24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 753/20052/20
провадження № 61-610св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Стахов Роман Віталійович,
на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Каліушка Ф. А., та постанову Київського апеляційного
суду від 12 грудня 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Кулікової С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати, за спожиті комунальні послуги, відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказував, що 21 серпня 2016 року він та ОСОБА_2 уклали договір найму (оренди) нерухомого майна, за умовами якого позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі цієї квартири.
Пунктом 3.1 вказаного договору сторони погодили розмір орендної плати за користування квартирою, який складає 16 000 грн щомісяця.
На виконання пункту 3.2.1 договору відповідач сплатила позивачу орендну плату за перший місяць проживання, а також залогову суму у розмірі місячної орендної плати.
Протягом тривалого часу проживання відповідача у вказаній квартирі позивач неодноразово проводив поточний ремонт сантехніки, електроплити, побутової техніки задля підтримки належного стану квартири. Крім того, на вимогу відповідача позивач придбав та встановив у квартирі два кондиціонера, а також навчальний стіл.
Позивач зазначав, що відповідач разом зі своєю сім'єю приїхала до міста Києва з тимчасово окупованої території та не мала постійної роботи і стабільного доходу, у зв'язку з чим позивач не вимагав від неї вчасного внесення орендної плати та платежів за комунальні послуги.
31 жовтня 2019 року між сторонами виник конфлікт, під час якого відповідач повідомила про відсутність у неї наміру повертати позивачу 58 000,58 грн плати за комунальні послуги та 581 333,33 грн заборгованості з орендної плати.
Цього ж дня відповідач виселилася з квартири позивача, пошкодила належне йому майно та викрала з квартири деяке майно позивача.
Вказані дії відповідача зафіксовані слідчо-оперативною групою Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - Дарницьке УП ГУНП в місті Києві) та відеокамерами зовнішнього спостереження, які розташовані на вході до будинку, в якому розташована квартира позивача.
Для відновлення належного стану квартири після виселення відповідача позивач поніс витрати у розмірі 40 558 грн.
Також зазначав, що протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінює у 100 000 грн.
За таких обставин просив стягнути з відповідача:
- заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у загальному розмірі 950 640 грн;
- заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн;
- 40 558 грн у відшкодування майнової шкоди;
- 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада
2022 року позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з орендної плати у розмірі 581 333,33 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 216 483,37 грн,
3 % річних у сумі 54 265,67 грн, заборгованість за спожиті комунальні послуги
у розмірі 58 000,58 грн, а також 9 103,76 грн у відшкодування судового збору.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості, яка складається із заборгованості з орендної плати у розмірі 581 333 33 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 216 483,37 грн, 3% річних у розмірі 54 265,67 грн та заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн, а всього - 910 082,95 грн.
Місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди з огляду на те, що понесення позивачем такої шкоди не перебуває у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною протиправною поведінкою відповідача, вина якої не встановлена належними і допустимими доказами.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції вважав похідними від позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди, тому відмовив у їх задоволенні.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Бут Д. В., який діяв в інтересах ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада
2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про відповідність висновку про часткове задоволення позову обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стахов Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного
суду міста Києва від 22 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у розгляді справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання. Місцевий суд проігнорував заяву представника відповідача про розгляд справи у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення EasyCon. Зазначені порушення свідчать про неврахування місцевим судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові
від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18),
від 3 березня 2020 року у справі № 2а-1421/10/1916 (провадження № 11-363зва19), та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 вересня 2022 року справі № 711/5528/19 (провадження № 61-6888св22), від 5 жовтня 2022 року
у справі № 757/34078/14-ц (провадження № 61-6503св22), від 16 січня 2019 року
у справі № 205/7595/15-ц (провадження № 61-17797св18), від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 9 листопада 2022 року у справі № 350/1636/19 (провадження № 61-7262св22), від 18 березня 2020 року
у справі № 704/435/19-ц (провадження № 61-21638св19).
Також вказує про порушення судом першої інстанції статей 83, 95 ЦПК України, яке полягає у прийнятті копій договорів найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та від 1 грудня 2021 року без дослідження їх оригіналів. Крім того,
договір від 1 грудня 2016 року місцевий суд прийняв з порушенням строку їх подання (через 16 місяців після пред'явлення позову). Зазначені порушення свідчать про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування вказаних норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 13 квітня
2022 року у справі № 753/20564/20 (провадження № 61-12789св21) та від 16 вересня 2021 року у справі № 569/4789/19 (провадження № 61-10786св20).
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення частини шостої статті 95 ЦПК України взяв до уваги копії договорів найму (оренди) нерухомого майна, відповідність поданих копій яких оригіналам ставила під сумнів відповідач.
Такий висновок апеляційного суду суперечить висновкам Верховного
Суду, викладених у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 2-82/10 (провадження № 61-9435св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц
(провадження № 61-2616св19), від 6 жовтня 2021 року у справі № 644/6982/16-ц (провадження № 61-32282св18), від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 (провадження № 61-12383св19).
Крім того, у судовому засіданні 12 вересня 2023 року суд задовольнив клопотання представника відповідача і зобов'язав позивача надати оригінали договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договору найму (оренди) нерухомого майна (додаткова угода) від 1 грудня 2016 року до договору № 1
від 21 серпня 2016 року. Проте позивач не надав оригінали зазначених доказів, тому суд апеляційної інстанції помилково взяв їх до уваги і безпідставно погодився з судом першої інстанції щодо прийняття таких доказів.
На думку заявника, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам
статей 263 та 265 ЦПК України та критеріям обґрунтованості судових рішень, про які зазначав Верховний Суд України у постановах від 20 травня 2014 року
у справі № 64/366-10 та від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15.
Позиція інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість її доводів. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої
Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), від 3 березня 2020 року у справі № 2а-1421/10/1916 (провадження № 11-363зва19), та висновків Верховного Суду,
викладених у постановах від 29 вересня 2022 року у справі № 711/5528/19 (провадження № 61-6888св22), від 5 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14-ц (провадження № 61-6503св22), від 16 січня 2019 року у справі № 205/7595/15-ц (провадження № 61-17797св18), від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 9 листопада 2022 року у справі № 350/1636/19 (провадження № 61-7262св22), від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19-ц (провадження № 61-21638св19), від 13 квітня 2022 року у справі № 753/20564/20 (провадження № 61-12789св21), від 16 вересня 2021 року у справі № 569/4789/19 (провадження № 61-10786св20), від 30 березня 2021 року у справі № 2-82/10 (провадження № 61-9435св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (провадження № 61-2616св19), від 6 жовтня 2021 року у справі № 644/6982/16-ц (провадження № 61-32282св18), від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 (провадження № 61-12383св19), та висновків Верховного Суду України,
викладених у постановах від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 та
від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- розгляд справи за відсутності учасника, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
21 серпня 2016 року ОСОБА_1 як наймодавець та ОСОБА_2 як наймач уклали договір найму (оренди) нерухомого майна, предметом якого є вказана квартира.
У договорі сторони погодили, що:
- наймодавець передає об'єкт нерухомості протягом 1 (одного) дня з моменту підписання договору за акту приймання-передачі житлового приміщення, а наймач відповідно до пункту 2.2.1 договору приймає об'єкт нерухомості в строки та на умовах, визначених договором, та використовує цей об'єкт лише для проживання (пункт 2.1.1);
- наймач має звільнити і здати наймодавцю об'єкт нерухомості в належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу протягом трьох днів з моменту закінчення строку дії (розірвання) договору, відповідно до Акту здачі житлового приміщення (пункт 2.2.8);
- договір діє з 21 серпня 2016 року до 21 серпня 2017 року (пункт 4.1);
- орендна плата вноситься наймачем у готівковій формі та становить 16 000 грн на місяць (пункт 3.1);
- комунальні послуги сплачує наймач (пункти 3.1.4, 3.1.7);
- в момент підписання договору вноситься сума за перший місяць оренди відповідно до пункту 3.1 договору та залогова сума платежу в розмірі місячної орендної плати; в подальшому оплата здійснюється щомісячно (пункт 3.2.1);
- моментом закінчення фактичного використання об'єкту нерухомості за договором є підписання сторонами акта здачі житлового приміщення (пункт 4.1.2).
21 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали акт прийому-передачі житлового приміщення, відповідно до якого наймодавець передав, а наймач прийняла у тимчасове відплатне користування (оренду) нерухоме майно -
квартиру АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що відповідач не сплачувала орендну плату та комунальні послуги з вересня 2016 року до жовтня 2019 року.
З розрахунку заборгованості суди встановили, що заборгованість відповідача становить 910 082,95 грн, з яких:
- заборгованість з орендної плати - 581 333,33 грн;
- інфляційна складова боргу -216 483,37 грн;
-3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань - 54 265,67 грн;
- заборгованість з оплати комунальних послуг - 58 000,58 грн.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (частини перша та друга статті 812 ЦК України).
Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму (частина третя статті 815 ЦК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.
Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Частиною першою статті 821 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бут Д. В. посилався на непідписання відповідачем договору найму (оренди) нерухомого майна
від 21 серпня 2016 року та договору найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 найму (оренди) нерухомого майна, від 21 серпня 2016 року, датованого 1 грудня 2016 року.
Зі змісту протоколу судового засідання від 12 вересня 2023 року вбачається, що суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання представник ОСОБА_2 -
адвоката Бута Д. В. про витребування доказів та зобов'язав позивача надати оригінали вказаних договорів.
Проте протягом перегляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надав суду витребувані договір договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договору найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 від 21 серпня 2016 року, датованого 1 грудня 2016 року.
За правилами частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п'ята статті 95 ЦПК України).
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).
Заявляючи клопотання про огляд оригіналів договорів, представник відповідача зазначав про існування обґрунтованих сумнівів щодо достовірності такого письмового доказу, вказуючи про його підроблення.
У справі, яка переглядається, обставини укладення сторонами зазначених договорів мають суттєве значення з огляду на те, що договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).
У зв'язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанцій, не вирішивши питання про огляд витребуваних оригіналів зазначених договорів в судовому засіданні, враховуючи наявність у боржника та його представника сумнівів у достовірності таких письмових доказів, допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду,
викладеним у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 2-82/10
(провадження № 61-9435св20) та від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13 (провадження № 61-2616св19), про неврахування апеляційним судом яких зазначає заявник у касаційній скарзі.
Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бут Д. В. посилався на те, що місцевий суд розглянув справу за відсутності відповідача та її представника, неповідомлених належним чином про дату час і місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним доводам апеляційної скарги і не перевірив обставини щодо повідомлення відповідача та її представника про дату час і місце розгляду справи судом першої інстанції та не навів у постанові мотивів прийняття або відхилення таких аргументів апеляційної скарги.
За таких обставин касаційна скарга є частково обґрунтованою, наведена заявником в цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1
частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку, викладеного у постановах
від 30 березня 2021 року у справі № 2-82/10 (провадження № 61-9435св20) та
від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13 (провадження № 61-2616св19), підтверджена під час касаційного провадження.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої
статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційної складової боргу і 3% річних, заборгованості за спожиті комунальні послуги з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржувалося тому не є предметом касаційного перегляду.
Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, об'єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Стахов Роман Віталійович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційної складової боргу і 3% річних, заборгованості за спожиті комунальні послуги скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді І. М. Фаловська А. І. Грушицький С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк