12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 389/3240/24
провадження № 61-14706св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року у складі судді Савельєвої О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Карпенка О. Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог і підстав позовної заяви
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Позов мотивував тим, що з 17 травня 2024 року працював на посаді чергового на залізничній станції Знам'янка виробничого штату служби роботи станцій Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».
3. 16 липня 2024 року наказом заступника начальника служби роботи станцій Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» №174-ОС його звільнено з посади з 20 червня 2024 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто за відсутність на роботі без поважних причин (прогул).
4. Вважав своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем не вжито заходів для з'ясування причин його відсутності на роботі. Зазначав, що підтвердженням незаконності його звільнення є той факт, що керівництво підприємства видало наказ про звільнення через 26 діб після нібито встановленого прогулу.
5. Вказував, що він зареєстрований помічником дієздатної фізичної особи - свого діда ОСОБА_2 , який за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Оскільки ОСОБА_2 була потрібна допомога щодо проведення медичної діагностики та консультації лікаря, то він написав заяву про надання двох днів відпустки без збереження заробітної плати 20 і 21 червня 2024 року, яку його батько передав до початку робочого дня 20 червня 2024 року начальнику станції Маляренку Д. О. Втім, відпустка йому надана не була і він про це дізнався лише 24 червня 2024 року, коли вийшов на роботу.
6. Того ж дня начальник станції вручив йому наказ від 20 червня 2024 року про увільнення його від роботи з метою прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 для звірки облікових даних. Зазначав, що після спілкування з керівництвом з приводу цього наказу він розхвилювався і його стан здоров'я погіршився, підвищився артеріальний тиск, після чого він звернувся до сімейного лікаря в місцеву лікарню. За результатами обстеження йому встановлено діагноз «гіпертонічна хвороба II ст., ст.2, РСССУ 3, СН 1», про що зроблено запис в медичній картці, однак з невідомих йому причин лист непрацездатності не було відкрито, а лікар пояснив, що надасть йому Е-направлення до лікаря-кардіолога.
7. Направлення до лікаря-кардіолога він отримав лише 25 червня 2024 року, а прийому до лікаря через відсутність місць та обмежений час прийому зареєстровано лише на 24 липня 2024 року (хоча фактично він зміг потрапити до лікаря на прийом раніше - 11 липня 2024 року). Тобто, починаючи з 24 червня 2024 року до 10 липня 2024 року позивач хворів і лікувався амбулаторно вдома, а з 11 до 15 липня 2024 року лікувався стаціонарно в місцевій лікарні.
8. Переконаний, що жодного прогулу він не допустив, оскількинаказом від 24 червня 2024 року керівництво увільнило його від роботи на невизначений термін. Вважає своє звільнення незаконним також і тому, що відповідачем порушено встановлений КЗпП України порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки письмові пояснення від нього не вимагалися, акт про відмову від надання пояснень не складався. Водночас саме з'ясування поважності відсутності працівника на роботі є визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
9. Посилається також на те, що наказом № 174-ОС від 16 липня 2024 року його звільнено з посади 20 червня 2024 року, тобто не в останній день роботи, а в перший день, коли, на думку роботодавця, він нібито вчинив прогул.
10. Додатково зауважує, що внаслідок неправомірних дій відповідача переніс душевні страждання, втратив рівновагу і спокій, вимушений був вживати заходи щодо відновлення своїх порушених прав в суді, внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив у 100 000 грн.
11. Просив суд ухвалити рішення, яким
- визнати незаконним і скасувати наказ заступника начальника служби роботи станцій Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 16 липня 2024 року № 174-ОС про припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул;
- поновити його на посаді чергового на залізничній станції Знам'янка виробничого штату служби роботи станцій Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з 20 червня 2024 року;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 червня 2024 року до дня поновлення його на роботі;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади чергового на залізничній станції Знам'янка виробничого штату служби роботи станцій Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», зазначену в наказі (розпорядженні) заступника начальника служби роботи станцій від 16 липня 2024 року №174-ОС, з «20 червня 2024 року» на «16 липня 2024 року».
У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
13. Мотивуючи відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дослідив увесь період відсутності позивача на роботі, який роботодавцем поставлено йому у провину, визнав прогулом період з 20 червня до 10 липня 2024 року та 16 липня 2024 року.
14. Коментуючи відсутність на роботі 20 і 21 червня 2024 року,ОСОБА_1 стверджував, що він подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дідом, який потребує сторонньої допомоги. Проте, за висновком місцевого суду, причини, які були зазначені у заяві про надання відпустки, в ході судового розгляду не підтвердилися.
15. Оскільки ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 20 та 21 червня 2024 року, а згоди між працівником та роботодавцем про надання ОСОБА_1 відпустки досягнуто не було, тому суд визнав відсутність позивача на роботі в ці дні прогулом.
16. Щодо відсутності позивача на роботі 24 червня 2024 року суд зауважив, що в цей день ОСОБА_1 був увільнений від роботи для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою звірки облікових даних. У разі ненадання доказів відвідування вказаної установи відсутність позивача на роботі теж могла б уважатися такою, що вчинена без поважних причин.
17. Втім, суд зауважив, що ОСОБА_1 надав докази погіршення його стану здоров'я 24 червня 2024 року та звернення до лікаря, в зв'язку з чим позивач дійсно не міг як виконувати свої посадові обов'язки 24 червня 2024 року, так і прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим неявка позивача на роботу 24 червня 2024 року не може вважатися прогулом в розумінні трудового законодавства.
18. Щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 25 червня 2024 року до 10 липня 2024 року, то суд зауважив, що тимчасова непрацездатність працівника підтверджується насамперед листком непрацездатності, який позивачу в цей період не видавався. Надані позивачем докази, на переконання суду, можуть свідчити лише про поважність причин відсутності позивача на роботі в день звернення до лікаря 24 червня 2024 року, проте не в наступні дні, оскільки медичний висновок про тимчасову втрату працездатності ОСОБА_1 лікарем в період з 25 червня до 10 липня 2024 року сформовано не було.
19. Матеріалами справи підтверджується лише перебування позивача на лікарняному з 11 до 15 липня 2024 року, а тому суд визнав відсутність ОСОБА_1 на роботі з 25 червня до 10 липня 2024 року такою, що не була викликана поважними причинами.
20. Так само суд констатував, що 16 липня 2024 року позивач був зобов'язаний стати до роботи після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, однак не з'явився на роботу, у зв'язку з чим вчинив прогул.
21. За наведених обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 без поважних причин не з'являвся на роботі в період з 20 до 21 червня, з 25 червня до 10 липня, а також 16 липня 2024 року, у зв'язку із чим позивач правомірно видав наказ про звільнення ОСОБА_1 за численні прогули за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
22. Водночас суд зауважив, що роботодавець визначив дату припинення трудових відносин сторін у перший день допущеного триваючого прогулу (20 червня 2024 року), однак працівник не може бути звільнений в день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише в день видання наказу роботодавця, або в будь-який день, наступний за днем видання наказу про звільнення. Тому суд уважав, що днем звільнення ОСОБА_1 необхідно вважати дату винесення наказу про звільнення, тобто 16 липня 2024 року.
23. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом зміни дати звільнення позивача. У задоволенні ж іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.
24. Суд також звернув увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутні підстави для покладення на роботодавця майнової відповідальності у виді сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Причиною того, що працівник не виконував свої трудові обов'язки і не отримував заробітну плату є його прогули без поважних причин, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток.
Стислий виклад постанови апеляційного суду
25. Постановою від 09 жовтня 2025 року Кропивницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року змінив, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
У іншій частині рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року залишив без змін.
26. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про те, що відсутність позивача на роботі 20 і 21 червня 2024 року необхідно кваліфікувати як прогул.
27. Апеляційний суд установив, що позивач дійсно 20 червня 2024 року до початку робочого дня через свого батька передав на ім'я керівника заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на 20 та 21 червня 2024 року. Вказану обставину визнав і представник відповідача в судовому засіданні.
28. Суд зауважив, що пунктом 10 статті 25 Закону України «Про відпустки» визначено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів.
29. Отже, позивач, будучи помічником дієздатної фізичної особи ОСОБА_2 (діда), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, правомірно очікував, що його заява про надання йому відпустки за власний рахунок 20 та 21 червня 2024 року підлягала задоволенню.
30. Відтак висновки місцевого суду в частині відсутності поважних причин неприбуття позивача на роботу 20 та 21 червня 2024 року, на переконання апеляційного суду, є помилковими, що є підставою для зміни судового рішення в частині визначення періоду прогулу ОСОБА_1 .
31. В іншій частині рішення суду першої інстанції (зокрема, щодо встановлення факту відсутності позивача на роботі без поважних причин з 25 червня до 10 липня та 16 липня 2024 року) апеляційний суд визнав законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим констатував правомірність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Стислий виклад доводів і вимог особи, яка подала касаційну скаргу
32. 17 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
33. Як на підставу касаційного оскарження послався на те, що суди не врахували висновки Верховного Суду:
- щодо дії статті 43 Кодексу законів про працю України під час воєнного стану, викладений у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 195/127/22;
- щодо неможливості притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов'язків, не передбачених трудовим договором, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17;
- щодо обов'язку роботодавця повідомити працівнику інформацію щодо умов здійснення ним трудової діяльності, який викладений у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17.
34. Зазначав, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсний характер трудових правовідносин, наявних між сторонами. Зокрема, вважав, що після переведення на посаду чергового на залізничній станції з 17 травня 2025 року його в установленому законом порядку не допустили до роботи, у зв'язку із чим трудові відносини за цією посадою не розпочалися.
35. Посилався на те, що роботодавець не визначив йому як працівнику визначене місце роботи, трудову функцію (посаду та перелік посадових обов'язків), дату початку виконання роботи, умови режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку тощо. Наказ про допуск його до роботи за основною посадою (чергового на залізничній станції) відповідачем не видавався.
36. До того ж зазначав, що з 20 травня 2024 року йому доручено виконувати обов'язки за додатковою посадою (за суміщенням) - начальника відділу станції, проте таке призначення, на його думку, теж було незаконним, оскільки за основним місцем роботи його не було допущено до виконання посадових обов'язків.
37. Вказує, що ані відповідач, ані суди попередніх інстанції не зазначали конкретно, де знаходиться його робоче місце, та де саме він був відсутній без поважних причин. Вважає, що не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було визначено (повідомлено працівнику).
38. Також посилається на те, що в наказі про увільнення від роботи від 24 червня 2024 року не зазначено чіткого строку увільнення та дати, з якої необхідно повернутися до виконання обов'язків.
Стислий виклад доводів і вимог особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
39. 06 січня 2026 року АТ «Українська залізниця» через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
40. Відзив мотивовано тим, що обставини, якими позивач обґрунтовує касаційну скаргу, не досліджувалися судами попередніх інстанцій та не впливають на правильність вирішення спору, адже не визначалися ОСОБА_1 як підстави позову у суді першої інстанції.
41. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
42. 22 грудня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
43. Судами встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Знам'янської міської ради Кіровоградської області № 283 від 10 серпня 2023 року ОСОБА_1 є помічником дієздатної фізичної особи ОСОБА_2 (свого діда), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки й потребує сторонньої допомоги.
44. На підставі наказу (розпорядження) заступника начальника служби роботи станцій по Знам'янському регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» Філоновського В. №110-ОС від 16 травня 2024 року ОСОБА_1 з посади помічника начальника станції Знам'янка з 17 травня 2024 року переведений постійно на посаду чергового на залізничній станції Знам'янка виробничого штату служби роботи станцій Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».
45. 12 червня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 направив на адресу ВП «Знам'янська дирекція залізничних перевезень» розпорядження № 1533, в якому зобов'язав відповідача здійснити оповіщення військовозобов'язаного ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення облікових даних; забезпечити його прибуття на 08:00 13 червня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 .
46. 13 червня 2024 року роботодавець направив начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 лист, в якому повідомив, що ОСОБА_1 з 31 травня 2024 року по теперішній час перебуває на лікарняному, після закінчення якого військовозобов'язаний буде направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
47. Наказом заступника начальника служби роботи станцій Філоновського В. № 183-ОС від 20 червня 2024 року ОСОБА_1 увільнено від роботи 24 червня 2024 року з метою прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підстава - розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1533 від 12 червня 2024 року. ОСОБА_1 ознайомлений із цим наказом 24 червня 2024 року.
48. 20 червня 2024 року відповідальними працівниками відповідача складено акт про те, що 20 червня 2024 року черговий на залізничній станції, який виконує обов'язки начальника відділу станції Знам'янка, ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Причина не виходу на роботу членам комісії не відома. На дзвінки ОСОБА_1 не відповідає.
49. Аналогічний акт складено й 21 червня 2024 року.
50. Суди встановили, що 20 червня 2024 року позивач до початку робочого дня через свого батька передав на ім'я керівника заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на 20 та 21 червня 2024 року для догляду за особою, яка потребує сторонньої допомоги і помічником якої він є.
51. Ця заява про надання відпустки роботодавцем не розглянута.
52. 24 червня 2024 року за місцем роботи позивача складено акт про відмову від надання письмових пояснень працівником станції Знам'янка виробничого штату «Служба роботи станцій» Знам'янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Акт складено про те, що 24 червня 2024 року о 07:40 черговий на залізничній станції, на якого з 20 травня 2024 року покладено виконання обов'язків начальника відділу станції Знам'янка, ОСОБА_1 з'явився на робоче місце. На запитання начальника станції Маляренка Д. О. , де працівник перебував 20 і 21 червня 2024 року, ОСОБА_1 чітких пояснень не надав. Від письмового пояснення відмовився, мотивуючи тим, що пізніше надасть лікарняний лист адміністрації.
53. Цього ж дня складено акт і про те, що ознайомившись із наказом від 20 червня 2024 року №183-ОС про увільнення його від роботи 24 червня 2024 року, ОСОБА_1 повідомив, що вирушатиме до ІНФОРМАЦІЯ_1 , але протягом дня на робоче місце не повернувся та не надав ніяких підтверджуючих документів щодо перебування в РТЦК та СП. На телефонні дзвінки не відповідає.
54. 25 червня 2024 року відповідальними працівниками відповідача складено акт про те, що 25 червня 2024 року черговий на залізничній станції, який виконує обов'язки начальника відділу станції Знам'янка, ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Причина не виходу на роботу членам комісії не відома. На дзвінки ОСОБА_1 не відповідає.
55. 25 червня 2024 року заступник начальника (з регіональної координації) Знам'янського регіону направив лист начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому повідомив, що ОСОБА_1 після закінчення періоду тимчасової непрацездатності увільнено від роботи 24 червня 2024 року для прибуття до РТЦК, а також просив надати інформацію стосовно того, чи прибув ОСОБА_1 за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 .
56. 26 червня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що ОСОБА_1 24 чи 25 червня 2024 року на виклик не з'явився. Зазначив, що матеріали стосовно ОСОБА_1 будуть направлені до органів Національної поліції.
57. З 26 червня до 10 липня 2024 року відповідальними працівниками відповідача складалися акти про відсутність позивача на роботі.
58. Крім того, 28 червня 2024 року відповідальними працівниками відповідача складено акт про виїзд комісії за місцем проживання працівника станції Знам'янка ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначено, що двері ніхто не відчинив. Сусіди про місцезнаходження позивача інформації не надали.
59. 08 липня 2024 року заступник начальника служби (з регіональної координації) Знам'янського регіону направив подання голові первинної профспілкової організації станції Знам'янського регіону А. Івановій про розгляд на засіданні профспілкового комітету питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП.
60. 12 липня 2024 року заступник начальника служби (з регіональної координації) Знам'янського регіону направив директору КНП «Знам'янська міська лікарня ім. А. В. Лисенка» лист, в якому просив надати інформацію стосовно перебування або не перебування на лікуванні ОСОБА_1 у період з 20 червня 2024 року.
61. Згідно з повідомленням КНП «Знам'янська міська лікарня ім. А.В. Лисенка» Знам'янської міської ради від 12 липня 2024 року ОСОБА_1 з 11 липня 2024 року перебуває на стаціонарному лікуванні у загально-терапевтичному відділенні цього медичного закладу.
62. Первинною профспілковою організацією станції Знам'янського регіону 12 липня 2024 року проведено засідання профспілкового комітету, на якому у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі без поважних причин в період з 20 червня 2024 року до 10 липня 2024 року надано згоду на його звільнення. На засіданні комітету був присутній представник ОСОБА_1 - адвокат Урсаленко О. М., який повідомив, що позивач знаходиться на лікарняному, що, на його думку, підтверджується електронним направленням сімейного лікаря від 24 червня 2024 року на консультацію до кардіолога. Також зазначив, що через неясність схеми підпорядкування на підприємстві ОСОБА_1 не зміг зорієнтуватися кому саме повідомити про свій новий лікарняний.
63. 16 липня 2024 року відповідальними працівниками відповідача складено акт про те, що 16 липня 2024 року черговий на залізничній станції, який виконує обов'язки начальника відділу станції Знам'янка, ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Причина не виходу на роботу членам комісії не відома. На дзвінки ОСОБА_1 не відповідає.
64. Відповідно до наказу (розпорядження) заступника начальника служби роботи станцій по Знам'янському регіону регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» №174-ОС від 16 липня 2024 року ОСОБА_1 звільнено 20 червня 2024 року із займаної ним посади за прогул за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Підстава: акти про відсутність працівника на роботі; акт про виїзд комісії за місцем проживання ОСОБА_1 ; подання до первинної профспілкової організації щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 ; витяг з протоколу № 09 від 12 липня 2024 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .
65. Листом від 02 серпня 2024 року в.о. директора КНП «Знам'янський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Знам'янської міської ради у відповідь на звернення ОСОБА_1 повідомив, що за даними в електронній системі охорони здоров'я (ЕСОЗ) 24 червня 2024 року зафіксований електронний прийом пацієнта ОСОБА_1 .
Після огляду лікаря загальної практики-сімейної медицини Знам'янської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Туравєєва В. В. , додаткового обстеження (електрокардіограма) встановлено діагноз: «гіпертонічна хвороба 2 ст., ІІ ст.; РССУ 3, СН І, неускладена (К 86)» та надано роз'яснення щодо лікування з подальшою консультацією лікаря кардіолога (що підтверджується створеним в ЕСОЗ електронним направленням 24 червня 2024 року, номер якого надходить пацієнту у вигляді СМС повідомлення від Еhealth на зазначений у декларації номер телефону, а у паперовій формі - на прохання пацієнта). При огляді пацієнта лише лікар встановлює факт доцільності створення E-лікарняного працездатній особі.
Межі касаційного перегляду справи
66. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
67. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
68. Встановлено, що підставою для звільнення позивача за прогул роботодавець визначив відсутність працівника на роботі 20-21, 24-30 червня, 01-10, 16 липня 2024 року. Водночас суди попередніх інстанцій як прогул кваліфікували відсутність позивача на роботі з 25 червня до 10 липня 2024 року, а також 16 липня цього ж року.
69. З урахуванням викладеного оскаржувані судові рішення підлягають перегляду в касаційному порядку в контексті поважності причин відсутності позивача на роботі з 25 червня до 10 липня, а також 16 липня 2024 року, в межах доводів касаційної скарги та наведених заявником підстав касаційного оскарження, а саме пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
70. Відповідно до змісту статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
71. У цій же статті Основного Закону громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Аналогічні норми закріплені в статті 5-1 КЗпП України.
72. Водночас відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
73. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
74. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
75. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
76. Водночас невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами (див. постанову Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17).
77. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
78. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
79. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування причин його відсутності на роботі, а основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
80. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я (див. постанову Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18).
81. У справі, яка переглядається, з урахуванням меж касаційного перегляду, окреслених у попередньому розділі цієї постанови, перевірці касаційним судом підлягають висновки судів щодо відсутності позивача на роботі без поважних причин у період з 25 червня до 10 липня 2024 року, а також 16 липня цього ж року.
82. Відсутність на роботі у зазначений проміжок часу ОСОБА_1 в судах попередніх інстанцій пояснював винятково погіршенням стану здоров'я з 24 червня 2025 року та перебуванням на амбулаторному і стаціонарному лікуванні.
83. Обставини подання позивачем та невирішення відповідачем заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати, які пов'язані з відсутністю позивача на роботі 20 і 21 червня 2024 року, а також обставини виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 та візиту до лікаря загальної практики, які пов'язані з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці 24 червня 2024 року, які визнанні судом апеляційної інстанції як поважні, суд касаційної інстанції не перевіряє, оскільки в цій частині висновки апеляційного суду позивачем не оскаржуються.
84. Надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності причин відсутності на роботі, починаючи з 25 червня 2024 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що тимчасова непрацездатність громадян, за загальним правилом підтверджується листком непрацездатності, який позивачу за період з 25 червня до 10 липня 2024 року не відкривався.
85. Верховний Суд з такими висновками погоджується та додатково нагадує усталену практику Касаційного цивільного суду у подібних правовідносинах.
86. Так, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/14798/17 зазначено, що в Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, передбачено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.), а видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.).
87. У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року в справі № 202/7726/19 вказано, що: надана позивачкою виписка з амбулаторної картки не може свідчити про поважність причин відсутності на робочому місці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року N 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, а випадків, у яких допускається видача інших документів про непрацездатність, не встановлено.
88. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22.
89. Отже, встановивши, що надані позивачем документи (огляд лікарем загальної практики та направлення до кардіолога) не підтверджують факт його тимчасової непрацездатності в період з 25 червня до 10 липня 2024 року (та 16 липня 2024 року), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про допущення ОСОБА_1 порушення трудової дисципліни, а саме відсутності на робочому місці без поважних причин (прогулу), що є підставою для його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
90. Суди встановили, що роботодавець вживав заходів, спрямованих на встановлення місця перебування працівника та причин відсутності його на роботі, направив представника за місцем проживання позивача 28 червня 2024 року, а також зробив запит до медичної установи, яка повідомила, що ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні з 11 липня 2024 року, що не підтверджує поважність причин відсутності позивача на роботі в період з 25 червня до 10 липня 2024 року.
91. Доводи касаційної скарги про те, що позивач не допустив прогулу, оскільки в наказі про увільнення його від роботи не зазначено періоду такого увільнення, суд відхиляє, адже, як встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 був увільнений від роботи лише 24 червня 2024 року для уточнення облікових даних в РТЦК та СП і 25 червня 2024 року повинен був вийти на роботу.
92. У позовній заяві свою відсутність на робочому місці з 25 червня 2024 року ОСОБА_1 пояснював винятково станом свого здоров'я, і таким доводам суди в цій справі надали належну оцінку.
93. Аргументи, викладені позивачем в касаційній скарзі, про те, що після переведення на посаду чергового на залізничній станції з 17 травня 2025 року його в установленому законом порядку не допустили до роботи, у зв'язку із чим трудові відносини за цією посадою не розпочалися і обов'язку виходити на роботу він не мав, суд касаційної інстанції не аналізує, оскільки вказані обставини ОСОБА_1 як підстави позову в суді першої інстанції не зазначались, відповідно судами попередніх інстанцій не досліджувалися, а суд касаційної інстанції в силу своїх повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
94. З аналогічним мотивів суд касаційної інстанції не аналізує доводи позивача щодо безпідставного покладення на нього виконання за суміщенням обов'язків начальника відділу станції, а також не досліджує питання неврахування в оскаржуваних судових рішеннях висновків суду касаційної інстанції щодо неможливості притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов'язків, не передбачених трудовим договором (постанова Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17), та щодо обов'язку роботодавця повідомити працівнику інформацію щодо умов здійснення ним трудової діяльності (постанова Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17).
95. Верховний Суд підкреслює, що відповідно до статей 367, 400 ЦПК України в судах апеляційної та касаційної інстанцій не приймаються і не розглядаються вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
96. Доводи касаційної скарги про безпідставне застосування судами приписів статті 43 КЗпП України (розірвання трудового договору за згодою профспілки) Верховний Суд також не приймає, оскільки висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 195/127/22, на які посилається заявник, стосуються того, що відповідно до частини другої статі 5 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, тобто члена профспілкової організації може бути звільнено без її згоди.
97. За таких обставин факт надання профспілковою організацією згоди на звільнення позивача (яка в період воєнного стану не є обов'язковою), а також посилання в оскаржуваних судових рішеннях на приписи статті 43 КЗпП України жодним чином не впливає на правильність вирішення судом цього спору.
98. З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження в ході касаційного перегляду.
99. Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 і пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (недослідження зібраних судом доказів) не є самостійною та пов'язується з обґрунтованістю заявлених у касаційній скарзі інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, то така підстава касаційного оскарження не підлягає оцінці судом у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
100. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
101. Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
102. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
103. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду в незміненій апеляційним судом частині без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують.
104. Оскільки Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року та рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року в незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара