СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кс/759/246/26
ун. № 759/611/26
09 січня 2026 року слідчий суддя Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання слідчої Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №620241001300002991, інформація про яке внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.10.2024, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Слідчий слідчого відділу Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_5 за погодженням із прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Клопотання мотивує тим, що Слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, за процесуального керівництва Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №620241001300002991, інформація про яке внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.10.2024, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжено, та який тривав на момент вчинення кримінального правопорушення та діє по теперішній час.
24.02.2022 ОСОБА_4 відповідно до Указу Президента України від
24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу під час мобілізації до лав Збройних Сил України - ІНФОРМАЦІЯ_2 та зарахований до складу військової частини НОМЕР_1 .
В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.05.2023 №9 сержант ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.
27.05.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №12 сержант ОСОБА_4 призначений на посаду стрільця штурмової роти штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 .
27.11.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №199 сержант ОСОБА_4 призначений на посаду командира десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 .
Сержант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем по мобілізації військової частини НОМЕР_2 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Однак, сержант ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
25.04.2024 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №120 сержант ОСОБА_4 отримав поранення під час виконання бойового завдання поблизу АДРЕСА_1 та вибув на лікування.
Військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 сержант ОСОБА_4 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 01.05.2024 вибув з лікувального закладу та до військової частини умисно в подальшому не повернувся. Після чого ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби до 17.08.2024, тобто до моменту прибуття до пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 для подальшого несення військової служби, чим було закінчено вказане кримінальне правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану військовослужбовцем тривалістю понад три доби, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, громадянин України, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , тел. НОМЕР_4 .
Підозра ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обґрунтовується зібраними під час досудового розслідування доказами, зокрема: актом службового розслідування від 31.08.2024; протоколом допиту свідків; іншими матеріалами кримінального провадження.
На даний час є необхідність у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 оскільки є достатньо підстав вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція за який передбачає покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років та той факт, що останній відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 до дійсного часу, заходів щодо повернення на службу добровільних не вчинив, враховуючи, що в країні оголошено мобілізацію та введено воєнний стан, тому існує ризик вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що повністю підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому ОСОБА_4 кілька разів доставлявся працівниками поліції до внутрішньої служби правопорядку за адресою АДРЕСА_5 , але до служби добровільно не повернувся.
Так Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».
Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється: оскільки ОСОБА_4 підозрюється у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є для нього стримуючим фактором, який позбавляє можливості продовжити вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , його особу та інші обставини, існують ризики, що він буде продовжувати переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, продовжить вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, у якому підозрюється та незаконно перебуваючи як військовослужбовець за межами військової частини, може вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні: наявність ризику незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_4 та свідки у кримінальному провадженні є військовослужбовцями, які проходять службу в одній військовій частині і будуть взаємодіяти між собою, а також можуть проживати поряд та спілкуватися один з одним.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У разі застосування до ОСОБА_4 більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, орган досудового розслідування не зможе в повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження, а також не забезпечать виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та запобіганню вище зазначеним ризикам.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала, просила його задовольнити.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні даного клопотання.
Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши додані докази, заслухавши думку учасників судового провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, суд враховує, що відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року № 3-68/2018).
Згідно ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, знищити, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст.177 КПК України).
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ст.178 КПК України.
Згідно із ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, ОСОБА_4 підозрюється, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України КК України, яке згідно з ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень.
При застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд не може обґрунтовувати прийняття такого рішення виключно тяжкістю покарання, яке могло бути призначене підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення без належного з'ясування наявності у кримінальному правопорушенні хоча б одного із ризиків, передбачених ст.177 КПК.
Тільки те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, не дає підстав для застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Слідчий суддя вважає, що не доведено наявності ризиків, на котрі посилається в клопотанні слідчий, та які передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно вплавити на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Отже у випадку підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 407 КК України не передбачено застосування запобіжних заходів більш м'яких, ніж тримання під вартою, але суд вважає, що слідчим та прокурором взагалі не доведено необхідність застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу, так як долучені до клопотання докази, не свідчать про наявність визначених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст.177 КПК України ризиків, які б зумовлювали необхідність застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
Отже виходячи з того, що під час розгляду клопотання прокурор не довів обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої ст. 194 КПК, вважаю, що у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 176-178, 183, 193-194, 196-197, 205 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання слідчої Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №620241001300002991, інформація про яке внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.10.2024, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1