12 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/8309/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025
у складі колегії суддів: Тарасенко К.В. - головуючий, Коробенко Г.П., Сибіга О.М.
на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2025
суддя: Нечай О.В.
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025
у складі колегії суддів: Тарасенко К.В. - головуючий, Коробенко Г.П., Сибіга О.М.
у справі № 910/8309/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техпромімпорт"
до акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення 480 000,00 грн,
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025, на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2025 та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025
у справі № 910/8309/25.
При перевірці матеріалів касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі подано у 2025 році.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення 480 000,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись до суду касаційної інстанції, скаржник зазначає, що ця касаційна скарга має виняткове значення для нього, а також стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник зазначає, що винятковість значення даної справи для АТ "Укргазвидобування" полягає в тому, що застосоване судами попередніх інстанцій тлумачення норм права, що "неповернення сплаченої суми гарантії можливе лише у разі невиконання учасником умов Договору" призведе до втрати гарантією її основної функції, а саме покриття Замовнику ризиків часткового або неналежного виконання його контрагентом взятих на себе зобов'язань по Договору. На думку скаржника, наслідком такого тлумачення стане "дозволеність" невиконання сторонами умов укладеного договору, а також відсутність в Сторони "страху" відповідальності за часткове, неналежне виконання Договору, оскільки останній чітко усвідомлюватиме можливість повернення грошових коштів в судовому порядку. За твердженням скаржника, таке тлумачення Суду призвело до постановлення незаконного і необґрунтованого рішення, яке знівелювало мету існування гарантії, як забезпечення виконання Договору, а також положення цивільного законодавства (статті 525 Цивільного кодексу України), яким унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та, як наслідок, фактичного звільнило Позивача від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань по Договору.
Верховний Суд зазначає, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.
Водночас фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні критерії вказують на виключність правової проблеми, про що свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Водночас касаційна скарга акціонерного товариства "Укргазвидобування" не містить належних аргументів, які б свідчили про те, що справа № 910/8309/25 стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які б дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленим судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього судового рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
Наявність вичерпного переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечити сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду", що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятками із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариство "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025, на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2025 та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025 у справі № 910/8309/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 233, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити акціонерному товариству "Укргазвидобування" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025, на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2025 та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025 у справі №910/8309/25.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець