12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 759/8821/14-ц
провадження № 61-270ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» про заміну стягувача у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року заявник ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал».
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 29 липня 2024 року заяву задовольнив.
Замінив вибулого стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» у справі за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року у цій справі.
Суд першої інстанції виходив з того, що 17 червня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» уклали договір № 2260/К про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал», а ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 11342131000. Таким чином, звернення правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» із заявою про надання йому статусу стягувача до суду відповідає змісту статей 512, 514 ЦПК України.
Київський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2025 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» про заміну стягувача його правонаступником задовольнив частково.
Замінив вибулого позивача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зобов'язання вчинити певні дії.
Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» погодився, проте скасував ухвалу судом першої інстанції, оскільки її постановлено з порушенням норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
04 січня 2026 року ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у вказаній вище справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Суд встановив, що договором про надання споживчого кредиту № 11342131000 від 30 квітня 2008 року, який укладений АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , позичальнику надано кредит сумі 80 000 дол. США зі сплатою 14,00 % річних, з кінцевим терміном повернення до 30 квітня 2018 року. В забезпечення виконання позичальником зобов'язань щодо погашення кредитного договору АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 84667 від 30 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., за реєстровим номером 97, відповідно до якого передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею - 45,20 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами, в тому числі за договорами, укладеними з позичальником ОСОБА_1 .
У травні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з цим позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності.
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 17 березня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнив частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 30 квітня 2008 року № 11342131000 в сумі 4 212 141,57 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 30 квітня 2008 року № 84667, а саме на кв. АДРЕСА_2 , вартістю 3 283 554,61 грн, що на праві власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом передачі вказаної квартири у власність ПАТ «Дельта Банк».
В рішенні від 17 березня 2016 року суд зазначив, що установлений Законом України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Тому, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону №1304-VII не підлягає виконанню, без згоди на те відповідачів.
Даних про отримання позивачем виконавчого листа або звернення вказаного рішення суду до примусового виконання матеріали справи не містять.
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).
По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу відповідного суб'єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах. У частині першій статті 514 ЦК України регулюються відносини між первісним кредитором і новим кредитором, та визначається який саме обсяг прав та на яких умовах переходить до нового кредитора. Тобто частина перша статті 514 ЦК України присвячена саме матеріальному правонаступництву, а не процесуальному (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 1522/12471/12 (провадження № 61-6708св21)).
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).
У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України).
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зазначено, що:
«90. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
91. Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.
92. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.
93. Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред'явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети.
94. Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.
95. Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.
96. Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) вказано, що:
«112. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 35), якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
113. У свою чергу, ЦПК України не передбачає можливості касаційного оскарження ухвал про відмову у поновленні строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
114. Відповідно до змісту частини п'ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26, частини п'ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного статусу стягувача у виконавчому документі.
115. Не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення. Разом з тим і заміна стягувача у виконавчому документі як сторони справи має мати дійсну процесуальну мету, а підстави такої заміни належним чином аргументовані. Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов'язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов'язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.
116. Враховуючи зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначеної заяви ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» є виправданим та таким, що відповідає вимогам статті 263 ЦПК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21) зазначено, що:
«8.9. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 та від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17, від якої Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу.
8.11. Відмовляючи в задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій встановили, що накази суду від 25 травня 2012 року у справі № 34/425 не пред'являлись до примусового виконання, як судовий процес, так і виконавче провадження на час розгляду цієї заяви відсутні, а строк для пред'явлення виконавчих документів до виконання закінчився. Зазначені обставини виключали можливість заміни стягувача правонаступником на підставі частин першої, п'ятої статті 334 ГПК України, що було правильно встановлено місцевим та апеляційним судами.
8.13. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що на час проведення електронного аукціону 22 травня 2020 року та укладення 31 липня 2020 року договору купівлі-продажу майнових прав строк пред'явлення до виконання наказів Господарського суду міста Києва від 25 травня 2012 року у справі № 34/425 сплив більш ніж на сім років. Отже, в набувача таких майнових прав не могло бути законних очікувань щодо реалізації ним процесуальних прав на заміну його як стягувача у виконавчому провадженні, за винятком поновлення цих строків у судовому порядку.
8.14. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України у касаційному порядку не переглядаються ухвали суду про відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання (пункт 22 частини першої статті 255 цього Кодексу).
8.15. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 34/425 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на постанову апеляційного суду від 29 червня 2021 року та ухвалу суду першої інстанції від 07 квітня 2021 року в частині оскарження відмови в поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, а тому рішення місцевого та апеляційного судів у зазначеній частині в касаційному порядку не переглядаються як такі, що не підлягають оскарженню до суду касаційної інстанції в силу пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України.
8.16. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником полягає в поширенні на правонаступника законної сили судового рішення з усіма її наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Отже, у випадку неможливості виконання судового рішення за відсутності підстав для поновлення строків для виконання наказу суду (виконавчого листа) або у випадку, якщо судове рішення не підлягає виконанню у примусовому порядку через органи виконавчої служби, правонаступник не може бути замінений у виконавчому провадженні, яке не здійснюється».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 718/1816/21 (провадження № 61-3528сво22) вказано, що:
«відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року.
13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п'ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу».
Закони № 1381-IX та № 1382-IX Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України».
Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов'язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року.
Відповідно до цих законів Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п'ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі № 182/4087/13-ц (провадження № 61-10163св23) зазначено, що:
«на момент винесення державним виконавцем 26 квітня 2017 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, діяв Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п'ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.
На час звернення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа (у лютому 2023 року) строк дії встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, з якою державний виконавець пов'язував неможливість виконання рішення суду закінчився (23 вересня 2021 року), тому зазначена заява про видачу дубліката виконавчого листа вважається такою, що подана у межах строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій».
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (в редакції, чинній на момент рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року в справі № 756/5396/14-ц).
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (частина перша та друга статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 756/5396/14-ц зазначив: «поза увагою апеляційного суду залишилося те, що в рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року в справі № 756/5396/14-ц вказано, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і тому суд вважав за можливе застосувати статті 217 ЦПК України та зупинити виконання рішення на весь час дії цього мораторію;
на час звернення ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі (12 березня 2024 року), з урахуванням пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, того, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року в справі № 756/5396/14-ц встановлено відстрочку виконання рішення до закінчення мораторію, та положень частини другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строк пред'явлення до виконання не сплинув, а тому заява вважається такою, що подана у межах строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання».
Суд установив, що 17 червня 2020 року ПАТ «Дельта Банк», який є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк», та ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт кепітал» уклали договір про відступлення прав вимоги № 2260/К (з урахуванням додатку № 1 до договору № 2260/К про відступлення прав вимоги від 17 червня 2020 року, що є невід'ємною його частиною), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. 17 червня 2020 за реєстровим номером № 686.
Договір укладено відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-05-14-000021-b від 04 червня 2020 року.
Відповідно до вказаного договору банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, за кредитними договорами та /або договорами іпотеки, та/або договорами застави.
Згідно з пунктом 4.1 договору сторони домовились, що за відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 7 923 108,34 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.
У пункті 14 додатку № 1 до договору «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами» зазначено про кредитний договір з ОСОБА_1 за № 11342131000 та договір іпотеки № 84667 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Отже, апеляційний суд встановивши обставини правонаступництва зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» про заміну стягувача у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров