Справа № 127/34090/25
Провадження 2/127/7768/25
14 січня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.06.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 502550-КС-001, згідно якого відповідачці було надано кредит в сумі 5 000, 00 гривень. 10.08.2024 між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № ДУ№1 до вказаного кредитного договору, у відповідності до якої відповідачка отримала додатково кредит в сумі 6 000, 00 гривень. Всупереч умовам кредитного договору відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 09.10.2025 становить 21 144, 18 гривень, з яких: 8 904, 67 гривень - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 12 129, 06 гривень - сума прострочених платежів по процентах; 110, 45 гривень - сума прострочених платежів за комісією.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024 в сумі 21 144, 18 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 06.11.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» докази по справі.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), задекларованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0505389604288). (а.с.12-12зв.)
За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було вручене одержувачу 25.10.2025.
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 06.11.2025, направлене відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), задекларованою у встановленому законом порядку, повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 80-81)
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 06.11.2025 вважається врученою відповідачці 27.11.2025.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 06.11.2025, від відповідачки відзив на позов не надійшов.
На виконання вимог ухвали суду від 06.11.2025 на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» 24.11.2025 надійшли витребувані судом докази.
Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та наданих АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог вищевказаного судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Варто зазначити, що дата ухвалення цього рішення обумовлюється тим, зокрема, що в період з 25.12.2025 до 09.01.2026 суддя Борисюк І.Е. перебувала у відпустці.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
14.06.2024 відповідачка була ознайомлена із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Бізнес позика» і заповнила анкету клієнта. (а.с. 18-20, 46)
Того ж дня, 14.06.2024, ТОВ «Бізнес позика» запропонувало ОСОБА_1 укласти договір про надання кредиту. (а.с. 26-30зв.)
Вищевказана пропозиція укласти кредитний договір (оферта) містила істотні умови договору і виражала намір ТОВ «Бізнес позика» вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття.
14.06.2024 відповідачка акцептувала вищевказану оферту. (а.с. 31-35зв.)
Так, 14.06.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 502550-КС-001, у відповідності до умов якого ТОВ «Бізнес позика» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 5 000, 00 гривень шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на реквізити електронного платіжного засобу, який зазначений в розділі 8 - № НОМЕР_1 , строком до 04.10.2024, а позичальниця, в свою чергу, зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього договору.
Сторони вищевказаного кредитного договору погодили графік платежів (п. 3.2.3 договору).
Відповідачка підтвердила, що: ознайомлена з договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклала договір з вільним волевиявленням; до моменту укладення цього договору отримала всю необхідну інформацію про кредитного посередника кредитодавця відповідно до ст. 6 Закону України «Про споживче кредитування»; отримала від кредитодавця всі документи та інформацію, які позичальник запросила у кредитодавця до моменту укладення договору (п. 7.4.4 - п. 7.4.6 договору).
10.08.2024 відповідачка, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту та пропозицією ТОВ «Бізнес позика» про надання кредиту, акцептувала оферту, яка містила істотні умови додаткової угоди до договору № 502550-КС-001 від 14.06.2024 і виражала намір ТОВ «Бізнес позика» вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття. (а.с. 36-42)
Так, 10.08.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024, у відповідності до умов якої ТОВ «Бізнес позика» зобов'язалось надати ОСОБА_1 додатково кредит в сумі 6 000, 00 гривень, а позичальниця, в свою чергу, зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов договору.
Сторони вищевказаного кредитного договору збільшили строк кредитування до 30.11.2024 і погодили новий графік платежів, виклавши п. 3.2.3 договору у новій редакції (п. 6 додаткової угоди до договору).
Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови договору про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При укладенні кредитного договору відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка вчинила ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, а також додаткової угоди до нього, і підписала 14.06.2024 договір № 502550-КС-001 і 10.08.2024 додаткову угоду № 1 до цього договору електронними підписами одноразовими ідентифікаторами - UA-3903 і UA-4479, відповідно. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідачки. (а.с. 43-45зв.)
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір і додаткова угода до нього між кредитодавцем та відповідачкою не були б укладені. Відповідно, укладення кредитного договору і додаткової угоди до нього у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, ці правочини відповідно до закону вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що кредитний договір № 502550-КС-001 від 14.06.2024 та додаткова угода № 1 до нього від 10.08.2024 укладені між фінансовою установою та відповідачкою в електронній формі, при укладенні яких їх сторонами було погоджено усі істотні умови цих договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісією.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Із розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024 вбачається, що заборгованість станом на 20.10.2025 становить 21 144, 18 гривень, з яких: 8 904, 67 гривень - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 12 129, 06 гривень - сума прострочених платежів по процентах; 110, 45 гривень - сума прострочених платежів за комісією. (а.с. 13-16зв.)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредитних коштів, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
Як вбачається із повідомлень ТОВ «ПрофітГід», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Бізнес позика» на підставі договору № ПГ-5 від 04.11.2020, зокрема 14.06.2024 і 10.08.2024 успішно здійснено транзакції № 41836-45923-77823 в сумі 5 000, 00 гривень і № 42327-49229-62474 в сумі 6 000, 00 гривень за реквізитами платіжних карток № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 на виконання умов договору № 502550-КС-001 від 14.06.2024 і додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024. (а.с. 47-48) Такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами кредитного договору (п. 3.1).
Вищевказані платіжні засоби - платіжні картки № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 були вказані позичальницею у кредитному договорі (розділ 8 договору, розділ 13 додаткової угоди).
На виконання вимог ухвали суду від 06.11.2025 АТ КБ «ПриватБанк», зокрема, надано виписку про рух коштів по поточному рахунку відповідачки за період з 14.06.2024 до 30.11.2024. (а.с. 77-79зв.)
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно із п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, з огляду на вищевказані положення, виписка по рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідачки, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Так, з виписки по рахунку відповідачки вбачається надходження грошових коштів, зокрема 14.06.2024 в сумі 5 000, 00 гривень (на картковий рахунок № НОМЕР_1 ) і 10.08.2024 в сумі 6 000, 00 гривень (на картковий рахунок № НОМЕР_2 ), а також те, що відповідачка користувався цими грошовими коштами.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою кредиту за договором № 502550-КС-001 від 14.06.2024, з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024, в сумі 11 000, 00 гривень.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідачкою в рахунок сплати заборгованості по вищевказаному договору було сплачено усього 8 887, 87 гривень, 2 095, 33 гривень з яких зараховано позивачем в рахунок погашення відповідачкою заборгованості за тілом кредиту.
Відповідачкою не спростовано факт отримання нею кредитних коштів за договором № 502550-КС-001 від 14.06.2024, з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту за вищевказаним договором в сумі 8 904, 67 гривень (11 000, 00 гривень - 2 095, 33 гривень).
Також позивач просив суд стягнути із відповідачки заборгованість по відсотках в сумі 12 129, 06 гривень.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору, і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Як вбачається з умов кредитного договору № 502550-КС-001 від 14.06.2024, з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024, відповідачка зобов'язалась здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів, визначеному у п. 3.2.3 договору. Однак, неналежним чином виконувала свої зобов'язання, незважаючи на часткове погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку відповідачки і узгоджується із розрахунком заборгованості.
Судом встановлено нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами в межах строку кредитування - до 30.11.2024.
Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідачки перед позивачем по відсотках і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам кредитного договору.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідачкою в рахунок сплати заборгованості по вищевказаному договору було сплачено грошові кошти, з яких 5 252, 99 гривень зараховано позивачем в рахунок погашення відповідачкою заборгованості по відсотках. Відповідачкою дані обставини не спростовано.
Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за договором про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024, з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024, в сумі 12 129, 06 гривень.
Крім того, позивач вимагає стягнути на його користь із відповідачки заборгованість за комісією за вищевказаним договором в сумі 110, 45 гривень.
Згідно із п. 2.5 договору про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024 і п. 5 додаткової угоди № 1 до цього договору від 10.08.2024 відповідачка зобов'язалась сплатити позивачу комісію за надання кредиту в сумі 750, 00 гривень і за надання додаткової суми кредиту - 900, 00 гривень. За умовами договору дана комісія включена до загальних витрат позичальника за кредитом.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідачкою в рахунок сплати заборгованості по вищевказаному договору було сплачено грошові кошти, з яких 1 539, 55 гривень зараховано позивачем в рахунок погашення відповідачкою заборгованості по комісії. Відповідачкою дані обставини не спростовано.
Таким чином, заборгованість відповідачки за комісією за надання кредиту за договором № 502550-КС-001 від 14.06.2024, з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024, становить 110, 45 гривень (1 650, 00 гривень - 1 539, 55 гривень), яка й підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позикодавцю не повернуті, кредитор має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за користування такими коштами і комісії за надання кредиту.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 06.11.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024 і додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024 в сумі 21 144, 18 гривень, з яких: 8 904, 67 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 12 129, 06 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом; 110, 45 гривень - заборгованість за комісією.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 16674 від 24.10.2025. (а.с. 11)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525-527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором про надання кредиту № 502550-КС-001 від 14.06.2024 і додаткової угоди № 1 до нього від 10.08.2024 в сумі 21 144, 18 гривень та судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання задеклароване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»: код ЄДРПОУ 41084239; місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411.
Рішення суду складено 14.01.2026.
Суддя