12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 172/883/24
провадження № 61-2670св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Левченко Марія Миколаївна , на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба
ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка розміром 3,5170 га, кадастровий номер 1220755100:01:016:0141, що розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, земельна ділянка розміром 6,8160 га, кадастровий номер 1220787700:01:021:0014, та земельна ділянка розміром 7,600 га, кадастровий номер 1220787700:01:021:0015, що розташовані на території Павлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Вона не є єдиним спадкоємцем, також спадкоємцем є дочка померлої -
відповідачка ОСОБА_2 .
20 січня 2022 року ОСОБА_4 склала заповіт у Васильківській державній нотаріальній конторі, відповідно до якого, на випадок її смерті, вищевказані земельні ділянки вона заповіла позивачці.
Наприкінці 2023 року позивачка звернулася до Васильківської державної нотаріальної контори з метою подання заяви про прийняття спадщини, проте там їй повідомили, що потрібно зібрати відповідні документи. Одним з цих документів була копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 . У Васильківському відділі ДРАЦС їй 05 жовтня 2023 року видали копію такого свідоцтва. У подальшому всі необхідні документи вона подала нотаріусу, але з невідомих причин від неї заяву про прийняття спадщини не прийняли. 29 травня 2024 року вона знову звернулася до нотаріуса, де їй повідомили, що спадкова справа відкрита у приватного нотаріуса
в м. Дніпрі, у зв'язку з чим державний нотаріус повернув їй всі документи
і повідомив про необхідність звернення саме до того нотаріуса, де була відкрита спадкова справа. У телефонній розмові приватний нотаріус Арсеньєва А. А. повідомила, що вона пропустила строк для подачі відповідної заяви після смерті спадкодавця і цей термін можливо продовжити лише у судовому порядку. Про те, що вона зверталася до нотаріусів, їй не надали жодних документів.
На підставі зазначеного позивачка просила суд визначити додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 - один місяць
з моменту набрання рішенням законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 30 серпня 2024 року у складі судді Битяка І. Г. позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк - один місяць з моменту набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 має малолітню дитину, 2021 року народження, позивачка є матір'ю-одиначкою, у період необхідності подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини дитина часто хворіла, про що позивачка надала відповідні довідки. Також суд урахував, що позивачка служить у поліції та перебувала у цей період у відрядженні, що також підтверджується письмовими доказами. Окрім цього, суд урахував, що позивачка вживала заходів до подання заяви про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк, зокрема зверталася до нотаріуса за місцем проживання, здійснювала активні дії з метою отримання свідоцтва про смерть спадкодавця та інших документів. Також суд зазначив, що випливає зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, що під час відкриття спадкової справи нотаріус не повідомив позивачку про це, а особи, за заявою яких відкрита спадкова справа, не повідомили нотаріуса про наявність інших спадкоємців. Окрім цього, суд послався на свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Таким чином, суд першої інстанції визнав причини пропуску позивачкою строку подання заяви про прийняття спадщини поважними, тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2024 року скасовано. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 816,80 грн.
Апеляційний суд виходив із того, що наявність малолітньої дитини та знаходження позивачки у відрядженні не є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для подачі заяви про прийняття спадщини, оскільки позивачка не була позбавлена можливості надіслати поштою заяву нотаріусу про прийняття спадщини.
На посилання позивачки, що в неї первісно в нотаріальній конторі не прийняли заяву на прийняття спадщини через відсутність свідоцтва про смерть баби, апеляційний суд зазначив, що сама по собі відсутність у заявника свідоцтва про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку для подання такої заяви, що узгоджується із висновками Верхового Суду у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 310/2327/18 та у постанові від 15 вересня 2023 року № 345/4153/22.
Крім того, позивачкою ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано належних доказів щодо звернення ОСОБА_1 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та відповідної відмови саме через пропуск своєчасного звернення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені позивачкою обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному
статтею 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у таких спадкоємців порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. А відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Левченко М. М. , в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 та від 05 березня 2024 року у справі № 285/1869/22
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у неналежному дослідженні доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі представниця заявниці також посилається на те, що
ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини працювала на державній службі
у Національній поліції України та служила народу України, виконуючи службові обов'язки в умовах воєнного стану; має статус матері-одиначки; відповідачкою створювались штучні умови для порушення питання щодо пропусків строку прийняття спадщини, оскільки спадкова справа щодо ОСОБА_4 мала бути заведена нотаріусом, який діє в межах Синельниковського нотаріального округу, проте заява про прийняття спадщини ОСОБА_2 подана до приватного нотаріуса Арсеньєвої А. А. у м. Дніпрі, тобто за межами Синельниковського нотаріального округу, з метою ускладнення комунікації між нотаріусом та ОСОБА_1 . Нотаріус, у свою чергу, достовірно знаючи про існування іншого спадкоємця ( ОСОБА_1 ) та знаючи про існування заповіту ОСОБА_4 (оскільки відомості про цей заповіт зареєстровані у Спадковому реєстрі), не виконала своїх обов'язків та не сповістила ОСОБА_1 про відкриття спадкової справи у м. Дніпрі. Суд апеляційної інстанції проігнорував наявність заповіту, що
є глибоко особистим волевиявленням людини, що відображає її останню волю щодо розподілу нажитого майна. Окрім цього, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», в якій у 2022/2023 роках йшлося про зупинення перебігу строку для прийняття спадщини на час воєнного стану (до внесення відповідних змін до неї).
У березні 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , надійшов засобами поштового зв'язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги просить залишити її без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки воно є законним. Також відзив містить клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки з отриманої копії касаційної скарги та доданих до неї документів вбачається, що до скарги доданий ордер адвоката, який не заповнений.
Колегія суддів у відповідь на доводи відзиву відповідачки на касаційну скаргу зазначає про відсутність підстав для закриття касаційного провадження, оскільки доданий до касаційної скарги ордер на представництво інтересів ОСОБА_1 заповнений, повноваження адвоката Левченко М. М. на представництво інтересів у суді касаційної інстанції перевірялись та є підтвердженими, тому у задоволенні відповідного клопотання належить відмовити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу
Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 172/883/24 із Васильківського районного суду Дніпропетровської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 172/883/24.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Із копії заповіту, наданого позивачкою, виходить, що ОСОБА_4 заповіла належні їй земельні ділянки: розміром 3,5170 га, кадастровий номер 1220755100:01:016:0141, що розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, розміром 6,8160 га, кадастровий номер 1220787700:01:021:0014, та розміром 7,600 га, кадастровий номер 1220787700:01:021:0015, що розташовані на території Павлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В. 20 січня 2022 року, зареєстровано в реєстрі за № 96.
Із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 19 лютого 2024 року випливає, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Арсеньєвою А. А. заведена спадкова справа за № 1/2024 після смерті
ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підтвердження поважності пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 надала суду в копіях такі документи: свідоцтво про народження дитини ОСОБА_6 , 2021 року народження, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану, де зазначено, що батько дитини записаний відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (зі слів матері), довідки про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 у зв'язку з хворобами дитини, яка потребує догляду (2 роки), наказ ГУНП в Дніпропетровській області від 12 січня 2024 року про відрядження на курси довгострокового підвищення кваліфікації поліцейських ГУНП, серед яких ОСОБА_1 .
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду зазначеним вимогам відповідає з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом,
а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається
з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини
з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо:
1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України
від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року в справі № 527/1229/24, від 31 липня
2024 року в справі № 127/2149/21 та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;
2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані
з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та ін.).
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -
в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела наявності поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Наведені у касаційній скарзі доводи про пропуск ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлої баби з поважних причин зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог. Проте згідно з положеннями статті 400 ЦПК України переоцінка доказів у справі знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Незгода заявниці із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивачка зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та вживала заходи для прийняття спадщини
у встановлений шестимісячний строк, нічим не підтверджені, тому відхиляються.
До касаційної скарги додана копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, адресованого приватному нотаріусу Арсєнєвій А. А. (не Арсеньєвій А. А. згідно з матеріалами справи), проте датою подання цього документу є 08 лютого 2025 року (зміст надісланого листа також невідомий), тобто навіть після прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, позаяк суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, тому Верховний Суд не бере до уваги документи, додані заявницею до її касаційної скарги, на підтвердження її доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Відрядження позивачки не мало довгостроковий характер (а. с. 32: з 15 січня
2024 року до 28 січня 2024 року), а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наявність малолітньої дитини та статусу матері-одиначки не є об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для подачі заяви про прийняття спадщини.
Оскільки допущений позивачкою пропуск строку для прийняття спадщини не є незначним та вона не є єдиним спадкоємцем після померлої ОСОБА_4 , тому посилання у касаційній скарзі на свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права не приймається.
Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, на яку посилається заявниця), суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Аналогічний висновок містять постанови Верховного Суду
від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22) та
від 05 серпня 2025 року у справі № 672/1041/23 (провадження № 61-9570св24). Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України. Окрім цього, на дату смерті
ОСОБА_4 пункт 3 цієї постанови вже був виключений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану».
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду
від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 та від 05 березня 2024 року у справі № 285/1869/22 та інших не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими
(пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року
у справі № 233/2021/19).
Так, у справі № 461/2565/20 суди при відмові в задоволенні позову вважали, що заповіт посвідчений з порушенням порядку посвідчення, оскільки відсутні два свідки при його посвідченні, і такий заповіт є нікчемним, а тому немає підстав для скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії; суди не врахували, що: свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту; суди встановили, що в тексті заповіту відсутні відомості про те, що спадкодавець через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт. Заповідачем в заповіті від 21 січня 2016 року власноручно написано, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно». За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного, а тому немає й підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Тому судові рішення належить скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
У справі № 285/1869/22 за позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини Верховний Суд залишив без змін ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, вказавши, що апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, поданою як особою, права та обов'язки якої не вирішувались оскаржуваним судовим рішенням.
Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин
у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведених справах суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права
з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги обґрунтованих висновків апеляційного суду не спростовують.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі від 03 квітня 2008 року «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Оскаржена постанова по суті вирішення спору є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд ухвалив оскаржуване судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Левченко Марія Миколаївна , залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник