вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" січня 2026 р. Справа № 911/2178/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
розглянувши матеріали справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Віді-Страхування», с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область
до Приватного підприємства “Житлосервіс “Софіївка», с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - ОСОБА_1 , с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область
про стягнення 47 125, 09 грн
ТДВ “СК “Віді-Страхування» звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до ПП “Житлосервіс “Софіївка» про стягнення збитків в порядку суброгації у розмірі 47 125, 09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем здійсненням ним виплати страхового відшкодування третій особі згідно з страхового полісу CLAU-25970 від 06.06.2022 р. добровільного страхування наземного транспорту внаслідок чого до позивача, як страхувальника перейшло в порядку суброгації право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2025 р. відкрито провадження у справі № 911/2178/25 за позовом ТДВ “СК “Віді-Страхування» до ПП “Житлосервіс “Софіївка» про стягнення 47 125, 09 грн і визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи), встановлено сторонам строки для подачі відповідних заяв по суті спору. Крім того даною ухвалою суду судом було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - ОСОБА_1 , а також витребувано у відділі поліції № 1 (м. Вишневе) Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області копії матеріалів кримінального провадження № 12022111380000863 від 30.11.2022 р.
28.07.2025 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив № 14 від 24.07.2025 р. на позовну заяву, що долучено судом до матеріалів справи, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
11.07.2025 р. до канцелярії суду від відділу поліції № 1 Бучанського РУП Головного управління Національної поліції в Київській області надійшли витребувані судом документи, що долучено судом до матеріалів справи.
04.08.2025 р. через систему “Електронний суд» до суду від позивача надійшла відповідь б/н від 01.08.2025 р. на відзив, що долучено судом до матеріалів справи.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
06.06.2022 р. між позивачем (надалі - Страховик) та третьою особою (надалі - Страхувальник) було укладено страховий поліс CLAU-25970, згідно з умов спеціальної частини якого об'єкт страхування, - транспортний засіб Mazda CX-5, рік випуску 2016 рік, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 є таким, що підлягає страхуванню на випадок виникнення страхових ризиків (надалі - Страховий поліс).
У грудні 2022 р. третя особа звернулась до позивача із заявою № 15/04/9/1/4239-22 від 06.12.2022 р. про виплату страхового відшкодування, в якій просила останнього виплатити страхове відшкодування згідно з умовами договору добровільного страхування наземного транспорту CLAU-25970 від 06.06.2022 р., у зв'язку із страховим випадком, що стався 29.11.2022 р. з транспортним засобом.
У грудні 2022 р. позивачем на виконання умов страхового полісу було складено страховий акт № 14703 від 14.12.2022 р.
У січні 2023 р. позивачем на виконання умов страхового полісу було складено страховий акт № 14840 від 06.01.2023 р.
На виконання умов страхового полісу позивач сплатив третій особі страхове відшкодування шляхом перерахування їй грошових коштів у загальному розмірі 47 125, 09 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3405 від 28.12.2022 р. на суму 41 883, 49 грн, платіжним дорученням № 3507 від 09.01.2023 р. на суму 5 241, 60 грн.
Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві, просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 47 125, 09 грн в порядку суброгації.
З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Регулювання відносин, що виникають у сфері страхування здійснюється Господарським кодексом України (за умови якщо правовідносини виникли на час чинності даного нормативно-правового акту), Цивільним кодексом України, Законом України “Про страхування», іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями ст. 352 Господарського кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.
Згідно з ст. 979 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 993 цього ж кодексу до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування»(тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством; страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства; страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства;
Згідно з ст. 108 цього ж закону страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
2. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом в процесі розгляду справи, внаслідок настання події, - падіння крижаної брили на предмет страхування, - транспортний засіб Mazda CX-5, що належить на праві приватної власності третій особі, яка є страховим ризиком згідно з страховим полісом CLAU-25970 від 06.06.2022 р. добровільного страхування наземного транспорту, позивач здійснив страхову виплату третій особі у загальному розмірі 47 125, 09 грн внаслідок чого, у нього, як страховика в силу положень статті 993 Цивільного кодексу України, статті 108 Закону України “Про страхування» виникло право вимоги до винної особи, відповідальної за заподіяння збитків, у розмірі здійсненної страхової виплати в порядку суброгації.
При цьому, суд звертає увагу на те, що для правильного вирішення питання щодо стягнення суми завданої шкоди у порядку суброгації, за правилами статті 993 Цивільного кодексу України та статті 108 Закону України “Про страхування» істотним та необхідним є встановлення самої особи, відповідальної за заподіяння шкоди, а також наявності/відсутності права вимоги у особи, що одержала страхове відшкодування до особи, відповідальної за заподіяний збиток (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2024 р. у справі № 910/10606/23).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає про те, що на місці події, яка сталася 29.11.2022 року працівниками ВП № 1 Бучанського РУП в Київській області було складено протокол огляду місця події, а саме подвір'я буд. 11, вул. Лесі Українки про те, що на Застрахованому ТЗ виявлено пошкодження у вигляді вибитого скла багажної частини автомобіля, в самому багажному відділенні виявлено уламки (залишки) скла та уламок льоду, що впав з даху будинку, а відповідно до інформації наданої Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області від 18.01.2023 № 1009/119 управителем та надавачем послуг з управління багатоквартирним будинком № 11 по вул. Лесі Українки в с. Софіївська Борщагівка є Приватне підприємство “Житлосервіс “Софіївка».
При цьому, на підтвердження своїх позовних вимог, а отже і на підтвердження факту відповідальності відповідача за заподіяння збитків третій особі, позивачем було подано до суду зокрема протокол огляду місця події від 29.11.2022 р., складений слідчим СВ ВП № 1 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області лейтенантом поліції Кірєєвою Д.
Як вбачається зі змісту протоколу огляду місця події від 29.11.2022 р., складеного слідчим СВ ВП № 1 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області лейтенантом поліції Кірєєвою Д., працівниками Національної поліції було встановлено зокрема наступне: “На автомобілі, - Mazda CX-5 виявлено пошкодження у вигляді вибитого скла багажної частини автомобіля. В самому багажному відділенні виявлено уламки (залишки) скла чорного кольору, а також уламки льоду, що імовірно впав з даху будинку».
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно з ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
3. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
4. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.
5. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
6. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.
7. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 цього Кодексу.
Положеннями пунктів 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Пунктом 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» передбачено, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.
При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Абзацами 1-3 пункту 7 цього ж роз'яснення Вищого арбітражного суду України передбачено, що статтею 1192 ЦК України надає потерпілому право вибору способу відшкодування шкоди. При розгляді спору про відшкодування шкоди шляхом покладення на особу обов'язку відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, полагодити пошкоджену річ тощо) суду слід серед іншого встановити можливість відшкодування шкоди в натурі винною особою.
Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) (стаття 623 ЦК України).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17 вказав, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 цього ж кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18.
У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду всіх належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт падіння крижаної брили на автомобіль саме із даху будинку АДРЕСА_1 , управителем якого є відповідач, а отже позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду всіх належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт відповідальності саме відповідача, як управителя будинку АДРЕСА_1 , за заподіяння збитків третій особі.
Поданий позивачем до суду протокол огляду місця події від 29.11.2022 р., складений слідчим СВ ВП № 1 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області лейтенантом поліції Кірєєвою Д., сам по собі, тобто без сукупності із іншими належними та достатніми доказами не може бути достатнім та достовірним доказом що б підтверджував факт падіння крижаної брили на автомобіль саме із даху будинку № 11 по вул. Лесі Українки в с. Софіївська Борщагівка, управителем якого є відповідач, а також факт відповідальності саме відповідача, як управителя будинку № 11 по вул. Лесі Українки в с. Софіївська Борщагівка, за заподіяння збитків третій особі, виходячи зі змісту інформації, яку він містить, оскільки працівниками Національної поліції у даному протоколі було зафіксовано лише той факт, що уламок льоду імовірно впав з даху будинку.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними, а тому не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 191, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя В.М.Бацуца