12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 760/12966/24
провадження № 51-24ск26
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , поданої в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року і
встановила:
за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. В. Олександрівка Бориспільського району Київської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- засуджено за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз 29.09.2014 Солом'янським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, звільнений з місць позбавлення волі 05.02.2020 по відбуттю строку покарання,
-засуджено за ч.4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання визначено рахувати з дня застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тобто з 29.05.2024 року. Зараховано в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 29.05.2024 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі на підставі
ч. 5 ст. 72 КК України.
Вироком вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року зазначений вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду, відповідно до обставин, установлених місцевим судом та детально наведених у вказаному вироку, ОСОБА_6 23.03.2024, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, переслідуючи корисливі мотиви та бажаючи збагатитись за рахунок чужого майна, вирішив таємно викрасти чуже майно в приміщенні майстерні, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_7 , в умовах воєнного стану. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, ОСОБА_6 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та не завадить йому у вчиненні крадіжки, таємно викрав чуже майно, що належить ОСОБА_7 , а саме мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A33 5G» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 вартістю 6 705 грн
00 коп. (згідно висновку експерта від 19.04.2024 № СЕ-19/111-24/22896-ТВ) та мобільний телефон «Samsung Galaxy S10 Lite 6/128Gb» вартістю 5375 гривень
67 копійок (згідно висновку експерта від 09.05.2024 № СЕ-19/111-24/23060-ТВ).
Після чого, діючи умисно, передбачаючи можливість настання наслідків у вигляді спричинення майнових збитків та бажаючи настання таких наслідків, ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, утримуючи при собі таємне викрадене чуже майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на свій власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 майнової шкоди на суму 12 080 грн. 67 коп.
Крім того, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_5 30.03.2024, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, вступили в злочинну змову, спрямовану на таємне викрадення чужого майна, що належить ОСОБА_7 , шляхом таємного проникнення у приміщення майстерні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3.
30.03.2024, приблизно о 18:20 год., ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_5 прибули до огородженої парканом території, за вказаною адресою, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_5 пролізли під парканом, опинившись, таким чином, на території, де розміщується приміщення майстерні.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у інше приміщення, в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, переслідуючи мету незаконно збагатитись за рахунок крадіжки чужого майна, ОСОБА_6 , діючи відповідно до відведеної йому ролі, стамескою зламав замок вхідних дверей до приміщення майстерні, після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_5 проникли до середини приміщення, звідки таємно викрали чуже майно, що належить ОСОБА_7 , після чого, діючи умисно, передбачаючи можливість настання наслідків у вигляді спричинення майнових збитків та бажаючи настання таких наслідків, утримуючи при собі повторно таємно викрадене чуже майно, що належить ОСОБА_7 , з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим в подальшому на свій власний розсуд, чим спричинили ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 30 371 гривень 01 копійка.
Дії ОСОБА_8 та ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 4 ст.185 КК України, а саме як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням в інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, вимоги якої за змістом аналогічні її апеляційній скарзі, захисник ОСОБА_4 не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_5 , просить змінити постановлені судові рішення та пом'якшити покарання. Посилаючись на дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, стверджує, що його виправлення і перевиховання можливі без ізоляції від суспільства, тому вважає за доцільне звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, поклавши на нього обов'язки, визначені ст.76 КК України.
Зазначає, що призначаючи покарання, суд врахував щире каяття та вчинення кримінального правопорушення внаслідок скрутного матеріального становища, однак не врахував таку обставину, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Також, захисник вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому, суд першої інстанції проігнорував висновки Верховного Суду, викладені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року, відповідно до якої у частині другій ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання, яка має враховуватися і при вирішенні питання про можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК України за обставин, установлених у вироку місцевого суду, що ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, у тому числі, на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованих йому діянь, в касаційній скарзі не оспорюється.
Щодо доводів касаційної скарги в частині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу.
Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК України (у редакції Закону на час вчинення діяння), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Як вбачається із вироку, суд першої інстанції, згідно з указаними нормами закону врахував: ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного, який є раніше судимим, знаходиться під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, неодружений, утриманці відсутні. Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття, а також вчинення ним кримінального правопорушення внаслідок скрутного матеріального становища, обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Із такою позицією місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції. Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали під час перегляду вироку суд апеляційної інстанції перевірив доводи щодо суворості покарання, викладені в апеляційній скарзі засудженого, та навів переконливі мотиви, у зв'язку з якими визнав їх неприйнятними та вказав наступне. ОСОБА_5 має непогашені судимості за неодноразове вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, за які був засуджений до реальних покарань, які відбував у місцях позбавлення волі. Після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_5 вчинено кримінальне правопорушення корисливої спрямованості, яке за ступенем тяжкості віднесено до категорії тяжких, отже зазначені обставини свідчать про те, що його виправлення без ізоляції від суспільства є неможливим.
Колегія суддів також уважає, що обраний ОСОБА_5 розмір та вид покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним кримінальним законом.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , поданої в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 02 червня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня
2025 року.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3