12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 569/10289/22
провадження № 61-179св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Рівненська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Островського, 24», Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська Олена Вікторівна, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Островського, 24» (далі - ОСББ «Островського, 24»), Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради, про виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності в об'єкт самостійної власності та встановлення факту переходу права користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу
від 27 червня 2012 року вона набула у власність квартиру в житловому будинку розташованому на АДРЕСА_1 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно з пунктом 1 договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року будинок, у якому знаходиться зазначена квартира, розташований на земельній ділянці, виділена частина якої площею 0,0290 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5610100000:01:028:0490.
Відповідно до довідки Управління Держкомзему у м. Рівне від 24 серпня 2011 року згідно з земельно-обліковими документами земельна ділянка площею 0,0290 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спорудобліковується за ОСОБА_6 , а тому, до неї, як власниці квартири на АДРЕСА_1 , згідно зі статтями статей 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 120 Земельного кодексу України (далі -
ЗК України) перейшло право користування земельною ділянкою.
На час звернення до суду з цим позовом у будинку на АДРЕСА_2 штучно створено ОСББ «Островського, 24» за участю власників двох квартир НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Головою ОСББ «Островського, 24» обрано ОСОБА_7 , яка не є співвласником будинку.
Таким чином, позивачка, будучи власницею квартири у зазначеному будинку, зобов'язана сплачувати внески на утримання будинку, хоча вона повністю утримує свою квартиру, ніяких спільних витрат на утримання будинку немає, оскільки будинок на АДРЕСА_2 одноповерховий, не має приміщень спільного користування, кожна квартира має самостійний вхід із вулиці. При цьому реконструкцію будинку ОСББ «Островського, 24» здійснити неспроможне у зв'язку із відсутністю матеріальних ресурсів, а її права на реконструкцію належної їй квартири штучно обмежуються.
Посилаючись на те, що її право власності на квартиру та право користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена, підлягають захисту в судовому порядку, зважаючи на те, що вона як власник частки житлового будинку - квартири НОМЕР_5 , та користувач земельної ділянки площею 0,0290 га, на якій розміщена зазначена квартира, має право на виділ належного їй майна в натурі в окремий ізольований об'єкт - окреме будинковолодіння (садибу) з метою реалізації правомочностей власника, оскільки, маючи можливість виділити свою садибу в окремий об'єкт, позивачка не зобов'язана нести витрати на утримання штучно створеного ОСББ «Островського, 24», у якому немає жодної потреби, а має бажання самостійно здійснювати реконструкцію свого нерухомого майна і належно його утримувати, ОСОБА_1 просила суд:
встановити факт переходу до неї права користування присадибною земельною ділянкою площею 0,0290 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5610100000:01:028:0490, в межах, відображених на геодезичному плані земельної ділянки, виготовленому Приватним підприємством «Геопростір» (далі - ПП «Геопростір»), а саме за визначеними розмірами в метрах по периметру земельної ділянки 13,82-19,08-2,66-11,00-3,00-1,26-2,28-3,75-1,90-1,00-1,80-2,30-1,50-2,30- 3,70-0,27-6,18;
виділити їй в натурі частку у житловому будинку з надвірними будівлями (домоволодіння) - приміщення квартири на АДРЕСА_1 в об'єкт самостійної власності у виді ізольованого домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 37,5 кв. м, житловою площею 28,9 кв. м у складі приміщень: 2-1, 2-2-, 2-3, 2-4, приміщень підвалу та горища, які розміщені під та над квартирою, припинивши право власності на квартиру на АДРЕСА_1 ;
судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку.
Позивачка не довела, що відповідачі чинять їй перешкоди у вільному володінні та користуванні прибудинковою земельною ділянкою. Факт користування позивачкою всією земельною ділянкою, за адресою: на АДРЕСА_2 , встановлено рішенням суду, а виділення частки у цій земельній ділянці належить до виключних повноважень міської ради.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 14 лютого 2024 року у справі № 344/722/22, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, та постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування
статей 364, 367, 377 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази та ухвалили судове рішення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, що згідно ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» багатоквартирним житловим будинком вважається житловий будинок, що включає три і більше квартири, приміщення загального користування і загальні інженерні мережі. Водночас триквартирний житловий будинок на АДРЕСА_2 не має приміщень загального користування.
Матеріали справи не містять доказів про те, що зазначений будинок будувався як багатоквартирний .
Висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній, а саме:
щодо застосування статей 377 ЦК України, 120 ЗК України при переході права власності на квартиру у одноповерховому триквартирному будинку, утвореному шляхом поділу індивідуального садибного будинку на три квартири (правова проблема: чи переходить право користування земельною ділянкою від відчужувача до набувача квартири, якщо договором купівлі продажу передбачено площу та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розміщена така квартира);
щодо застосування статей 364, 367 ЦК України про можливість виділу (поділу квартир) в одноповерховому триквартирному будинку, утвореному шляхом поділу індивідуального садибного будинку в окремі самостійні об'єкти власності - індивідуальні садибні будинки (правова проблема: чи може бути виділена у трикімнатному житловому будинку утвореному із житлового будинку індивідуально садибної забудови в об'єкт самостійної власності - індивідуальний житловий будинок садибного типу, якщо таке виділення відповідає містобудівним та санітарним умовам).
Із 23 листопада 1959 року у зазначеному житловому будинку розміщено три окремі квартири, кожна з яких має власний вхід з вулиці, між мешканцями будинку було встановлено порядок користування земельною ділянкою, згідно з яким у користуванні ОСОБА_6 перебувала земельна ділянка площею 290 кв. м, якій присвоєно кадастровий номер 5610100000:01:028:0490.
Таким чином, до позивачки як власника квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,0290 га, на якій розміщена зазначена квартира, відповідно до статей 377 ЦК України, 120 ЗК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та ухвалив оскаржуване судове рішення на підставі недопустимих доказів.
Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що судові рішення, ухвалені у справах № 569/16944/15-ц, № 569/7291/18, № 569/15555/21 є єдиними доказами та не надав оцінки доказам, наданим позивачкою, а саме: архівним довідкам про будівництво житлового будинку як індивідуального садибного та закріплення за будинком земельної ділянки, про встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками квартир, про знаходження будинку в зоні змішаної садибної та блокованої забудови середньої щільності, висновку експерта про технічну можливість існування квартири як житлового будинку садибного типу, присвоєння об'єкту окремої поштової адреси, щодо видачі будівельного паспорта та реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСББ «Островського 24» у яких заявники просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська О. В. на рішення ні рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Курганська О. В., на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області матеріали цивільної справи № 569/10289/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська О. В., про врахування правових позицій Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Виконкому Ровенської міської ради депутатів трудящих від 26 січня 1953 року № 354 зареєстровано право користування земельною ділянкою за будинком на АДРЕСА_2 площею 1 064, 5 кв. м.
Рішенням Виконкому Ровенської міської ради депутатів трудящих від 09 березня 1962 року № 38/18 відведено земельну ділянку для будівництва двоповерхового житлового будинку, зокрема 400 кв. м - за рахунок комунальної садиби на АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки управління Держкомзему у м. Рівне від 24 серпня 2011 року № 2-11-3367/11 згідно із земельно-обліковими документами м. Рівне земельна ділянка площею 0,0290 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд обліковується за ОСОБА_6 .
27 червня 2012 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І., зареєстрованого у реєстрі за № 1816, набула у власність квартиру у житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_1 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року зазначена квартира розташована у будинку, який розміщується на земельній ділянці, виділена частина якої, площею 0,0290 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5610100000:01:028:0490, правовий статус якої визначений у довідці, виданій 27 червня 2012 року Управлінням Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області при Державному комітеті України із земельних ресурсів, за вих. № 01-538.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2012 року (справа № 1715/20307/12 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Рівненська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 жовтня 2014 року, встановлено факт переходу права користування присадибною земельною ділянкою площею 0,0290 га, розташованою на АДРЕСА_2 кадастровий номер 5610100000:01:028:0490, до ОСОБА_1 в межах, відображених на геодезичному плані земельної ділянки, виготовленому ПП «Геопростір», а саме визначеними розмірами в метрах по периметру земельної ділянки 13,82-19,08-2,66-11,00- 3,00-1,26-2,28-3,75-1,90-1,00-1,80-2,30-1,50-2,30-3,70-0,27-6,18.
Наказом Управління містобудування та архітектури від 13 грудня 2013 року № 269 земельній ділянці, кадастровий номер 5610100000:01:028:0490, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року (справа № 1715/20307/12 (провадження № 6-40401св14)) рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 жовтня 2014 року скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Роз'яснено їй право на подачу позову на загальних підставах.
Згідно з листом Головного управління статистики у Рівненській області від 16 вересня 2016 року № 03-05/813 Єдиний реєстр підприємств та організацій України не містить відомостей щодо Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року (справа № 569/16944/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Рівненської міської ради про скасування рішення Рівненської міської ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності) позов ОСОБА_2 задоволено.
Скасовано рішення Рівненської міської ради від 26 вересня 2013 року № 3301 «Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » про передачу ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки площею
290 кв. м на АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:028:0490), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно
від 06 грудня 2013 року, індексний номер: 14119951, а саме: на земельну ділянку площею 0,029 га, розташовану на АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610100000:01:028:0490, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 189240356101, проведену Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції Рівненської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав. Це рішення залишене без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року.
Згідно з довідкою Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації
від 22 серпня 2018 року № 8243 первинну технічну інвентаризацію будинку на
АДРЕСА_2 проведено станом на 1945 рік; рік побудови - 1933; власник - ОСОБА_8 ; станом на 09 грудня 1949 року - будинок двоквартирний; станом на 23 листопада 1959 року - будинок триквартирний.
Відповідно до архівної довідки Державного архіву Рівненської області
від 11 вересня 2018 року у реєстрі власників нерухомого майна м. Рівне за
1935 - 1937 роки значиться ОСОБА_9 , як власник земельної ділянки загальною площею 1 126 кв. м та одноповерхового дерев'яного будинку з п'яти житлових кімнат та двох господарських приміщень, розташованого на розі АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року (справа № 569/3537/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_3 , про заборону здійснювати подальше будівництво) у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду (справа №569/3537/19, провадження
№ 61-16008св19)) рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 22 квітня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Заборонено ОСОБА_1 подальше будівництво та реконструкцію квартири АДРЕСА_6 , що розташована на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Рівненського міського суду від 20 травня 2019 року у справі № 569/7291/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (за невиконання вимог припису від 12 лютого 2018 року № 144-ДК/59Пр/03/01/-18 про демонтаж існуючих огорож на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності АДРЕСА_1 )) та закриття провадження у справі відмовлено.
Згідно з висновком експерта від 10 березня 2020 року № 200224/1_30 належна ОСОБА_1 на праві приватної власності окрема ізольована квартира розташована у житловому будинку на АДРЕСА_1 , може існувати як окремо визначене будинковолодіння (житловий будинок садибного типу) з урахуванням фактично встановленого порядку користування земельною ділянкою між співвласниками квартир НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , НОМЕР_4 за вказаною адресою.
Наказом Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого
комітету Рівненської міської ради від 19 жовтня 2020 року № 128 анульовано адресу (поштову адресу) АДРЕСА_1 про що, ОСОБА_1 належним чином була повідомлена.
18 березня 2020 року здійснено реєстрацію юридичної особи - ОСББ «Островського, 24».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (пункт 1 частини першої та частина друга статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що житловий будинок на АДРЕСА_1 є багатоквартирним житловим будинком, що встановлено, зокрема під час розгляду судових справ №569/16944/15-4, 569/7291/18, 569/15555/21, №569/3537/19 судові рішення у яких, набрали законної сили, та мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.
Суди встановили, що право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 290 кв. м було скасовано скасовано (витяг з Державного реєстру речових прав індексний номер: 87068794 від 15 травня 2017 року), земельна ділянка площею 722 кв. м, на якій розташований триквартирний житловий будинок
на АДРЕСА_2 , інженерні мережі життєзабезпечення, приміщення загального користування житлового будинку фактично перебувають у спільній сумісній власності сторін.
За таких обставин суди попередніх інстанцій застосувавши правила частин першої, другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 377 ЦК України дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім того, суди встановили, що ОСОБА_1 безперешкодно користується прибудинковою територією житлового будинку на АДРЕСА_2 , де знаходиться її квартира, тобто її права власника нерухомого майна, розміщеного на такій земельній ділянці, не порушені.
Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (нежитлові приміщення), та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, від 14 лютого 2024 року у справі № 344/722/22
(про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі, вольєра та знесення самочинно побудованого гаражу), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (про зобов'язання вчинити дії та визнання права власності; розірвання договору), та постанові Верховного Суду України
від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12 (про визнання незаконним рішення сільської ради та визнання права власності на земельні ділянки) є необґрунтованими, оскільки у згадані постанови ухвалені не у подібних правовідносинах.
Щодо посилання заявниці на те, що необхідність формування правового висновку щодо застосування статей 377 ЦК та 120 України, Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що положеннями статті 377 ЦК України чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Водночас, як встановлено судами, житловий будинок на АДРЕСА_2 є багатоквартирним житловим будинком, що встановлено, зокрема у справі № 569/3537/19, яка була переглянута судом касаційної інстанції (провадження № 61-16008св19). Крім того, у цій справі встановлено, що земельна ділянка комунальної власності на якій розташований зазначений житловий будинок у власність чи користування співвласникам житлового будинку не надавалася.
Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що на порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів, з огляду на таке.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від°02°березня 2021°року у справі №°922/2319/20, від°16°лютого 2021°року у°справі №°913/502/19, від°13°серпня 2020°року у справі №°916/1168/17, від°16°березня 2021°року у справі №°905/1232/19, від°21°липня 2022°року у°справі №°922/3308/20.
Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявниця помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема про те, що житловий будинок на АДРЕСА_2 є багатоквартирним житловим будинком, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська О. В., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська О. В., цих висновків не спростовують.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Курганська Олена Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник