Провадження № 22-ц/803/1576/26 Справа № 216/1072/25 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
13 січня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чепурнов Віталій Іванович, та Дніпропетровської обласної прокуратурина рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Кузнецовим Р.О. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чепурнов І.Б., звернувсядо суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державої казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Позовні вимоги обґрунтованітим, що 31 січня 2015 рокц стосовно позивача було порушено кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. 06 листопада 2024 року на підставі постанови прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури Горбенка О.В. кримінальне провадження, відносно позивача було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Поряд з цим, постановою слідчого СВ Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області Алабушкіна М.В. від 07 листопада 2024 року кримінальне провадження відносно позивача також було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
У зв'язку з порушенням кримінальної справи, в результаті протиправних дій органів досудового слідства та прокуратури позивач зазнав моральних страждань, які він оцінює у 1 200 000,00 грн. Вказану суму моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу у розмірі 150 000,00 грн позивач просить стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок розпорядника коштів Державної казначейської служби.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 928 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чепурнов В.І., просить змінити рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок розпорядника коштів Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності 1 200 000,00 грн, стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок розпорядника коштів Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені позивачем під час досудового розслідування кримінального провадження №12015040230000056 від 31 січня 2015 року, під час судового розгляду кримінальної справи в Довгинцівському районному суді міста Кривого Рогу, Дніпровському апеляційному суді, Криворізькому районному управлінні поліції ГУ НП в Дніпропетровській області, в Криворізькій центральній окружній прокуратурі на загальну суму 150 000,00 грн, стягнути Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок розпорядника коштів Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, пов'язані з розглядом позову про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності в сумі 15 000,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначаючи мінімальний розмір моральної шкоди завданої ОСОБА_1 незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, судом не враховано, що суд не обмежений мінімальною заробітною платою для визначення розміру моральної шкоди. Розраховуючи розмір моральної шкоди, суд мав врахувати всі обставини, що включають характер і глибину його страждань, погіршення здібностей, тривалість немайнових втрат та інші фактори, що мають значення. Суд безпідставно відкинув твердження позивача, що він протягом 10 років був позбавлений можливості кар'єрного зростання. Також суд не прийняв твердження позивача про втрату можливості реалізувати власні прагнення бути обраним під час виборів 2019, 2020 років внаслідок невирішеного питання про притягнення до кримінальної відповідальності.
Відмовляючи у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в сумі 150 000 грн, що поніс ОСОБА_1 у судах першої та апеляційної інстанцій починаючи з 2015 року до закінчення досудового розслідування кримінального провадження шляхом закриття справи в 2024 році, суд не взяв до уваги, що правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Чепурновим В.І. на підставі договору, ОСОБА_2 відповідно до досягнутої домовленості з захисником сплачував гонорар адвокату в сумі 15 000,00 грн на рік незалежно від кількості судових засідань, які відбувалися, чи скасовувалися з різних причин, з урахуванням фактично витраченого часу на підготовку судового засідання, часу прибуття до суду та часу витраченого на очікування судового засідання, адвокат Чепурнов В.І. здійснював ефективний захист ОСОБА_1 протягом 10 років та досяг позитивного результату для свого клієнта.
Посилаючись на відсутність детального опису виконаних робіт та детального опису витраченого адвокатом часу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що гонорар в 15 000 грн на рік це фіксована сума винагороди захисника з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати та матеріального становища позивача.
Також зазначає, що відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу, суд зазначив, що хоча вони і дорівнюють 9 000 грн., але ж не відповідають критерію розумності. При цьому судом безпідставно зазначено про участь представника позивача лише у двох судових засіданнях, в той час як справу було призначено на 17 березня 2025 року, на 16 квітня 2025 року, на 03 червня 2025 року, на 08 липня 2025 року, на 18 вересня 2025 року та на 06 жовтня 2025 року і представник позивача прибував в кожне призначене судове засідання.
Дніпропетровська обласна прокуратура в апеляційній скарзі, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 928 000,00 грн, просила скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди і ухвалити нове рішення у вказаній частині, компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, судом першої інстанції помилково розраховано суму відшкодування, виходячи з мінімальної заробітної плати 8000,00 грн, адже відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1600,00 грн. Посилається, що суд першої інстанції мав застосувати розмір мінімальної заробітної плати, що дорівнює 1 600,00 грн та виходити з розрахунку 116 місяців х 1600 грн = 185 000 грн.
Відзиви на апеляційні скарги не надані.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Чепурнов В.І., представник Державної казначейської служби України не з'явилися.
Від адвоката Чепурнова В.І. до Дніпроського апеляційного суду надана заява, в якій він просить здійснити розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, представника Дніпропетровської обласної прокуратури Хоружко С.Л., який підтримав апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури з викладених у ній мотивів та просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чепурнов В.І., підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку зі здійсненням щодо позивача кримінального переслідування йому спричинено моральну шкоду, розмір якої відповідно доЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», становить 928 000,00 грн (116 місяців х 8000,00 грн (мінімальна заробітна плата у 2025 році)). При цьому суд врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, з урахуванням засад розумності та справедливості зазначив, що не встановлено підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі і позивачем вказаних підстав не наведено.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду у розмірі 150 000 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати позивача, які він поніс у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження документально не підтвердженні, доказів фактичної сплати грошових коштів суду не надано, а тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що надані представником позивача документи на підтвердження витрат з правової допомоги (копія договору про надання професійної правничої допомоги та квитанції) критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, не відповідають, до того ж фактичні реальні витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені належними доказами.
Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що у провадженні СВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015040230000048 від 26.01.2015, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
Постановою прокурора прокуратури м. Кривого Рогу від січня 2015 року виділено з матеріалів кримінального провадження №12015040230000048 в окреме провадження матеріали за фактом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей посадовими особами Управління капітального будівництва виконкому Криворізької міської ради, щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
19.02.2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
23.02.2015 прокурором прокуратури міста Кривого Рогу затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №1201504023000056 від 31.01.2015 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, який разом з реєстром матеріалів досудового розслідування отриманий останнім 24.02.2015.
В подальшому обвинувальний акт скеровано для розгляду до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (справа №211/1233/15-к).
Вироком Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.11.2023 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинувачені та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14.03.2024 вищезазначений вирок суду скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Далі, на підставі ухвали Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2024 обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №1201504023000056 від 31.01.2015 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, - повернуто прокурору для усунення недоліків.
06.11.2024 на підставі постанови прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури Горбенка О.В. кримінальне провадження, відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом із 19.02.2015 (з моменту повідомлення про підозру) по 06.11.2024 (до моменту закриття кримінального провадження), тобто 116 місяців.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Приписами частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі№ 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 161/15015/22 (провадження № 61-6078св24).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції,вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовано виходив з того, що внаслідокперебування під слідством та судом позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув в силу прямої вказівкизакону на підставіпостановлення виправдувального вироку суду.
Порушене щодо ОСОБА_1 кримінальне провадження мало несприятливі наслідки для нього, оскільки він тривалий час був змушений захищатися від обвинувачення і доводити свою невинуватість, страждав від почуття невизначеності свого майбутнього. Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушенням у зв'язку з цим нормальних життєвих зв'язків, вимушених змінах в організації його життя.
Позивач був обвинувачений у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, що вочевидь вкрай негативно відобразилося на його престижі, репутації та суспільних стосунках, відновлення яких потребувало значних зусиль.
Суд першої інстанції правильно визначив строк перебування позивача під слідством та судом з 19 лютого 2015 року (з моменту повідомлення про підозру) до 16 листопада 2024 року (до моменту закриття кримінального провадження, що складає 116 місяців.
Як вбачається зі статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000,00 грн.
Отже, враховуючи мінімальний розмір заробітної плати (8000,00 грн) за кожен місяць перебування під слідством чи судом (116 місяців) мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 становить 116 місяців * 8000,00 = 928000,00 грн.
Враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх значну тривалість протягом 116 місяців, вимушені зміни у житті позивача, ступінь зниження його репутації, вимоги розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 928000,00 грн відповідає мінімальному, визначеному законом, в повній мірі є достатнім для компенсації спричинених моральних страждань.
Вимагаючи відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн, позивач належним чином не мотивував своїх вимог, не навів аргументів, чому відшкодування має складати саме такий розмір, що значно перевищує передбачений законом мінімум відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ.
Як вбачається з матеріалів справи, запобіжні заходи та заходи процесуального примусу, передбачені КПК України, до ОСОБА_1 не застосовувались, позивач не перебував під вартою, до нього не застосовувались інші обмеження особистих прав і свобод. Будь-яких доказів щодо застосування до нього насильства чи тиску з боку правоохоронних органів, звернення за медичною допомогою після затримання позивачем не надано.
При цьому, колегія суддів зауважує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чепурнов В.І., щодо необхідності збільшення розміру відшкодування йому моральної шкоди колегія суддів не приймає.
Доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, колегія суддів відхиляє та зазначає наступне.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.
Зміни до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем не вносилися, і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема України «Про Державний бюджет України».
До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини 3статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосуваннястатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24), від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22 (провадження № 61-13387св24), від 05 березня 2025 року у справі № 161/170/24 (провадження № 61-9822св24), від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24 (провадження № 61-14883св24).
Крім того, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» відсутні. Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24).
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та кримінального провадження суд першої інстанції, дійшов висновку, що витрати пзивача, які він поніс у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, документально не підтверджені, доказів фактичної сплати грошових коштів суду не надано. Тому з урахуванням встановленого, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесчених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження у розмірі 150 000 гривень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не приймає доводи позивача щодо доведеності та обгрунтованості вимог в цій частині.
За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Отже, встановивши факт понесення витрат у зв'язку із наданням юридичної допомоги, суд стягує такі витрати позивача саме за час перебування під слідством і судом.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження фактичної сплати ОСОБА_1 грошових коштів представником позивача було надано 10 квитанцій на суму 15 000 грн кожна. Всі перераховані квитанції є ідентичними за описом виконаних робіт. При цьому судом враховано, що представником позивача не доведено документально понесення витрат на парвову допомогу під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, не надано акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис витраченого адвокатом часу на надання кожного виду послуг, розрахунок таких витрат.
Таким чином, суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження витрат ОСОБА_1 у зв'язку з наданням йому правової допомоги у кримінальному провадженні, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 150 000 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн. суд першої інстанції дійшов висновку, що надані представником позивача документи на підтвердження витрат з правової допомоги критерию реальності адвокатських послуг (встановлення їїхньої дійсності), а також критерію розумності іхнього розміру, не відповідають, фактичні реальні витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені належними доказами, що є наслідком відмови у стягненні таких витрат.
З таким висновком суду колегія суддів погодитится не може та зазначає наступне.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні документи:
копія ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ №1359778 від 11.02.2025 року,
копія Договору про надання правової допомоги від 15.01.2025 року,
копію квитанції серії ББА №305955 від 17 січня 2025 року, згідно якої вартість послуги ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності - 15 000 грн.
Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 та від30 вересня 2009 року №23-рп/2009.
Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно ч. 1, п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч.8 ст. 141 ЦПК України).
Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 та у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/2018 року.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Відповідно п. 2.3.1 Договору про надання правової допомоги від 15.01.2025 року Клієнт зобов'язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк, погоджені між ними.
Згідно п. 5.1 вказаного Договору детальний пеерлік послуг, а також розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат пов'язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюються сторонами та може визначатися додатковою (ми) угодою(ми) до цього Договору.
В позовній заяві представником позивача адвокатом Чепурновим В.І. зазначено, що судові витрати пов'язані з розглядом справи в суді складаються з витрат на правову допомогу в фіксованій сумі 15 тисяч гривень (складання позовної заяви - 7000 грн, складання відповіді на відзив - 2000 грн, складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції чи складання відзиву на апеляційну скаргу відповідача - 6000 грн, участь представника в розгляді справи - 1000 грн за судове засідання).
Проаналізувавши наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено обсяг наданих та виконаних послуг на правову (правничу) допомогу та їх вартість у вказаному ним розмірі.
Згідно постанови Верховного Суду від 01.11. 2022 року у справі №757/24445/21-ц відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Відповідно постанови Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №159/5837/19 витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Оскільки вищезазначене не враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині заслуговують на увагу. Витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 гривень підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 .
Відповідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
В іншій частині рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року підлягає залишенню без змін, оскільки, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційних скаргах.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чепурнов Віталій Іванович, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 гривень скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: