13 січня 2026 року
м. Київ
справа № 645/1665/21
провадження № 61-1874св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року у складі судді Шевченко Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст вимог і підстав позовної заяви
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. На обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 18 вересня 2020 року він звернувся з листом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у якому просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати незаконно присвоєний кадастровий номер 6310138500:09:014:0009 та закрити розділ у Поземельній книзі.
3. 17 жовтня 2020 року він отримав відповідь про відмову у виконанні дій щодо цієї земельної ділянки та повідомлено, що 11 квітня 2013 року державним реєстратором Управління Держземагенства у м. Харкові сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 6310138500:09:014:0009 шляхом здійснення державної реєстрації її як об'єкта права. 22 травня 2013 року земельну ділянку передано набувачу у власність за рішенням Харківської міської ради. Свідоцтво про право власності набувач отримав у серпні 2013 року, а вже у жовтні 2013 року знесено межі цієї земельної ділянки внатурі та зведено паркан.
4. Вважає, що всі ці дії були незаконними, оскільки набувач грубо порушив земельне законодавство. Вважає, що проект землеустрою на спірну ділянку є недійсним на підставі статей 66, 68 Закону № 5394-VI від 02 жовтня 2012 року, оскільки розробник проекту ОСОБА_3 не є сертифікованим інженером-землевпорядником і не має особистої печатки. На всіх документах стоїть печатка ТОВ «Геокомплекс», а в Поземельній книзі ця особа вона зазначена як розробник проекту. Крім того, перед формуванням ділянки державним кадастровим реєстратором розробник проекту разом з набувачем мають визначити межі та всі поворотні точки цієї ділянки на місцевості.
5. 17 листопада 2012 року до нього звернувся ОСОБА_4 (набувач) та запропонував підписати акт погодження меж, але він відмовився, а 21 листопада 2012 року отримав лист з копією акта погодження меж. Вважає, що насправді межі ніхто не встановлював. Також державний кадастровий реєстратор не звернув увагу на те, що сформована земельна ділянка включає в себе частку земельної ділянки ОСОБА_5 . Крім того, в акті встановлення та погодження меж є помилка в даті, а саме 11 квітня 2012 року, тобто за рік до реєстрації цієї ділянки - 11 квітня 2013 року і за пів року до появи самого акта - 21 листопада 2012 року.
6. Вважає, що він має право на приватизацію частини спірної земельної ділянки, яка розташована біля його присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки користувався нею більше ніж 30 років добросовісно, відкрито, безперервно, і на той час вона була вільна від забудови та відгороджена від сусідів. Відповідно до статті 119 ЗК України у нього було право її приватизувати (набувальна давність) і у 2012-2013 роках він вже збирав документи для приватизації.
7. Враховуючи викладене, просив визнати неправомірними дії
ГУ Держгеокадастру у Харківській області з формування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її державної реєстрації та незаконного присвоєння їй кадастрового номеру 6310138500:09:014:0009, з відкриттям розділу; зобов'язати відповідача скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати незаконно присвоєний їй кадастровий номер 6310138500:09:014:0009, закрити розділ у Поземельній книзі.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не надано доказів, що оскаржувані ним дії ГУ Держгеокадастру у Харківській області з формування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її державної реєстрації та присвоєння їй кадастрового номеру 6310138500:09:014:0009 порушують його права та інтереси.
10. Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
11. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів правомірності користування (оформленого належним чином) спірним нерухомим майном - земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , що входить до складу земельної ділянки, наданої ОСОБА_4 , та яка нині належить на праві власності ОСОБА_2 .
Стислий виклад доводів і вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
12. 17 лютого 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із касаційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
13. Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає, що державним кадастровим реєстратором всупереч частини п'ятої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» сформовано земельну ділянку за проектом не сертифікованого інженера землевпорядника, у якого відсутня печатка.
14. Вважає, що судами не в повному обсязі досліджені та оцінені докази, суди не надали оцінки відсутності у розробника проекту землеустрою спірної земельної ділянки сертифіката інженера-землевпорядника та особистої печатки, що викликає сумнів у справжності цих документів. Судами не встановлювався той факт, що межі земельної ділянки в натурі встановлювалися без його участі.
15. Вважає, що він (позивач) втратив законне право на дооформлення документів та отримання частини спірної земельної ділянки у власність, якою користувався як добросовісний набувач більше 30 років.
16. 15 квітня 2025 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення є законними та обґрунтованими. При прийнятті оскаржуваного рішення державний кадастровий реєстратор діяв в межах наданих йому повноважень на підставі Земельного Кодексу України.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В. від 07 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В. від 26 грудня 2025 року заяву судді Верховного Суду Фаловської І. М. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Верховного Суду Фаловську І. М. від участі в розгляді справи № 645/1665/21. Справу № 645/1665/21 передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
19. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 грудня 2025 року справу передано судді Ступак О. В.
20. Справа розглядається колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Карпенко С. О., Сердюка В. В.
21. Судами встановлено, що житлова будівля з надвірними будівлями АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (разом 4/5 частини) на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 травня 2004 року; за ОСОБА_8 зареєстровано 1/5 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 26 січня 2007 року.
22. Площа земельної ділянки згідно з рішенням Харківської міської ради від 28 вересня 2000 року № 1386 на АДРЕСА_1 становить 0,0620 га.
23. Рішенням Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0765 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
24. Згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , виконаної ТОВ «Геокомплекс», відповідно до Генерального плану м. Харкова до 2026 року спірна земельна ділянка розташована в зоні садибної житлової забудови, на час розробки проекту вільна від забудови та інженерних мереж.
25. При встановленні меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 отримана згода користувачів суміжних земельних ділянок: ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .
26. Рішенням Харківської міської ради від 22 травня 2013 року земельна ділянка площею 0,0765 га на АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_4
27. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6310138500:09:014:0009, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , 10 серпня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.
28. 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з листом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у якому просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати присвоєний їй кадастровий номер 6310138500:09:014:0009 та закрити відповідний розділ у Поземельній книзі.
29. 17 жовтня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовив у виконанні вказаних дій щодо спірної земельної ділянки.
30. Судами також встановлено, що у травні 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ТОВ «Геокомплекс», Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківської області, ГУ Держгеокадастру в Харківській області про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, у якому просив: визнати незаконним проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ; скасувати рішення 24 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про передачу у власність і надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 22 травня 2013 року в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки за вказаною адресою; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 та визнати недійсним існуючі документи на це право; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за Харківською міською радою, що надано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6310138500:09:014:0009; зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати незаконно встановлені ним паркани навколо спірної земельної ділянки.
31. Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 21 березня 2018 року у справі № 645/2267/16-ц, яке залишено без зміни постановою Харківського апеляційного суду від 09 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 02 червня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
32. Судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у справі № 645/2267/16-ц обґрунтовані тим, що із заявою щодо виділення спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_1 звернувся після надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки АДРЕСА_1 , в склад якої входять земельна ділянка площею 0,0350 га, на яку претендує позивач, для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_4 . На підставі викладеного суди дійшли висновку, що позивачем не надано доказів, що оскаржуване ним рішення Харківської міської ради від 22 травня 2013 року порушує його права та інтереси.
33. Крім того, суди встановили, що при встановленні меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 була отримана згода користувачів суміжних земельних ділянок: ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .
34. Суди виснували, що відмова позивача ОСОБА_1 узгоджувати межі спірної земельної ділянки, щодо якої здійснювалась розробка землевпорядної документації для передачі її у власність іншій особі, при відсутності порушених прав позивача ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача (ділянка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ), не є правовою підставою для скасування рішення Харківської міської ради про передачу спірної ділянки у процесі приватизації іншій особі.
Межі касаційного перегляду справи
35. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
36. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Право, застосоване судом, оцінка доводів касаційної скарги
Щодо порушеного права
37. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
38. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
39. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
40. Зазначені норми права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
41. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
42. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
43. Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
44. Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
45. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.
46. Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з'ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
48. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Щодо порядку набуття права власності на землю
49. Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
50. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
51. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
52. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
53. Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
54. Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відповідне право на яку набувається шляхом її передання із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність.
Щодо конкуруючих інтересів декількох осіб на набуття права власності на одну і ту саму земельну ділянку
55. Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу, який має повноваження на передання у власність таких земельних ділянок.
56. Цей орган у межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
57. Уповноважений орган у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у власність.
58. Отже, набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність.
59. Звернення із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою чи отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування). Відтак - правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб.
60. Очевидно, що може скластись ситуація, за якої декілька осіб мають бажання на отримання у власність однієї і тієї ж земельної ділянки (конкуруючі інтереси).
61. Таке бажання може бути реалізоване шляхом звернення до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність, що підтверджує існування інтересу у особи на отримання цієї земельної ділянки.
62. Верховний Суд у своїй практиці вже сформував підходи, за яким можуть вирішуватись подібні спори.
63. Верховний Суд висновує, що при вирішенні аналогічних спорів необхідно враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду (у нашій справі у власність), залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).
64. У справі, про перегляд якої ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, судовими рішенням, що набрали законної сили у справі № 645/2267/16-ц, вже встановлено відсутність порушених прав позивача передачею ОСОБА_4 у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
65. У справі № 645/2267/16-ц встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до органу місцевого самоврядування із заявами про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою на одну і ту ж земельну ділянку.
66. Рішенням Харківської міської ради від 22 травня 2013 року спірну земельну ділянку площею 0,0765 га на АДРЕСА_1 передано ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
67. ОСОБА_1 відмовлено у наданні спірної земельної ділянки у власність для ведення садівництва та огородництва, у зв'язку з тим, що Генеральним планом забудови м. Харкова не передбачено надання нових земельних ділянок під огородництво та для ведення садівництва на території міста, крім вже існуючих садівничих товариств, оскільки відповідно до пункту 3.39 Державних будівельних норм України будівництво нових дачних та садівницьких районів в межах міських населених пунктів не допускається.
68. Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
69. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).
70. У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 висновано, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
71. Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 25 червня 2025 року у справі № 303/3150/22, від 26 січня 2022 року у справі № 522/4958/16-ц та ін.
72. Отже, судовими рішеннями у справі № 645/2267/16-ц, у якій ОСОБА_1 просив серед іншого визнати незаконним проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_4 ; скасувати рішення 24 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про передачу у власність і надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 22 травня 2013 року в частині передачі ОСОБА_4 у власність спірної земельної ділянки; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю земельну та інше, тобто оскаржував дії та рішення суб'єктів владних щодо розпорядження спірною ділянкою, вже встановлено відсутність порушених прав позивача передачею у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , то оскарження наступних чи інших дій суб'єктів у процедурі набуття відповідачем спірної ділянки з тих же підстав, не доводить їх протиправність та не підтверджує факт порушення прав позивача.
73. Верховний Суд, надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про недоведеність порушеного права чи законного інтересу ОСОБА_1 , оскільки сподівання на оформлення прав на земельну ділянку виникає з моменту звернення до органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передати ділянку у власність чи користування, а до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (див. постанови Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22 (провадження № 61-13281св23), від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження № 61-11769св21).
74. У справі № 645/2267/16-ц судами встановлено, що із заявою щодо виділення земельної ділянки у користування ОСОБА_1 звернувся після надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки АДРЕСА_1 , в склад якої входять 0,035 га, на які претендує позивач, для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_4 .
75. Оскільки ОСОБА_1 не доведено виникнення у нього права чи законного інтересу на користування частиною земельної ділянки, що була передана ОСОБА_4 , то це є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
76. Доводи заявника про те, що він має право на частину спірної земельної ділянки, так як користувався нею більше, ніж 30 років добросовісно, відкрито, безперервно, і на той час вона була вільна від забудови та відгороджена від сусідів їхніми парканами, і значилася як землі запасу харківської громади, Верховний Суд відхиляє, оскільки право власності на земельну ділянку може виникнути на підставі рішення компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування та за умови дотримання встановленої законом процедури її відведення.
77. Тривале користування земельною ділянкою без належної правової підстави не породжує для особи жодних правомірних очікувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
79. Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
80. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
81. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують.
82. Оскільки Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
83. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
84. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
85. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк