2 .
02 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір про користування електричною енергією.
24 квітня 2024 року, на підставі заяви споживача ОСОБА_2 про відключення, представниками АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» було здійснено припинення послуги електропостачання помешкання за адресою: АДРЕСА_1 . Після повторного звернення, 18 липня 2024 року було здійснено відключення помешкання від послуги електропостачання в РЩ будинку.
ОСОБА_1 звернувся до АТ «ДТЕК Дніпровські Електромережі» із заявою про поновлення електропостачання до квартири АДРЕСА_2 , йому відмовили, вказуючи, що на поновлення послуг потрібна згода другого співвласника, тобто ОСОБА_2 .
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2024 року визнано протиправними дії Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпровські Електромережі» щодо відмови поновлення електропостачання до квартири в АДРЕСА_1 , співвласником 1/2 частини якої є ОСОБА_1 . Зобов'язано Акціонерне Товариство «ДТЕК Дніпровські Електромережі» поновити послуги електропостачання до квартири в АДРЕСА_1 , співвласником 1/2 частини якої є ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2024 року залишено без змін.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що з вини відповідачки, яка, щоб унеможливити позивачу людське проживання в квартирі, з березня 2022 року вчинила дії щодо припинення в квартиру водопостачання, газопостачання та електропостачання, внаслідок чого тривалий час без води та газу він в своїй квартирі проживав 2 роки 5 місяців, без електрики він проживав 3 роки 4 місяці, а тому позивачу була спричинена моральна шкода, оскільки він не міг в квартирі тримати продукти харчування, не міг готувати їжу, не міг проводити санітарно- гігієнічні заходи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц.
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19).
Закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодуванняморальної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсаціяморальноїшкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Як вбачається із матеріалів справи, обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що з вини відповідачки, яка, щоб унеможливити позивачу людське проживання в квартирі, з березня 2022 року вчинила дії щодо припинення в квартиру водопостачання, газопостачання та електропостачання, внаслідок чого тривалий час без води та газу він в своїй квартирі проживав 2 роки 5 місяців, без електрики він проживав 3 роки 4 місяці, а тому позивачу була спричинена моральна шкода, оскільки він не міг в квартирі тримати продукти харчування, не міг готувати їжу, не міг проводити санітарно- гігієнічні заходи.
Разом з тим, позивачем по справі не було надано належних та допустимих доказів того, що дії відповідачки з відключення квартири АДРЕСА_2 , мали умисний характер.
Постачання електричної енергії здійснювалося на підставі договору, який був укладений виключно між відповідачкою та АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».
Враховуючи це, саме відповідачка мала право вирішувати питання щодо припинення або продовження дії цього Договору, внесення до нього змін, оскільки саме вона є зобов'язаною стороною за договором. Подання відповідачкою заяви про припинення постачання електроенергії до квартири, власником якої вона була на момент звернення із заявою, було обумовлене об'єктивними обставинами, адже вона з початку повномасштабної війни виїхала за межі України та проживає з сином у Польщі.
13 березня 2024 року на підстав рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу здійснено поділ майна набутого в шлюбі, а саме 1/2 частини квартири, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за скаржником. Отже, до моменту ухвалення рішення від 13 березня 2024 року виключно на відповідача було покладено усі права та обов'язки щодо під'єднання, відключення, оплати та інших питань, що пов'язані з електропостачанням до квартири. А це свідчить, що жодної моральної шкоди відповідачем не могло бути завдано.
При цьому, як правильно зазначено судом першої інстанції, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2024 року, визнано протиправними дії саме Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» щодо відмови поновлення електропостачання до спірної квартири, що спростовує доводи позивача про спричинення йому моральної шкоди відповідачкою.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що дійсно, позивач звертався до суду із позовами, зокрема про визнанання за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя та з позовом про визнання протиправними дій Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпровські Електромережі» щодо відмови поновлення електропостачання до квартири в АДРЕСА_1 , співвласником 1/2 частини якої є ОСОБА_1 , і розгляд цих справ завершувався постановленням рішень.
Разом з тим, лише сам факт таких звернень не може свідчити про спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди.
Ставлячи питання про стягнення моральної шкоди, позивач не надав жодних доказів, що підтверджують факт завдання йому моральної шкоди саме діями відповідачки. Посилання позивача на те, що він проживав в жахливих умовах, а саме не мав можливості готувати собі їжу, не мав можливості прати собі одяг не підвтерджені належними та допустими доказами, в той час як доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Забарою А.В. подано заяву про стягнення понесених судових витрат, яка обгрунтована тим, що відповідач 04 грудня 2023 року уклала договір № 293 про надання правової допомоги із Адвокатським бюро «Альони Забари» в особi Керуючого Забари Альони Володимирівни. 10 листопада 2025 року відповідач уклала Додаткову угоду № 3 до договору про надання правничої допомоги № 293 від 04 грудня 2023 року. У зв'язку з розглядом справи, відповідач понесла витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн, що підтверджується Актом приймання передачі наданих послуг, Договором про надання правової допомоги від 04 грудня 2024 року № 293, Додатковою угодою № 3 від 10 листопада 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 293 від 04 грудня 2023 року, квитанцією про оплату
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою-третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі № 520/9115/19 викладено правову позицію, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
У постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року по справі № 380/887/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, оцінюючи обставини справи, характер правової допомоги у цій справі щодо змісту виконаних робіт, зокрема складання лише відзиву на апеляційну скаргу та учать в одному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи для сторін, колегія суддів приходить до висновку про можливість зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 6 000 грн, які будуть відповідати критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
Отже, на підставі наведеного вище, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишенням без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року, колегія суддів приходить до висновку про про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі по 6 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: