12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 192/2496/24
провадження № 61-13054св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опікиі піклування- Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки і піклування - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини
за касаційною скаргою адвоката Царьової Олени Сергіївни як представника ОСОБА_3 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року у складі судді Стрельникова О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо його малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, в період якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 квітня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу малолітня дитина залишилася проживати з позивачем, вона її повністю утримує.
З грудня 2020 року відповідач припинив виконувати батьківські обов'язки, не бере участі у вихованні сина, не цікавиться його станом здоров'я та не спілкується з ним, а дитина не виявляє до нього жодних почуттів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Солонянський районний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 04 червня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. В решті позову відмовив. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустив до негайного виконання. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела наявності виключних підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Висновок органу опіки і піклування стосовно доцільності позбавлення батьківських прав відповідача є поверхневим, не містить обґрунтування, чому позбавлення батьківських прав відповідає інтересам дитини.
Оскільки малолітня дитина проживає разом з позивачем і перебуває на її утриманні, з огляду на рівність прав і обов'язків батьків щодо утримання дітей з відповідача підлягають стягненню аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини його заробітку.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Царьової О. С. залишив без задоволення, а заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька, що пов'язана з об'єктивними обставинами, не може вважатися достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Необґрунтоване і передчасне позбавлення батьківських прав не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини щодо права на повноцінну сім'ю та увагу від обох батьків, а також інтересам батька.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Царьова О. С. як представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, від 11 грудня 2024 року у справі № 199/5456/23, від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20, від 24 квітня 2019 року у справі № 520/13963/17.
На обґрунтування касаційної скарги адвокат зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції не врахував висновку адміністрації Шевченківського району Дніпропетровської області як органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав. Суди належним чином не мотивували свої сумніви в обґрунтованості висновку органу опіки і піклування. Відповідач не вчиняв жодних дій для спілкування з дитиною, його поведінка є винною, оскільки він свідомо нехтує батьківськими обов'язками з народження дитини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 і ОСОБА_5 19 серпня 2017 року зареєстрували шлюб, який розірвано 20 квітня 2021 року заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області. У шлюбі позивач змінила прізвище на ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 .
З 2019 року дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад № 7 «Теремок» Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області та з цього періоду було встановлено, що дитину виховує мати самостійно. Протягом часу, коли дитина відвідувала заклад, батько ОСОБА_2 жодного разу не цікавився життям та успіхами дитини, вихованням не займався, батьківські збори не відвідував, персонально не цікавився розвитком і досягненнями сина (довідка дошкільного навчального від 05 січня 2022 року за № б/н).
ОСОБА_3 з сином ОСОБА_4 взято на облік як внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 березня 2022 року).
Відповідно до декларації від 08 лютого 2023 року № 0001-0288-7РАО відносно ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_3 , укладено декларацію з ТОВ «ЕКОДНІПРО» для надання первинної медичної допомоги.
ОСОБА_4 навчається в 1-В класі Дніпровської гімназії № 19 Дніпровської міської ради (довідка гімназії від 04 вересня 2024 року№ 315).
Відповідно до характеристики, виданої Дніпровською гімназією № 19 Дніпровської міської ради від 06 січня 2025 року на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина зарекомендувала себе в учбовому закладі як старанний, дисциплінований та працелюбний учень. ОСОБА_4 виховує лише матір. Батько ніколи не брав участі у навчанні дитини, не відвідував батьківських зборів, не приходив до закладу освіти. Дитина не знає свого батька, оскільки він не бере жодної участі у її житті.
У психологічному висновку щодо діагностики психологічного стану дитини, діагностики внутрішньо сімейних відносин від 12 січня 2025 року зазначено: «У зв'язку з повною відсутністю батька у житті дитини ОСОБА_4 сприймає лише матір ОСОБА_3 як члена своєї родини. Жодною інформацією стосовно батька хлопчик не володіє, оскільки ніколи як фізично так і будь-яким зв'язком не мав з ним спілкування. З мамою у ОСОБА_4 дуже тісні та довірливі стосунки, у дитини немає потреби у знайомстві або спілкуванні з батьком».
Відповідно до висновку адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради як органу опіки та піклування від 06 лютого 2025 року № 4/3-47 вважається за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини - ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 винаймає квартиру АДРЕСА_3 , строком на 24 місяці, у квартирі є газовідведення, водовідведення, електрика, побутова техніка та меблі, в орендованій квартирі також проживає син ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (договір найму житла від 12 вересня 2024 року).
ОСОБА_3 працевлаштована та має постійних дохід (відомості з Пенсійного фонду України від 04 вересня 2024 року за період з 2017 року по 2024 рік включно).
ОСОБА_3 проходить службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, з 05 серпня 2013 року до 06 листопада 2015 року проходила службу в ОВС, з 07 листопада 2015 року до сьогодні в НПУ, з 28 липня 2025 року перебуває на посаді дізнавача сектору дізнання Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (довідка начальника Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області від 17 вересня 2024 року № 22051/101/01-2024).
Відповідно до службової характеристики начальника Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області від 16 вересня 2024 року ОСОБА_3 зарекомендувала себе з позитивної сторони, до виконання службових обов'язків відноситься сумлінно, має почуття відповідальності за доручену справу, проявляє ініціативу та принциповість, за характером спокійна, у колективі має заслужений авторитет, у спілкуванні з громадянами ввічлива і тактовна.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, врахувавши, що позивач не надала достатніх, належних і допустимих доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним батьківськими обов'язками щодо малолітнього сина, а також з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
За встановлених судами фактичних обставин висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені в касаційній скарзі.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Царьової Олени Сергіївни як представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року в оскаржуваній частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов